1

ПЕРША ДОПОМОГА

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

1.1. Загальна інформація про надання першої допомоги.

Виділяють такі основні етапи надання медичної допомоги:

- перша медична допомога (інколи окремо виділяють долікарську допомогу);

- перша лікарська допомога;

- кваліфікована медична допомога;

- спеціалізована медична допомога.

Перша медична допомога – це комплекс термінових медичних заходів, котрі проводяться з

раптово захворілим або потерпілим на місці події та в період транспортування до медичного закладу,

здебільшого у порядку само- і взаємодопомоги, а також учасниками рятувальних робіт, які прибули до

осередку катастрофи.

Основною метою першої медичної допомоги є рятування життя постраждалих, усунення дії

вражаючих факторів, попередження чи зменшення тяжких ускладнень і як найшвидша евакуація з місця

пригоди. Світова статистика свідчить, що через 1 годину після ураження гине 40 % тяжко

постраждалих, що не отримали першої медичної допомоги, через 3 години–60%, через 6 годин – 90 %

Послідовність надання першої допомоги

1. Усунути дію на організм шкідливих факторів, які загрожують здоров'ю та життю потерпілого

(звільнення від дії електричного струму, винесення з отруєної атмосфери, загашення одягу, що палає,

витягання з води тощо).

2. Оцінити стан потерпілого, визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для життя

потерпілого та послідовність дій щодо його порятунку.

3. Виконати необхідні для рятування потерпілого дії в порядку терміновості, відновити

прохідність дихальних шляхів, зробити штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу,

іммобілізувати ушкоджені частини тіла, накласти пов'язку тощо.

4. Підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника.

5. Викликати швидку медичну допомогу або лікаря або ж організувати транспортування

потерпілого до найближчого лікувального закладу.

Своєчасно надана та правильно проведена перша медична допомога не лише рятує життя

потерпілого, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, запобігає

розвитку важких ускладнень (шок, загнивання ран, загальне зараження крові), зменшує втрату

працездатності, сприяє швидкому одужанню.

Основні кількісні показники організму людини:

Вміст крові: у чоловіків - 5 л, у жінок - 4 л.

Серцеві скорочення - 60-80 ударів на хвилину.

Артеріальний тиск (у віці 18-45 років):

систолічний (верхній) -110-126 мм рт ст,

діастолічний (нижній) - 60-85 мм рт ст .

Частота дихальних рухів: у дорослих в спокійному стані - 16-20 за 1 хв.

Життєва ємність легенів: у дорослого - 3-5 л

1.2. Деякі основні поняття:

Термінальні стани – останні етапи життя людини, які межують із смертю: тяжкі стадії шоку,

передагональні стани, агонія, клінічна смерть.

Важка стадія шоку – різке пригнічення всіх життєвих функцій організму, розвиток гальмування в

центральній нервовій системі (мислення, пам'ять, мова).

При тривалому процесі вмирання розрізняють наступні етапи:

Передагонія - фізіологічні механізми життєдіяльності організму знаходяться в стані

декомпенсації: центральна нервова система пригнічена, діяльність серця ослаблена, пульс

нитковидний, артеріальний тиск нижчий критичного ( 70 мм.рт.ст.), або не визначається; функції

зовнішнього дихання та паренхіматозних органів порушені. Передагонія триває від кількох годин до

2

декількох днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується й закінчується термінальною

паузою. Термінальна пауза - хворий втрачає притомність, АТ та пульс не визначаються; зупиняється

дихання, рефлекси відсутні. Термінальна пауза триває до хвилини після чого розпочинається агонія.

Агонія (боротьба) - внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку виходять з -

під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється

м’язовий тонус та рефлекси, появляється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної

мускулатури). Над магістральними артеріями палькується пульс, може відновлюватись тонус судин -

систолічний артеріальний тиск зростає до 50 –70 мм.рт.ст. Однак у цей час метаболічні порушення у

клітинах організму стають незворотними. Швидко згоряють останні запаси енергії, акумульовані в

макроергічних зв’язках, і через 20 - 40 секунд настає клінічна смерть.

Основними ознаками клінічної смерті є:

відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою),

стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції,

відсутність самостійного дихання.

Допоміжними ознаками є:

зміна забарвлення шкіри (мертвотно-сіра чи синюшна),

відсутність притомності,

відсутність рефлексів та втрата м’язового тонусу.

Важливим фактором, що впливає на тривалість клінічної смерті є температура оточуючого

середовища. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормо термії триває до 5 хвилин,

при мінусових температурах – до 10 і більше хвилин. Досить часто при проведенні реанімаційних

заходів вдається відновити діяльність с-с системи, дихання, проте відновити функцію ЦНС не

можливо, виникає декортикація, такий стан називають - соціальною смертю.

Біологічна смерть - виникає внаслідок незворотних змін в організмі, повернення до життя

неможливе. Ознаками біологічної смерті є:

Котяче око.

Трупні плями.

Трупне заклякання.

Трупне розкладання.

Клінічна смерть – час після зупинки серцевої діяльності і дихання, протягом якого клітини і

тканини продовжують жити. Можливе відновлення життєвих функцій організму (в тому числі і

головного мозку) за допомогою реанімаційних заходів - масажу серця і штучного дихання. Клінічна

смерть має дві фази: 1) перші 4—6 хвилин після зупинки дихання і кровообігу — фаза повністю

зворотних змін в організмі; 2) після 6—10 хвилин — фаза частково зворотних змін в організмі. Це фаза

протягом якої має місце відмирання клітин кори головного мозку: людину в цей період можна

повернути, але свідомість не відновлюється.

За цих обставин пропонується розпочати заходи реанімації, якщо відсутні трупні ознаки (ранні і

явні). При цьому наявність двох із трьох ознак клінічної смерті - відсутність свідомості і пульсу -

достатні свідчення для її початку.

1.3. Особливості ____________серцево-судинної реанімації

Серцево-судинна реанімація полягає в штучному диханні та непрямому масажі серця для

відновлення дихання та кровообігу.

До проведення штучного дихання та зовнішнього масажу серця необхідно негайно приступити в

таких випадках:

- якщо у постраждалого втрачена свідомість, відсутні дихання та пульс

- колір шкіри постраждалого синюшний

- зіниці розширені

Масаж серця— зовнішній (закритий) непрямий масаж серця - це ритмічне натискання на

передню стінку грудної клітки потерпілого, внаслідок чого серце стискається між грудиною і хребтом і

виштовхує із своїх порожнин кров.

Для надання допомоги потерпілому, який знаходиться в стані клінічної смерті, бажано діяти двом

особам: одна виконує непрямий масаж серця; інша - штучне дихання.

Особливості здійсненняШД та НМС:

3

1) види: „рот-рот”, „рот-ніс”

2) потерпілого покласти на спину, під лопатки – валик, голову закинути назад (для

забезпечення прохідності дихальних шляхів)

3) вичистити порожнину рота, витягнути протези, розстебнути одяг. При залипанні язика треба

висунути щелепу потерпілого вперед. Спочатку треба висунути нижню щелепу потерпілого вперед. Для

цього великі пальці обох рук ставлять на щелепну ділянку, вказівні та середні пальці заводять за кут

нижньої щелепи. Різким рухом нижню щелепу витягують так, щоб нижні зуби порівняно з верхніми

виступили наперед. Якщо ж цього зробити не вдається, а в потерпілого утруднилося дихання, що

супроводжується посинінням шкіри обличчя і набряканням шийних вен, необхідно повернути його

голову набік і ввести між корінними зубами роторозширювач.

Це можна зробити за допомогою столової ложки або плоскогубців, обмотаних бинтом, марлею або

іншою тканиною. Після того, як рота розкрито, рукою, обмотаною марлевою серветкою, захоплюють

язик і таким чином забезпечують доступ повітря в дихальні шляхи.

4) Накласти марлю або тканину на рот потерпілого для запобігання можливого зараження

потерпілого чи від потерпілого

5) при виконання ШД „рот-рот” – закрити ніс (або закривати щокою при наданні допомоги),

якщо судомою звело щелепи, то „рот-ніс”

ШД здійснюють з частотою 10-12 разів на хвилину (для дорослих), НМС - з частотою 60-80 разів

(не менше 60 разів на хвилину для дорослих). Для дітей віком 1-2 роки –100 разів на хвилину ! за

останніми рекомендаціями Еuropean resuscitation council (ERS) – дорослим не менше 100 разів!

1) Тривалість натискання 0,5 сек та інтервал між окремими натисканнями – 0,5 сек.

2) Якщо реанімаційні заходи здійснюють двоє або більше людей рекомендується робити 1 вдих

та 5 натисків на грудну клітину. Якщо одна людина – 2 подихи та 10 натисків ! за останніми

рекомендаціями Еuropean resuscitation council (ERS) – співвідношення 2:30 !

3) Порядок дій людини (1-ієї), що проводитьШД та НМС:

a. Розташуватися збоку від постраждалого, зробити 2 енергійних вдування

b. Розігнутися; залишаючись з того ж боку від постраждалого долоню однієї руки покласти на

нижню половину груднини, відступивши на два пальці вище від її нижнього краю, пальці підняти

c. Долоню другої руки покласти зверху поперек або вздовж и натиснути на грудину,

допомагаючи нахилом свого тулуба

d. Руки при натисненні а груднину повинні бути випростані в ліктьових суглобах

e. Натискати слід різкими поштовхами, що зміщення відбувалося на 4-5 см.

4) Під час проведення непрямого масажу серця наявність пульсу контролюється кожні 2

хвилини

5) Нормалізація пульсу свідчить про відновлення серцевої діяльності. Після цього масаж можна

припинити. Штучну вентиляцію легень треба продовжувати до появи самостійного дихання. При

зникненні пульсу необхідно негайно відновити масаж серця.

!!! http://www.youtube.com/watch?v=1U8X34VZSAE

!!! за останніми рекомендаціями Еuropean resuscitation council (ERS) – порядок змінився: спочатку

30 натисків на груднину, потім звична черговість 2:30 !!!

! Дітям особливості надання серцево-судинної реанімації: 5 разів ШД, якщо ознаки життя не

з’явилися 15 разів НМС, потім 2:15).!