13. Механізм та мета соціального контролю.

Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім'єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окре­мих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається із соціальних норм, приписів щодо пове­дінки в суспільстві та санкцій – засобів заохочення й пока­рання, що стимулюють людей додержуватись таких норм і приписів.

Соціальні приписи – це заборони чи дозволи чогось, зверну­ті до індивіда чи групи в будь-якій формі – усній чи письмовій, формальній чи неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує суспільство.

Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена система покарань за відхилення від норм і заохочені, за їх виконання. Отже, за своїм спрямуванням санкції бувають позитивні й негативні, а за характером – формальні й неформальні.

Громадська думка як елемент соціального контролю Громадська думка – це сукупність уявлень, оцінок і суджень, що їх поділяє більшість чи принаймні значна частина населення стосовно проблем, подій чи фактів дійсності в конкретній соціальній ситуації. Вона може бути в суспільства в цілому, в етнічної групи, у виро­бничого колективу чи якогось іншого соціального угруповання.

Громадська думка виявляється в реакції, оцінному став­ленні певних соціальних спільнот (суспільства, організацій, груп) до соціальної дійсності, різних подій, поведінки та діяльності окремих людей чи соціальних інституцій, явищ і процесів з погляду цих спільнот.

Суттєвий вплив на громадську думку справ­ляють предметна діяльність організації, стиль керівництва в ній, ха­рактер міжособистісних стосунків, оскільки громадська думка грунтується на індивідуальних думках і найповніше віддзеркалює уявлення більшості суб'єктів. У ній домінують ті оцінки, які сприй­маються суб'єктами незалежно від їх істинності чи хибності.

Тому громадська думка може мати як позитивну, так і нега­тивну спрямованість. Позитивно орієнтована громадська думка має конструктивний характер з погляду на соціальний поступ, сприяє формуванню адекватної соціальної поведінки, розвитку соціальної активності, ініціативного і відповідального ставлення до функціональних обов'язків.

Провідними елементами структури громадської думки є оцін­ки, які спираються на знання і підкріплюються почуттями та емоціями. Важливе місце в її структурі належить соціальним установкам, волі. Іншими словами, громадська думка – поєднання раціональних, емоційних і вольових елементів. Формую­чись щодо конкретного питання, громадська думка є досить ди­намічною. Однак, існуючи довгий час, вона закріплюється в нормах, традиціях, звичаях.

Отже, за допомогою опитування громадської думки можна маніпулювати суспільною свідомістю людей, управляти ними.

Маніпулювання — це використання системи засобів ідеологічних і соціально-психологічних дій з метою зміни мислення і поведінки людей усупереч їхнім інтересам. При цьому люди часто не усвідомлюють, що їхній світогляд, потреби, інтереси і спосіб життя загалом багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Можливості маніпулювання особливо зростають з розвитком засобів масової комунікації.

13. Девіантна поведінка: чинники і прояви.

14. Соціологічні теорії девіантної поведінки.

15. Соціальна аномія в концепціях Е.Дюркгейма та Р.Мертона.

16. Поняття соціальної структури.

Общество - система, так как это совокупность элементов, находящихся во взаимосвязи и взаимоотношениях и образующих единое целое, способное во взаимодействии с внешними условиями изменять свою структуру. Это система социальная, т.е. связанная с жизнедеятельностью людей и их взаимоотношениями. Общество имеет внутреннюю форму организации, т.е. свою структуру. Она сложна, и выявление ее компонентов требует аналитического подхода с использованием разных критериев. Под структурой общества понимается его внутреннее устройство.

По форме жизнепроявления людей общество подразделяется на экономическую, политическую и духовную подсистемы, именуемые в социологии социальными системами (сферами общественной жизни). По субъекту общественных отношений в структуре общества выявляются демографическая, этническая, классовая, поселенческая, семейная, профессиональная и другие подсистемы. По типу социальных связей своих членов в обществе выделяются социальные группы, социальные институты и социальные организации.

Социальная группа - это совокупность людей, которые определенным образом взаимодействуют друг с другом, осознают свою принадлежность к данной группе и считаются ее членами с точки зрения других людей. Традиционно выделяют первичные и вторичные группы. К первым относятся небольшие по составу коллективы людей, где устанавливается непосредственный личный эмоциональный контакт. Это семья, компания друзей, рабочие бригады и проч. Вторичные группы образуются из людей, между которыми почти нет личного эмоционального отношения, их взаимодействия обусловлены стремлением к достижению определенных целей, общение носит преимущественно формальный, обезличенный характер.

При формировании социальных групп вырабатываются нормы и роли, на основе которых устанавливается определенный порядок взаимодействия. По размеру группы могут быть самыми разнообразными, начиная от 2 человек.

К социальным общностям относятся массовые социальные группы, которые характеризуются следующими признаками: статистический характер, вероятностная природа, ситуативный характер общения, разнородность, аморфность (н-р, демографические, расовые, половые, этнические и др. общности).