13.Охарактеризуйте особливості розвитку обробної промисловості у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Обробними галузями промисловості вважаються такі, що по в'язані з обробкою одержаної у природи сировини, а також мате ріалів, створених штучно з метою виготовлення необхідних то варів. Після Другої світової війни географія галузей обробної промисловості світу значно розширилася. Швидкими темпами розвивалися вони у країнах з низьким рівнем оплати робочої сили, оскільки продукція цих галузей була конкурентоспроможною на світових ринках. Лідирували у темпах розвитку галузей обробної промисловості країни Східної та Південно-Східної Азії. Впродовж 1974-1995 pp. кількість зайнятих у цих галузях у промислово розвинених країнах зменшилася на 20 млн чол., вод ночас у країнах, що розвиваються, збільшилася на 16 млн чол. Розміщення галузей обробної промисловості диктувалося прагнен ням одержати максимальні прибутки. У країнах з розвиненою ринковою економікою почалась так звана деіндустріалізація, тобто промисловість стала відігравати в їхній економіці значно меншу роль, ніж раніше. Ці країни і нині виробляють левову частку продукції світової обробної промисло вості, але темпи її розвитку поступаються темпам, зафіксованим в економічно відсталих країнах. Однією з головних особливостей в географії обробної промисловості розвинених капіталістичних країн стало часткове вирівнювання ступеня промислового розвитку на різних рівнях. Характерною особливістю сучасного розміщення обробної промисловості стало будівництво її підприємств поза великих міських агломерацій, що приводить до зниження відносної ролі найбільших міських агломерацій з високою часткою такої промисловості. В індустріально розвинених країнах, в першу чергу невеликих за площею, де територіально-виробнича структура вже сформувалася і майже весь приріст продукції досягається завдяки підвищенню продуктивності праці, зсуви в розміщенні обробної промисловості не дуже помітні. У розвинених країнах, що володіють значними територіями, просторові зміни в розміщенні галузі більш значні. У першу чергу вони помітні там, де йде активне промислове освоєння нових, часто важкодоступних районів (Аляска в США, північні і західні регіони в канадки тощо). У всіх цих випадках головним чинником у територіальних зрушення виробництва служать багатющі мінеральні ресурси. Обробна промисловість йде в ці райони слідом за добувної.

14. Охарактеризуйте значення металургійного комплексу у світовому господарстві.

У металургійний комплекс входять чорна і кольорова металургія, які охоплюють усі стадії технологічних процесів: від добування та збагачення сировини до одержання готової продукції у вигляді чорних і кольорових металів та їх сплавів. Металургійний комплекс – це взаємообумовлене поєднання наступних технологічних процесів: – добування і підготовка сировини до переробки (добування, збагачення, агломерування, одержання необхідних концентратів та ін.); – металургійна переробка – основний технологічний процес з одержання чавуну, сталі, прокату чорних і кольорових металів, труб та ін.; – виробництво сплавів; – коксохімічне виробництво; – утилізація відходів основного виробництва й одержання з них вторинних видів продукції. Основним видом технологічних зв’язків та формою суспільної організації виробництва в галузі є комбінування. Тому провідним видом металургійних підприємств є комбінати. Залежно від поєднання цих технологічних процесів виділяють такі типи виробництв у металургійному комплексі: – комбінати повного циклу, в яких одночасно діють усі названі стадії технологічного процесу; – комбінати неповного циклу – це підприємства, в яких здійснюються не всі стадії технологічного процесу (видобуток та збагачення руди, виробництво сталі та прокату або ж чавуну та прокату окремо). Підприємства неповного циклу (“малої металургії”) називаються переробними. Комбінати, на яких відбувається видобуток і збагачення руди, називаються гірничо-збагачувальними (ГЗК). Металургійний комплекс – основа індустрії. Чорні метали називають хлібом промисловості. Чорні та кольорові метали широко використо-вуються в машинобудуванні, будівництві, транспорті й усіх без винятку галузях народного господарства, витримуючи гостру конкуренцію з боку пластмас, кераміки та інших сучасних матеріалів. Та на противагу недалекому минулому, нині вже за рівнем виробництва чавуну, сталі і прокату не судять про економічну могутність країни.

Основні проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу світу. По-перше, підприємства чорної металургії оснащені старим, майже зношеним, допотопним обладнанням, металургійні заводи експлуатуються понад нормативні терміни, існує значна технологічна відсталість у порівнянні з розвиненими країнами. Ця проблема вимагає впровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу у виробництві чорних металів, пошуку нових оригінальних шляхів та способів їх виплавки. По-друге, чорна металургія України надмірно енергозатратна. Щоб подолати цю проблему необхідно реалізувати в чорній металургії програми по значному скороченню затрат усіх видів енергетичних ресурсів — починаючи з видобування і закінчуючи виробництвом готової продукції. Низький вміст металу у сировині вимагає збагачення руд. Звичайно, необхідні також пошуки найефективніших шляхів її збагачення. Крім того, чорна металургія відноситься до виробництва, яке при сучасній технології виготовлення металів сильно забруднює навколишнє середовище. Успішно розв'язати екологічну проблему в цих районах — важливе регіональне економічне і соціальне завдання. Для цього необхідно впроваджувати на підприємствах чорної металургії найновітніші очисні технології, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи і викиди в атмосферу, оздоровити місця надмірної концентрації металургійних підприємств, а також лімітний вплив природних факторів на розміщення об'єктів чорної металургії в регіонах з порівняно високим рівнем заселення. Для забезпечення максимального очищення стічних вод необхідно також застосовувати багатократну очистку води. У зв’язку з усіма вищеназваними проблемами, виникає одна з найголовніших проблем чорної металургії: неконкурентність та велика вартість продукції, що призводить до “виштовхування” наших підприємств з ринку. Щоб подолати це, необхідно: встановити якнайтісніші зв'язки з вітчизняними підприємствами машинобудування, будівництва і транспорту, а також з іншими металоспоживачами з метою детального вивчення нинішньої та перспективної потреб у різних вндах металопродукції — з тим, щоб ні в якому разі не допустнти значного імпорту тих видів прокату, труб і метале-вих виробів, які наші підприємства спроможні вигоговити самостійно; вжити заходів до активного проникнення різних видів прокату, труб і металевих виробів на перспективні ринки збуту, до країн, які не становлять небезпеки з точки зору порушення антидемпінгових процесів, та їх закріплення там (для чого необхідні маркетинг, кваліфіковане представництво, реклама); у пошуках ринків збуту головну увагу слід приділити країнам Південно-Східної Азії, що інтенсивно розвиваються (Китаю, Таїланду, Гонконгу, Сингапуру, Південній Кореї, Філіппінам, Індонезії), близько розташованим країнам (Туреччині, Ізраїлю, Єгипту, Ірану, Індії) та традиційним партнерам (Росії та іншим країнам СНД); систематично вивчати потреби внутрішнього і зовнішніх ринків збуту — з тим, щоб своєчасно виготовляти різноманітні види прокату, труб і металевих виробів, конкурентоспроможні за своїми споживчими властивостями (надійністю, конструктивною міцністю, металомісткістю і новизною), за цінами (скорочуючи питомі затрати на сировину, матеріали, енергію і водночас поступово збільшуючи витрати на заробітну плату, екологію, науку і амортизацію), за товарним виглядом (приділяючи увагу якості оздоблення, захисним і декоративним покриттям, упаковці); розпочати кваліфіковану розробку бізнес-планів для розв'язання конкретних проблем, організації та розширення виробництва конкурентоспроможн'их видів про-дукції, що мали б гарантований збут, і вести пошук внутрішніх і зовнішніх інвесторів для фінансування робіт по реалізації бізнес-планів.