Місцеві карієсогенні фактори

Зубні відкладення збільшують проникність твердих тканин зуба у 1,8 разів. У присутності рафінованих цукрів зубний наліт збільшує проникність емалі у 2,8 разів.

Мікрофлора ротової порожнини істотно впливає на розвит-ток каріозного процесу. В 1 мл слини знаходяться сотні мільйонів бактерій. На характер мікрофлори впливає якість харчування і дотримання індивідуальної гігієни порожнини рота.

Зміна кількісного і якісного складу слини. Каріозний процес про­гресує, якщо знижується швидкість слиновиділення, зменшуєть­ся кількість слини і підвищується її в'язкість. Слина має слабо-кислу реакцію, в середньому рН дорівнює 6,9. Протягом доби вона може змінюватись - у нормі від 6,3 до 8,0. Прийом вугле­водів викликає підсилене кислотоутворення. Під зубною бляш­кою утворюється кисле середовище внаслідок ферментної дії ве­личезної кількості мікроорганізмів, які ідеально засвоюють вуг­леводи, що затримуються у порожнині рота. Каріозна порожни­на утворюється в місцях інтенсивної кислотопродукції під зуб­ною бляшкою, де рН є меншою за 4 - 5.

Порушення резистентності емалі

Основними фізіологічними властивостями емалі є:

резистентність;

розчинність;

проникність.

Карієсорезистентність емалі - це здатність протистояти впли­вам карієсогенних факторів. Вона зумовлюється оптимальним вмістом мінеральних компонентів (Са, Р) у структурі емалі. Фор­мування карієсорезистентності емалі пов'язане із постійними її змінами, які відбуваються в періоді первинної мінералізації (до прорізування зуба) і в період "дозрівання" емалі (після прорізу­вання зуба). Оскільки найбільш виражений приріст рівня каль­цію та фосфору в емалі спостерігається протягом перших 12 мі­сяців після прорізування зуба, у цей період необхідно створити оптимальні умови для мінералізації емалі та формування її рези­стентності щодо каріозного процесу. Важливим показником ре­зистентності емалі є співвідношення Са/Р. Здорова емаль моло­дих осіб має більш низький показник Са/Р, ніж емаль людей похи­лого віку. У нормі це співвідношення становить 1,67. Критерієм переходу процесу в патологічний є вичерпання резерву кальцію і падіння співвідношення Са/Р нижче 1,30, що свідчить про не­спроможність емалі протистояти декальцинації.

Кислотна розчинність - складний хімічний процес, який суп­роводжується зміною форми, розміру та орієнтації кристалів апа­титів із попереднім зниженням вмісту кальцію у місцях каріозної декальцинації. До цього приєднується також втрата фосфору. Здатність протистояти дії кислот буде залежати від перевищення показника Са/Р над мінімальним (1,30). В умовах карієсогенної ситуації, при переважанні процесів демінералізації, необхідно одночасно вжити заходи для пригнічення процесів демінералізації та посилення ремінералізації і створення умов для відновлення складу та структури емалі.

Стан проникності емалі є вирішальним для емалі зуба з огля­ду на збереження її після повного формування та мінералізації. Безперечно доведено факт надхоження кальцію до тканин зуба із слини. Зубний наліт підвищує рівень проникності емалі під впли­вом органічних кислот (молочної, оцтової, пропіонової). Рівень проникності емалі залежить від: віку;

рН середовища;

-> основних властивостей слини; структури та складу самої емалі.

Гладка емаль, її щільна структура і мінімальні прошарки кри­сталічної решітки сповільнюють перебіг каріозного процесу. Ямки, боріздки, заглиблення, тонка емаль і крихка структура сприяють швидкому прогресуванню паталогічного процесу. Карієс виникає в недозрілих фісурах і пришийкових ділянках, які є зонами ризику. Повне дозрівання фісур молярів відбувається до двох років і в цей час виникає карієс зубів та їх руйнування. Стійкість зуба до дії карієсогенних факторів також визначається загальним станом організму та його генетичними особливостями.

О. В. Удовицька (1987 р.) визначила сім основних ознак ризику розвитку карієсу зубів:

Ч> в'язкість слини;

Ь кисла реакція середовища ротової порожнини;

Ь схильність до поверхневого відкладення зубного нальоту при нормальному гігієнічному режимі;

^> гіпоплазія емалі, яка свідчить про дефект розвитку емалі;

Ь передчасне прорізування зубів (на 6 місяців для молочних, на 1 рік для постійних);

Ч> спадкова, генетична схильність;

^ гестози вагітності.

Для профілактики карієсу зубів найбільш практичне значення мають три фактори ризику, визначені ВООЗ: <=> зубний наліт та його мікроорганізми; О надлишок цукру в їжі; ■=> дефіцит фтору в їжі і питній воді.

Фактори ризику взаємопов'язані між собою і призводять до виникнення карієсогенної ситуації.

* Карієсогенна ситуація - умови, при яких певний карієсо-генний фактор або група, діючи на зуби, робить їх схильни­ми до дії кислот.

Пусковим механізмом є мікрофлора порожнини рота, при обов'язковій наявності вуглеводів і контактів цих факторів з тка­нинами зуба.

Ознаки карієсогенної ситуації в порожнині рота:

незадовільний стан гігієни порожнини рота ;

значний зубний наліт і зубний камінь;

наявність множинних крейдяних каріозних плям;

кровоточивість ясен.