Самостоятельные работы по микробиологии / Cап

Cап (Malleus) - хвороба однокопитних — гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, спричиняється сапною паличкою, з переважно контактним механізмом зараження, перебігає у гост­рій і хронічній формі з утворенням специфічних вузликів,що розпадаються з утворенням виразок, харак­теризується гарячкою, септицемією, ураженням шкіри, слизових оболонок і внутрішніх органів.

Історичні дані. Вперше зараження сапом людини від коня описав в 1783 р. вчений Оскандес. Збудника хвороби в 1881 р. виявив і описав румунський вчений В. Бабес при дослідженні гною і зрізів із виразки хворого на сап, а в 1883 р. М. П. Васильєв виявив збудника в крові хворого. У 1891 р. російські ветери­нарні лікарі К. І. Гельман і О. І. Кальнінг розробили діагностику сапу ме­тодом малеїнових проб.

Морфологія. Збудник сапу —

Bact. mallei (Pseudomonas mallei) — належить до роду Corynebacterium, родини Brucella- ceae. Це грамнегативна тон­ка паличка 1,5—6 мкм завдовжки, 0,5—1,0 мкм завширшки, спор і капсул не утворює, культивується в аеробних умовах, циліндричної форми, із закругленими кінцями, трапляються палички загнутої форми; джгутиків не має, містить ендотоксин.

Рис.1.Захоронення трупів, хворих на сап

В біохімічному відношенні мікроб малоактивний: желатину не розріджує, не утворює індолу, повільно коагулює молоко, лактозу і глюкозу ферментує до кислоти без утворення газу.

Культуральні властивості. Використовують середовище з гліцерином типу МПГА, МПГБ, оптимальна температура росту збудника – 37 – 38ºС в аеробних умовах.

На МПГА через 24–48 год утворюються напівпрозорі, гладенькі, середні за величиною колонії з перламутровим блиском, які через деякий час зливаються в загальне ослизле нашарування.

На МПГБ на 24 – 36 год виникає помутніння, випадає сірувато-білий слизовий осад, який при струшуванні пробірки піднімається у вигляді полум’я свічки.

В мазках із МПГА знаходять короткі грамнегативні палички, часто нитчастої форми, в мазках із бульйону – короткі товсті палички.

Морфологічні, культуральні й біохімічні властивості вивчають для ідентифікації виділеної культури, сіючи на гліцеринову картоплю, молоко, середовища Гісса з глюкозою, лактозою, сахарозою, мальтозою, манітом.

Найбільш типовий ріст збудника сапу спостерігається на гліцериновій картоплі: через 48 – 72 год утворюються дрібні, напівпрозорі, з жовтуватим відтінком колонії, що після злиття формують «медовий» наліт, колір якого змінюється до буро-коричневого і навіть червонуватого.

Антигенна структура. Встановлена антигенна спорідненість із псевдомонасами деяких інших видів, у тому числі наявні антигенні детермінанти, спільні для збудників сапу і меліодіозу (О-антиген).

Стійкість. Шлунковий сік протягом 15—20 хв згубно діє на збудника. Відносно стійкий щодо факторів зовнішнього середовища, від дії прямого сонячного випромінювання швидко гине, у воді може зберігатись протягом місяця і більше, добріє витримує низькі температури. При нагрі­ванні до температури 56 °С гине через 10 хв, при 80 °С — через 5 хв, при кип'ятінні — миттю. Від дії 3—5 % розчину лугу, 5— 10 % розчину хлорного вапна, 2 % розчину формаліну гине протя­гом короткого часу.

Патогенез. Основним фактором патогенності є ендотоксин. Значення інших структур мікробної клітини ще не вивчено. Антигени мікробної клітини викликають гіперчутливість уповільненого типу.

Збудник сапу проникає в організм через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа, дихальних шляхів, рідше — через травний канал.

Потрапивши в організм будь-яким шляхом, збудник сапу спочатку осідає і розмножується в реґіонарних лімфовузлах. В окремих випадках завдяки вираженій резистентності організму мікроби можуть потім загинути, викликавши лише алергічний стан, зумовлений малеїном. Але частіше із реґіонарного лімфовузла Р. mallei проникає в кров, викликає короткочасну бактерієемію і лихоманку. Бактерії з лімфою і кров'ю розносяться в організмі з утворенням у різних органах і тканинах вузликів, які складаються з епітеліальних клітин і нейтрофілів. Формування сапного вузлика (гранульоми) починається з гіпертермії ураженої ділянки і просо- чування серозно-фібринозним ексудатом. Потім в центрі такої ділянки накопичуються мікро- та макрофаги, з`явля- ються велетенські клітини; по периферії – лімфоїдні та плаз- моцитарні клітини, які в подальшому заміщуються фібробластами. Клітини центральної зони сапної гранульоми в результаті екзо- та ендотоксинів швидко гинуть і піддаються розпаду. При сприятливому перебігу гранульома інкапсулюється і ущільнюється. В результаті у тварин з високою природною стійкістю сапний процес протікає хронічно, а при латентній формі сапу хвороба навіть інколи може закінчуватися повним видужанням.

Рис.3.Уражена збудником сапу кінцівка

У тварин із зниженою резистентністю інкапсулювання сапних вузликів уповільнюється, навколо них розвивається інфільтрація із багаточисленним новим сапним гранулем (міліарний сап). Процес набуває, характеру септицемії. Такий процес в легенях призводить до вираженої пневмонії, утворення каверн; у носовій порожнині – до прогресивного дифтеритного запалення і виразкового ураження слизової і навіть хрящової тканин; в шкірі – до появи великої кількості дрібних вузликів і гнійних виразок. Утворюються гнійний остеомієліт, артрит, абсцеси в м'язах. Виявляються множинні дрібні абсцеси в печінці, селезінці, іноді — в нирках, яєчниках. В паренхіматозних органах у місці локалізації збудника формується гранульома. У деяких випадках запалення набуває геморагічно-гній­ного характеру. Легені при сапі уражуються у 84-100%, носова порожнина – в 56-95% і шкіра – до 13% випадків.

Загальний стан залежить від інтенсивності сапного процесу, клінічної форми хвороби, кількості екзо- та ендотоксинів збудника, що потрапляють в кров (фактори вірулентності) і продуктів розпаду тканин організму.

При хронічному перебігу сапу, який відмічається у 87% уражених коней, періодично настають рецидиви лихоманки, які співпадають із розвитком нових сапних вузликів. Але ремісії можуть тривати кілька місяців і при повноцінній годівлі, помірній експлуатації латентно хворі сапом коні можуть тривалий час залишатися у робочому стані.

Рис.4.Вогнища запалення на

слизових оболонках ротової

порожнини

Клінічні ознаки. Інкубаційний період при гострій формі сапу триває 2—6 днів, рідше — до 2—3 тижнів. Хвороба почина- ється гостро. Температура тіла з ознобом підвищується до 38—40 °С. Температурна крива септичного характеру з великими добовими коливан­нями. Хворі У ділянці локалізації збудника інфекції утворюється папула, оточена зоною почервоніння. Згодом папула перетворюється на геморагічну пустулу, а за 2—3 дні у виразку з підритими краями та «сальним» дном. Нерідко розвивається регіонарний лімфаденіт, лімфангіт. На 4—8-й день температура тіла знову підвищується, на шкірі слизової оболонки носа, порожнини рота, кон'юнктиві з'являються, множинні папули з наступним їх перетворенням у геморагічні пу­хирці, пустули, виразки. З носа - виділяється, слизово-гнійна або сукровична (геморагічна) рідина. Утворюються абсцеси в м'язах (особливо литкових), нориці з виділенням зеленуватого тягучого гною, розвиваються гнійні артрити. У разі ураження легень з'яв­ляються біль в грудній клітці, кашель з виділенням слизово-кро­в'янистого або гнійного харкотиння, ціаноз губ, задишка. Розви­вається зливна плевропневмонія. Тони серця глухі, тахікардія, артеріальний тиск знижується, можливий розвиток колапсу. Селе­зінка помітно збільшується, печінка збільшується не завжди. З боку крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз. Через 1—4 тижні настає смерть.

Рис.5.Поява запальних процесів на

задній кінцівці коня

Хронічний сап характеризується повільним розвитком ознак хвороби з чергуванням ремісій і загострень. Перебігає за типом хронічного сепсису. Хвороба триває від кількох місяців до 2—3 років і в половині випадків призводить до смерті. Хронічний сап може пере­бігати у вигляді шкірної, легеневої і носової форм.. При найчасті­шій шкірній формі на шкірі з'являються геморагічно-гнійні пустули, виразки, які зливаються, утворюючи великі виразкові поверхні з гнійним секретом, з подальшим рубцюванням. У м'язах та внутрішніх органах утворюються абсцеси. Легенева форм а хронічного сапу характеризується гарячковим станом, виник­ненням зливної, повзучої пневмонії, часто "плевропневмонії з утво­ренням множинних абсцесів, бронхоектазів з розвитком пневмо­склерозу. У випадку первинної носової форми сапу на сли­зовій оболонці носа з'являються пустули, глибокі виразки, які поширюються на слизову оболонку глотки, гортані, трахеї. Ви­ділення з носа — слизисто-гнійно-кров'янисті.

Ускладнення — множинні абсцеси в різних тканинах і органах, глибокі флегмони, пневмонія, пневмосклероз, бронхоектази, загаль­ний амілоїдоз, гнійний менінгіт, кахексія.

Прогноз у хворих на гострий сап, якщо лікування не проводи­лось, завжди несприятливий, при хронічній формі летальність до­сягає 50 %.

Опорними симптомами клінічної діагностики сапу є переміжна гарячка, септичний перебіг хвороби, поява на шкірі і слизових оболонках множинних гнійно-геморагічних пустул з перетворенням їх у виразки, абсцеси в м'язах з утворенням нориць і виділенням з них зеленуватого тягучого гною, слизисто-гнійно-кров'янисті виділення з носа, абсцедуюча пневмонія, множинні гнійні ураження, помітно збільшена селезінка, лімфаденіт. Велике значення надається епідеміологічному анамнезу.

Епізоотологія. Джерелом інфекції є хворі коні, рідше віслюки, мули. Велика рогата худоба в природних умовах на сап не хворіє. Частіше хвороба в тварин має хронічний перебіг. Шлях передачі найчастіше контактний, внаслі­док попадання гною або слизу від хворої тварини на ушкоджену шкіру або слизову оболонку. Можливе зараження аліментарним шляхом через інфіковану воду та, рідше, аерогенно в лаборатор­них умовах. Хворіють звичайно конюхи, їздові, ветеринарні та зоо­технічні працівники, ковалі, у яких зараження має професійний характер. Зараження від людини спостерігається рідко. Сприйнят­ливість людей до сапу дуже висока. Описані сімейні зараження сапом від хворих людей.

Сап серед коней поширюється досить повільно. При хронічному і латентному перебігу хвороби виділення збудника та інфікування об’єктів зовнішнього середовища незначні і непостійні. Але при тісному розташуванні коней у вологих, недостатньо вентильованих приміщеннях, використанні станків без попередньої дезінфекції хвороба може за короткий час швидко і широко поширитись і охопити значну частину поголів’я тварин. Особливо сприятливі умови для перезараження, якщо користуються спільними годівницями, водопійними коритами, відрами, при перевезенні тварин, а також при пасовищному табунному утриманні коней.

Діагностика. Матеріалом для бактеріологічного до­слідження можуть бути виділення з виразок, слизової оболонки носа, вміст пустул, харкотиння, кров, пункції абсцесу. Посів ма­теріалу проводять на гліцериновий або картопляно-гліцериновий агар. Через 3—4 дні спостерігається характерний ріст збудника сапу у вигляді слизового нальоту бурштиново-коричневого кольо­ру. Проводять ідентифікацію збудника. Із серологічних методів дослідження застосовують РЗК, РА, РНГА. РЗК є найбільш чут­ливою. Дослідження проводять в динаміці для врахування наро­стання титру антитіл.

Важливим методом діагностики є шкірна алергічна проба. Внутрішньошкірно або нашкірно (на скарифіковану шкіру) вво­дять 0,1 мл алергену малеїну (фільтрат вбитої бульйонної куль­тури палички сапу, розведеної 1 : 10 або 1 : 100). Результати ви­значають через 24—48 год. Проба стає позитивною після 10— 15-го дня хвороби.

Біологічну пробу проводять на морських свинках (самцях), хом'яках і котах. Досліджуваний матеріал вводять підшкірно або внутріщньоочеревинно. Через 2—3 дні у піддослідного самця роз­вивається гнійний орхіт (феномен Штрауса).

Диференціальний діагноз. Сап слід диференціювати з меліоїдозом, чумою, натуральною віспою, сибіркою, фурункульозом, си­філісом, туберкульозом лімфатичних вузлів, сепсисом.

Для легеневої форми чуми характерна геморагічна пневмонія, яка супроводжується різкою задишкою, ціанозом лиця, акроціанозом, виділенням великої кількості кров'янистого пінистого хар­котиння. У хворих на шкірну, шкірно-бубонну, бубонну форми чуми крім виразок, найчастіше поодиноких, виявляють типові бубони, значне збільшення лімфатичних вузлів, різку їх болючість, гіпе­ремію шкіри над ними.

Для натуральної віспи характерні двохвильова гарячка, продромальний висип, етапність специфічних висипань з мономорфізмом елементів на певній ділянці шкіри.

Відрізнити сап від меліоїдозу іноді важко, проте в багатьох випадках при меліоїдозі спостерігається пронос з охряно-жовтим забарвленням калу, іноді холероподібний, збільшені і селезінка, і печінка. Остаточний діагноз встановлюється за допомогою лабо­раторних досліджень. Шкірна проба з уайтморином не дозволяє диференціювати меліоїдоз із сапом. Шкірна форма сибірки ха­рактеризується утворенням на шкірі сибіркового неболючого карбункула з різким набряком прилеглих тканин, відсутністю множин­них висипань. При фурункульозі спостерігається різка болючість ушкодженої ділянки шкіри без ураження внутрішніх органів.

Патологоанатомічні зміни. Залежать від перебігу і форми сапу. При носовій і шкірній формах ураження аналогічні тим, котрі реєструють ще при житті тварини. Сапні вузлики та виразки виявляють на слизовій оболонці гортані і трахеї. Частіше уражуються легені і лімфовузли, рідше – селезінка, печінка і нирки, де знаходять сапні гранульоми, схожі за структурою до туберкульозних (скловидні, прозорі, оточені смужкою гіперемії або інкапсульовані і ущільнені). Зустрічається гнійне розплавлення легеневої тканини і наявність абсцесів і каверн. При хронічному перебігу відмічають розрощування фібринозної тканини з дрібними гнійниками і ущільненими вогнищами. При постановці прижиттєвого діагнозу трупи піддавати розтину не рекомендується.

Імунітет та лікування. Імунітет мало напружений і нетривалий. Можливі повторні ви­падки захворювання. У сироватці крові заражених тварин з`являються комплементзв`язуючі антитіла, через 17-24 дня розвивається гіперчутливість сповільненого типу.

Хворі обов'язково підлягають ізоляції . Із етіотропних засобів певною мірою є ефективним норсульфазол по 6—8 г на добу протягом місяця. У окремих випадках позитивний ефект спостерігався від застосування стрептоміцину, бензилпені­циліну, аміноглікозидів в комбінації із сульфаніламідними препа­ратами. Одночасно внутрішньошкірно або підшкірно вводять ма­леїн. Наведені методи лікування є недостатньо ефективними. Про­водять патогенетичне і симптоматичне лікування.

Профілактика. Система протисапних заходів грунтується на попередженні занесення сапу із країн, несприятливих по цьому захворюванню, а також на систематичному плановому контролі по сприятливості господарств всередині країни. Усе поголів’я не менше одного разу на рік піддають клінічному огляду на сап і малеїнізації.

Важливим є раннє виявлення хворих тварин і ветеринарний нагляд за ними з використанням кон'юнктивальної малеїнової проби, суворе дотримання правил особистого захисту під час догляду за підозрілими на сап тваринами (з позитивною реакцією на малеїн), ношення масок, комбінезонів, рукавичок, окулярів-консервів, постійна дезинфекція місць, де перебувають ці тварини. Виділення таких тварин дезинфікують 10 % розчином хлорного вапна, підстилку спалюють. Спецодяг знезаражують 0,5 % розчином хлорного вапна і після того кип'ятять, руки дезин­фікують 0,25 % розчином хлораміну. Особи, які були в контакті з хворим, підлягають карантину протягом 21 дня. їм проводять екстрену профілактику сульфатіазолом протягом 5 днів. Після за­кінчення карантину обов'язково потрібне проведення внутрішньо-шкірної проби і дослідження сироватки крові на наявність антитіл до збудника сапу. Специфічна профілактика не розроблена.

Схема лабораторної діагностики сапу