Самостоятельные работы по микробиологии / Паратуберкулез

Паратуберкульоз (лат. – Paratuberculosis, Enteritis paratuberculosa; англ. – Johne's disease; хвороба Іоне, паратуберкульозний ентерит) - хронічна бактерійна хвороба жуйних, переважно великої рогатої худоби і овець, рідше буйволів, верблюдів і дуже рідко кіз, оленів, яків, що характеризується продуктивним ентеритом, що поволі розвивається, періодичною діареєю, прогресуючим виснаженням і загибеллю тварин.

Історичні дані. У 1895 р. X. Іоне і Г. Фротінгем виявили збудник хвороби в мазках з клубової кишки хворої корови і описали його. Б. Банг (1906) експериментально відтворив хворобу у телят. У Росії І. І. Гордзялковський (1911) описав паратуберкульоз у імпортованих з Європи корів.

Паратуберкулез у великої рогатої худоби зустрічається спорадично в багатьох країнах Європи, Азії, Африки, Америки, також в Австралії і Новій Зеландії. Окремі епізоотичні спалахи і спорадичні випадки хвороби реєструються і в нечорноземній зоні Росії. Економічний збиток через обмежене розповсюдження невисокий.

Морфологія. Збудник паратуберкульозу Mycobacterium paratuberculosis –

тонка коротка поліморфна, довжиною 0,5-1,5 і шириною 0,2-0,5 мкм грампозитивна паличка, аеробна, кислото- і спирто-стійка, нерухома, спор і капсул не утворює, добре забарвлюється по Цилю-Нільсену.

У мазках, приготованих з фекалій хворих тварин, зіскобів із слизової оболонки ураженої ділянки кишечника і брижєєчних лімфатичних вузлів, паратуберкульозні мікобактерії розташовані купками, гніздами, рідко поодиноко або попарно (по 2...4 клітини).

Рис.1. Mycobacterium paratuberculosis.

Забарвлення за Цилем-Нільсоном

Культуральні властивості. Бу-дучи облігатним паразитом, збудник дуже повільно (від 6 тижнів до 7 місяців) росте при температурі 38°С і тільки на спеціальних щільних і рідких живильних середовищах (яєчні середовища Петраньяні, Левенштейна, агаризовне середовище Сотона, середовища Данкіна, Вишнєвського, Дорсета, Боке, Генлея і ін.).

В процесі росту в рідких живильних середовищах накопичується ендотоксична речовина – паратуберкулін, або йонін, що викликає у зараженої тварини алергічну реакцію. Мікобактерії паратуберкульозу для лабораторних тварин не патогенні.

Стійкість. Збудник паратуберкульозу володіє значною стійкістю до дії чинників навколишнього середовища і різних дезинфікуючих засобів. Він зберігається в грунті, гної, кормах і у воді непроточних водоймищ до 8... 10 міс, в сечі – 7 днів. Мікроб гине при 85 °С через 5 хв; у молоці, нагрітому в закритих посудинах до 60°С - через 30 хв, а при 80...85°С - через 1...5 хв. Сонячне світло вбиває його через 10 міс. Деякі протитуберкульозні синтетичні з'єднання, сульфаніламідні препарати і антибіотики in vitro тільки затримують ріст культур М. paratuberculosis. Кращими дезинфікуючими засобами є лужний 3%-ий розчин формальдегіду і 3%-ий розчин гідроксиду натрію; 20%-ная суспензія свіжегашеного гідроксиду кальцію, 5%-а емульсія ксилонафти, 5%-ві розчини формаліну і лізолу, феносмоліна, фенолятів натрію.

Патогенез. Після аліментарного зараження паратуберкульозні мікобактерії проникають через пошкоджений епітелій в строму ворсинок стінки тонкої кишки і фагоцитуються ретикулярними клітинами. У зв'язку з наявністю на поверхні мікробної клітини і в її оболонці стеаринових кислот і інших воскоподобних речовин, мікобактерії при фагоцитозі не перетравлюються (незавершений фагоцитоз), а відбувається їх внутрішньоклітинне розмноження. Уражені макрофаги об'єднуються в клітинні скупчення і набувають вигляду епітеліоїдних клітин.

Внутрішньоклітинні мікроби, що розмножуються, руйнують клітини, і мікроорганізми, що звільнилися, заново фагоцитуються. Виникають крупні скупчення мікробів і уражених макрофагів спочатку у ворсинках, пізніше в глибоких шарах кишкової стінки і в брижєєчних лімфатичних вузлах, викликаючи в них атрофію і характерне проліферативне запа-

Рис.2. Тварина, хвора на паратуберкульоз. Спостерігається прогресивне схуднення і виснаження

лення. Порушуються ферментативна, секреторна і всмоктуюча функції кишечника, а також мінеральний, сольовий і водний обміни. Все це приводить до інтоксикації і виснаження організму.

Іноді (частіше у молодняка) виникає бактеріємія; при цьому збудник хвороби проникає в лімфатичні вузли, паренхіматозні органи, матку, плід, вим'я.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 1.. 12 місяців, іноді довше. Хвороба частіше протікає хронічно, при цьому розрізняють безсимптомну (латентну, субклінічну) і клінічну стадії. Безсимптомна стадія залежно від фізіологічного стану тварини характеризується відставанням в рості, зниженням угодованості, і може затягнутися на декілька років. Її діагностують лише алергічним, серологічним і бактеріологічним дослідженнями. До 30...50 % безсимптомно хворі паратуберкульозом тварини є джерелом збудника інфекції. Перехід безсимптомної стадії в клінічну залежить від ступеня резистентності організму.

При клінічній стадії хвороби першою ознакою є млявість, тварини багато лежать, відстають від стада, худнуть (не дивлячись на збереження апетиту), шкіра грубіє, шерсть наїжачується, діарея чергується з нормальними випорожнюваннями, знижується удій. Потім з'являються профузна діарея, набряки вік, міжщелепного простору, області підгруддя і нижньої частини черева, прогресуюче схуднення. Фекальні маси водянисті, зеленуватого або коричневого кольору, з домішкою слизу і крові, частинок неперетравленого корму, бульбашок газу; мають смердючий запах.

Унаслідок тривалої діареї наступає сильне зневоднення організму (очі западають в орбіту, об'єм м'язів, особливо тазового поясу і задніх кінцівок, зменшується), посилюється спрага. Іноді спостерігають параліч сфінктера анусу, виділення калових мас відбувається мимоволі, струменем, задня частина тіла тварини забруднена випорожнюваннями. У корів припиняється секреція молока. Температура тіла зберігається в межах норми (перед смертю знижується). У крові зменшуються число еритроцитів і зміст гемоглобіну, спостерігаються лейкопенія і нейтрофілія з ядерним зрушенням вліво. При швидко наступаючому виснаженні тварини гинуть за 10... 15 днів, а при проведенні симптоматичного лікування діарея тимчасово припиняється і загальний стан поліпшується, але через деякий час наступають рецидиви з наполегливою діареєю. У старих тварин хвороба протікає головним чином безсимптомний.

Паратуберкульоз у овець протікає переважно в латентній формі (85 %), рідше відзначають клінічні ознаки, що характеризуються зниженням угодованості, появою набряків в підшкірній клітковині. Шерсть у хворих тварин стає сухою і матовою, а у деяких овець вона випадає, утворюються обширні ділянки облисіння. Іноді у овець виникає діарея (кал частіше розм'якшений і не сформований в кульки). Клінічна стадія хвороби спостерігається частіше у дорослих овець і баранів-плідників у віці 4...5 років; вона триває декілька днів і закінчується загибеллю тварини.

Епізоотологія. Хвороба виявляється часто спорадично, у вигляді невеликих спалахів. Одиничні випадки хвороби описані у жуйних тварин, що утримуються в зоопарках. Молодняк великої рогатої худоби до 4-місячного віку, верблюди у віці 2...3 років особливо сприйнятливі до паратуберкульозу. Проте у зв'язку з тривалим інкубаційним періодом і латентним перебігом, клінічно хворі тварини виявляються частіше після 1...2-го отелення. Незадовільні умови утримання і неповноцінна годівля (згодовування у великій кількості кислих кормів - барди, жому, силосу; мінеральне голодування, глистова інвазія, переохолодження або перегрівання) знижують стійкість організму і сприяють виникненню і розповсюдженню хвороби. Інтенсивне розповсюдження паратуберкульозу спостерігається при акліматизації тварин і утриманні їх в незвичайних для них умовах. Виділення збудника хвороби з фекаліями починається через 3...5 місяців після зараження аліментарним шляхом. Паратуберкульоз реєструють у будь-яку пору року, частіше в зонах з кислими, заболоченими або солончаковими грунтами, де корми бідні солями фосфору і кальцію.

Джерелом збудника інфекції є хвора тварина і мікробоносії, які постійно виділяють М. paratuberculosis з фекаліями і навколоплідними водами, сечею і навіть з молоком. Чинниками передачі збудника хвороби служать вода, предмети побуту і утримання. Тварини можуть заражатися і на пасовищі, де раніше знаходилася хвора худоба. Молодняк заражається при випоюванні молозивом або молоком, забрудненим виділеннями хворих тварин. Є дані про внутрішньоутробне зараження телят, і тому визнається вертикальна передача збудника хвороби. Летальність досягає 10...25 %.

Діагностика. Первинний діагноз на паратуберкульоз великої рогатої худоби ставлять на підставі аналізу епізоотологічних і характерних клінічних даних (діарея, прогресуюче виснаження при збереженому апетиті, набряки в області підщелепного простору, підгрудку, спрага, температура тіла в межах норми), результатів патоморфологічного, бактеріологічного, алергічного і серологічного досліджень. Діагноз обов'язково підтверджують результатами патологоанатомічного розтину убитих з діагностичною метою хворих тварин, бактеріоскопією і гістологічним дослідженням патологічного матеріалу.

У лабораторію відсилають від хворої тварини фекалії з грудочками слизу і згустками крові, уривками слизизової оболонки, а від убитих тварин або трупів відбирають 3...5 уражених ділянок тонкого відділу кишечника і 2...4 збільшених брижєєчних лімфатичних вузла, шматочок ілеоцекальної ділянки з прилеглим лімфатичним вузлом. Матеріал для бактеріологічного дослідження консервують стерильними 30%-ним водним розчином гліцерину або заморожуванням, а для гістологічного дослідження фіксують 10%-ним розчином формаліну.

У господарствах, неблагополучних по паратуберкульозу великої рогатої худоби, виявлення тварин в доклінічній стадії хвороби проводять подвійною внутрішньошкірною алергічною пробою туберкуліном для птахів (з 10-місячного віку) і дослідженням сироватки крові в РЗК (віком від 1,5 року). Реакція оцінюється позитивно, якщо на місці введення алергену виникає розлита, густуватої консистенції, хвороблива, гаряча на дотик набрякла припухлість без чіткої конфігурації і меж, і при потовщенні шкірної складки до 7 мм і більш. У тварин з низькою угодованою при клінічному прояві хвороби алергічна реакція може не виявлятися або бути слабовираженою. Тому не рекомендується досліджувати алергічним методом виснажених тварин, корів за тиждень до отелення і протягом тижня після нього, а також тварин протягом 2 нед після вакцинації.

Для алергічної діагностики паратуберкульозу у овець застосовують стандартний сухий очищений (ППД) туберкулін для птахів і паратуберкулін (йонін). Досліджують овець з 3-місячного віку. Тварин вважають за тих, що реагують позитивно, якщо через 48 год в місці введення туберкуліну виникає запальна припухлість.

Рис.3. М. paratuberculosis. Мікроскопічна

картина слизової оболонки тонкого відділу

кишечника. Фарбування за Цилем-Нільсоном

Для діагностики паратуберкулеза у тварин інших видів використовують в основному аналіз клініко-епізоотологічних даних, результати патологоанатомічного розтину, гістологічного, бактеріологічного досліджень патологічного матеріалу і РЗК.

Діагноз на паратуберкулез вважається за встановлений: 1) при виявленні в мазках з початкового матеріалу кислотостійких паличок з характерним для паратуберкульозних бактерій розташуванням; 2) за наявності в препаратах, приготованих з лімфатичних вузлів і кишечника, характерних для паратуберкульозної інфекції гістологічних змін (інтенсивна проліферація епітеліоїдних, гігантських і плазматичних кліток).

Рис.4. Реакція дифузної преципітації в

агаровому гелі на паратуберкульоз

(позитивна реакція)

Термін лабораторного дослідження 3...5 діб.

При диференціальній діагностиці паратуберкулеза слід виключити туберкульоз, аліментарні ентерити, глистові інвазії, еймеріоз, отруєння молібденом і недостатність міді.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений, слизові оболонки бліді, кров водяниста, погано згортається. У великої рогатої худоби частіше виявляють виразки в задньому відрізку тонкого відділу кишечника (порожня і клубова кишка) і в мезентеріальних лімфатичних вузлах. В уражених ділянках стінки кишечника потовщені (у 5...20 разів), слизиста оболонка покрита в'язким, густим, сірувато-білого кольору слизом, зібрані в щільні, блідого кольору поздовжні і поперечні складки, що нагадують звивину мозку. Мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені, на розрізі вологі, в них помітні обмежені жовтувато-білі саркомоподібні вузлики. Іноді виявляють дегенеративні зміни в печінці, нирках, серці; є випотівання в черевній і грудній порожнинах.

Рис.5. Запалення слизової оболонки кишечнику при

паратуберкульозі.

У овець зміни локалізовані частіше в клубовій, сліпій і ободовій кишці (складчастість менш виражена), але збільшення лімфатичних вузлів помітне виразніше.

Патогістологічні зміни характеризуються деформацією і частковою атрофією ворсинок. Спостерігаються осередкові скупчення М. paratuberculosis і дифузна проліферація епітеліоїдних, лімфоїдних, гістіоцитарних, гігантських клітин і макрофагів. Інтенсивне розростання грануляційної тканини веде до потовщення слизової і підслизової оболонок з подальшим утворенням поздовжніх борозен і складок.

Імунітет та лікування. Організм тварини відповідає на впровадження М. paratuberculosis імунобіологічними реакціями, що встановлюються алергічно і серологічно.

Вакцини проти паратуберкульозу розроблялися, але оскільки вони сенсибілізують тварин до туберкуліну, практичного застосування не знайшли. Специфічне і ефективне симптоматичне лікування хворих паратуберкульозом тварин не розроблене. Тваринні з вираженою картиною хвороби підлягають забою.

Профілкатика. З метою охорони ферм від занесення збудника паратуберкульозу, не допускають ввезення в них тварин і фуражу з неблагополучних по цій хворобі пунктів. Всіх, що знов поступили в господарство тварин, утримують протягом 30 днів в профілактичному карантині. Необхідно забезпечити роздільний випас тварин різних видів, вікових груп і худоби особистого користування. Слід утримувати в належному ветеринарно-санітарному стані пасовища, місця водопою, тваринницькі приміщення.

Схема лабораторної діагностики паратуберкульозу

Патологічний матеріал

(фекалії, різні ділянки тонкого відділу кишечника і 2-4 брижових лімафтичних вузли, шматочок ілеоцекальної заслінки з прилеглим лімафтичним вузлом)

Культуральне

дослідження

Висів на середовище

Петрань`яні

Висів на середовище

Дюбо-Сміта

Алергічне дослідження

Серологічне дослідження

Постановка РЗК

Мікроскопічне

дослідження

Фарбування за

Цилем-Нільсоном

Люмінісцентна

мікроскопія