Добавил:

Silen Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Ульяновский государственный аграрный университет им. П. А. Столыпина

Предмет:

Микробиология

Файл:

Самостоятельные работы по микробиологии / Псевдотуберкульоз

.docx

Скачиваний:

Добавлен:

30.05.2014

Размер:

317.33 Кб

Скачать

☆

Псевдотуберкульоз(лат. - Caseous lymphadenitis, Pseudotuberculosis; казеозний лімфаденіт) – хронічне зоонозне захворювання тварин різних видів, але в основному овець і кіз, що характеризується утворенням у лімфатичних вузлах, легенях, печінці та інших органах і тканинах специфічних гнійно-некротичних вогнищ, розвитком кахексії і передчасним вибракуванням тварини і її загибеллю.

Історичні дані. Термін «псевдотуберкульоз» у 1885 р. увів Еберт для позначення захворювання тварин, у яких в органах знаходили бугорки, схожі на зовнішній вигляд із туберкульозними. Збудник псевдотуберкульозу був вперше описаний Е. Нокаром (1888), який виявив його у бика із лімфангітом. У різний час його відносили до різноманітних груп бактерій, потім – до родини Enterobacteriaceae.

Захворювання поширене в багатьох країнах світу із розвинутим вівчарством і наносить суттєвий економічний збиток, котрий складається із втрат від загибелі овець (60%), утилізаціі вражених туш, органів і тканин при забої тварин на м’ясокомбінатах (10%), недоотримання шерсті (28,7%) та недоотримання приплоду (1,3%).

Морфологія. Збудник псевдотуберкульозу відноситься родини Enterobacteriaceae, роду Yersinia, виду Yersinia pseudotuberculosis. Це грамнегативна поліморфної форми паличка, довжиною 1,6 – 6 мкм і діаметром 0,4 – 0,8 мкм, іноді зустрічаються овоїдні форми (коковидні), довжиною 0,8 – 2 мкм і діаметром 0,4 – 0,8 мкм; не вибаглива до поживних середовищ. Рухлива, має джгутики (5 – 9), спор збудник не утворює, іноді синтезує капсулу, біполярно зафарбовується аніліновими барвниками; у мазках-відбитках із гнійного вмісту вогнища збудник найчастіше розташовується кучками, іноді – поодиноко.

Культуральні властивості. Yersinia pseudotuberculosis – факультативний анае- роб, добре росте на звичайних (МПА і МПБ) живильних середовищах при рН 6,0-8,0. При понижених температурах (4 – 22ºС) бактерія набуває джгутикового апарату і стає рухливою. Може мешкати і розмножуватись у холодних водоймах.

На пластинках агару формує круглі, випуклі, прозорі, сірувато-жовтуваті, маслянисті колонії з рівними краями, трохи піднятим центром і плоскою периферією (S-форми). Нерідко дає шероховаті колонії (R-форми). S-форма більш вірулентна.

На скошеному агарі виростає у вигляді масивного суцільного сірувато-жовтого прозорого нальоту із блискучою хвилеподібною поверхнею і звивистими краями.

На МПБ дає рівномірне помутніння, з часом рідина просвітлюється і випадає в’язкий осад, іноді відмічають пристінковий ріст.

Збудник ферментує до кислоти без газу глюкозу, галактозу, мальтозу, рамнозу, гліцерин, маніт, не розщепляє лактозу, сахарозу, у першу добу згортає сечовину, індол не утворює, виділяє аміак, іноді сірководень. Желатину не розріджує.

Антигенна структура. Ієрсінія має складну антигенну структуру: містить 14 О- і 5 Н-антигенів, відповідно соматичних і джгутикових. По О-антигену виділяють 8 серологічних варіантів збудника псевдотуберкульозу, вони є типовими. Захворювання найчастіше викликають І та ІІІ, рідше ІІ, ІV, V та інші серовари. При руйнуванні мікробних клітин виділяється ендотоксин, у деяких штамів виявлена здатність продукувати екзотоксини.

Стійкість. Yersinia pseudotuberculosis здатна розмножуватись при температурі +4 – +8ºС; вона стійка до повторного заморожування, може тривалий час зберігатись в грунті, воді, на різноманітних харчових продуктах. В суспензії гнійного матеріалу мікроорганізми гинуть протягом 20 хв при температурі 55ºС; 4…5 хв – при 58ºС; 1 хв – при 60°С, при кип`ятінні гинуть через 10 – 30 сек. Досить стійкі до висушування, тривалий час зберігаються в м`ясі, фекаліях, гної. Зберігають життєздатність в сіні до 180 діб, в підстилці і воді – до 60 діб.

Збудник інфекції чутливий до хлораміну (3% розчин), феносмолину, глутарового альдегіду; менш чутливий до формаліну, лугів, хлорного вапна, лізолу; 2,5%-вий розчин карболової кислоти і 0,25%-вий розчин формальдегіду вбивають його за 1 – 6 хв. В основному дезінфікуючі речовини вбивають псевдотуберкульозний мікроб протягом 1 – 2 годин. По стійкості до цих речовин мікроб займає проміжне положення між Е.coli і Str. aureus.

Мікроби також чутливі до пеніциліну, тетрацикліну і сульфаніламідним препаратам. З антибіотиків найбільш ефективні гараміцин, етоній, терапсутан, граміцидин С, цефперазон, фосфоміцин; із макролітів – тілан.

Патогенез. В патогенезі інфекції суттєве значення мають два фактори: 1) високий вміст ліпіду в оболонці збудника, що дозволяє йому протистояти дії ферментів та існувати в якості факультативного внутрішньоклітинного паразита, а саме в макрофагах; 2) утворення екзотоксина, який діє на стінки кровоносних судин.

Збудник псевдотуберкульозу потрапляє в шлунково-кишковий тракт з інфікованою їжею або водою. Подолавши захисний бар’єр шлунка, мікроби фіксуються в клітинах лімфоїдного апарату кишечника, звідки проникають в регіонарні мезентеріальні лімфатичні вузли, викликаючи їх запалення. На цій стадії, як правило, клінічних проявів хвороби немає, захворювання протікає в латентній формі, а у випадку потрапляння мікробів у кров’яне русло і різні органи, відбувається їх масова загибель, яка супроводжується вивільненям великої кількості ендотоксина, з’являються клінічні симптоми хвороби (лихоманка, інтоксикація, ураження органів). Збудник фіксується в клітинах системи мононуклеарних фагоцитів. В результаті піогенної і токсичної дії збудника на організм відбувається запалення лімфатичних вузлів, з’являються гнійно-некротичні вогнища в органах, порушується кровообіг, уражується центральна нервова система. Загибель тварин відбувається в результаті асфіксії, серцевої недостатності і кахексії. Іноді при псевдотуберкульозі відмічається звільнення організму від збудника і видужання; імунітет розвивається повільно, зберігається короткий період, іноді не формується, у зв’язку з чим можливі ускладнення, рецидиви і повторні захворювання.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період у природніх умовах варіює від 10-20 діб до 1-2 місяців, інколи – до 6-9 місяців. Тварина в результаті хвороби гине від інфекції та виснаження, або ж видужує.

Захворювання протікає в 4 формах: лімфаденітній, вісцеральній, гентіальній і генералізованій.

Лімфаденітна форма характеризується ураженням поверхневих лімфатичних вузлів, що встановлюється пальпацією; при вісцеральній формі в лімфатичних вузлах і паренхіматозних органах утворюються гнійно-некротичні інкапсульовані вогнища, специфічні клінічні ознаки відсутні; гентіальна форма характеризується ураженням статевих органів, а генералізована – появою гнійно-некротичних вогнищ в лімфатичних вузлах, внтутрішніх органах та інших тканинах.

При лімфаденітній формі уражуються, як правило, поверхневі шийні лімфатичні вузли. Клінічно інфекція може супроводжуватись рядом неспецифічних для даного захворювання ознак: некоординованими рухами (у випадку сильного збільшення шийних чи пахових лімфатичних вузлів); «вертячкою» (при локалізації вогнищ в головному мозку); хронічною тимпанією; орхітами або орхіепідидимітами у баранів; маститами у вівцематок тощо.

При ураженні легень лише в останній стадії інфекційного процесу з’являються симптоми бронхопневмонії, настає виснаження. Уражене вим’я напухає, набуває горбистого вигляду. У ягнят найчастіше виявляють запалення пуповини і суглобів. При генералізованій (септичній) формі відмічають депресію, підвищення температури тіла. Розвивається інтоксикація, анемія, тварини гинуть через 3-5 тижнів після початку захворювання.

Псевдотуберкульоз може протікати із ускладненнями і рецидивами. Ускладнення характеризується погіршенням загального стану, підвищенням температури тіла, появою нових уражень на органах або посиленням згасаючих симптомів. Рецидив виникає після періода удаваного видужання. Через 1-3 тижні знову з’являються типові ознаки хвороби. Рецидивів буває 1-2, рідше – 3 і більше.

Найчастішими ускладненями псевдотуберкульозу є алергічні симптоми: кропивниця, набряк Квінке, реактивні артрити, вузлова еритрема, синдром Рейтера. Рідше спостерігаються псевдотуберкульозний менінгіт та менінгоенце- фаліт, нефрит, гостра ниркова недостатність, міокардит, пневмонія.

Епізоотологія. В природних умовах до збудника псевдотуберкульозу найбільш чутливі вівці та кози, менш – коні, ВРХ, буйволи, свині, верблюди, олені, мавпи, кролі, морські свині, миші та інші тварини; нечутливі кури та голуби. Джерелом збудника інфекції служать хворі тварини, в основному гризуни, які мають можливість інфікувати своїми виділеннями продукти харчування, воду, грунт, де збудник не тільки зберігається тривалий час, але при певних умовах і розмножується.

Провідний щлях передачі інфекції – харчовий. До основних факторів передачі відносяться овочеві страви (салати з овочів) і молочні продукти, які вживаються в їжу без попередньої термічної обробки. Накопиченню збудника в продуктах сприяє зберігання їх в холодильниках та морозильних камерах.

Друге місце займає водний шлях передачі. Він звичайно реалізується при вживанні води із відкритих водоймищ.

У зовнішнє середовище збудник виділяється з гнійним вмістом абсцесів лімфатичних вузлів, підшкірних і внутрішньом`язевих абсцесів, а також із виділеннями з носа і випорожненнями. Тривалість виділення гнійного вмісту абсцесу до за живлення отвору може коливатися від 9 до 40 днів.

Зараження відбувається через ушкоджену шкіру (при стрижці, кастрації, укусах чи пораненнях, при купанні овець в проти паразитарних ваннах тощо), а також аліментарним, аерогенним шляхами, через пуповину, інфіковані об’єкти зовнішньго середовища, котрі являють собою важливий фактор в епізоотичному процесі.

Захворювання проявляється спорадично або у вигляді епізоотії. Із основним способом зараження (через пошкоджену шкіру) пов’язана літня сезонність захворювання овець, в основному в липні-серпні, через 1,5-2 місяці після стрижки. До початку зими захворюваність різко знижується до 1,5 – 5%. Частину виснажених тварин вибраковують, а у знов захворівших в період стрижки, хвороба переходить в хронічний перебіг.

Псевдотуберкульоз розповсюджений доволі широко у країнах із розвинутим вівчарством: при забої овець, що поступають на м’ясокомбінат із ряду областей, встановлена ураженість 7,25% туш. Гинуть приблизно 10-12% захворілих тварин.

Діагностика. Для дослідження в лабораторію відправляють трупи овець та гризунів, від загиблих тварин – специфічні інкапсульовані гнійно-некротичні вогнища в лімфатичних вузлах, органах і тканинах. Для серологічного діагнозу можна використовувати сироватку.

Клінічний діагноз заснований на поєднанні характерних для псевдотуберкульозу ознак: гострий початок захворювання, синдром загальної інтоксикації, лихоманка, ураження шкіри, катаральне запалення слизової оболонки ротоглотки, ознаки ураження шлунково-кишкового тракту, синдром гепатиту, ураження суглобів, алергічні симптоми, зміни крові та сечі.

Схема дослідження включає: бактеріоскопію, виділення чистих культур і біологічний метод. Виділення збудника від хворої тварини при гострому перебігу хвороби можливо із фекалій, сечі, мазків слизу із ротоглотки, видалених апендиксів і мезентеріальних лімфатичних вузлів. Використовують методику Патерсона і Кука, засновану на здатності Y. Pseudotuberculosis рости при зниженій температурі в середовищі дорощування (стерильний фосфатно-сольовий буфер рН 7,4, середовище Сєрова тощо).

При прямому посіві крові на поживні середовища отримати гемо культуру не вдається, однак виділення збудника можливе шляхом біопроби на тваринах.

В серологічній діагностиці використовують реакції аглютинації (РА) і непрямої гемаглютинації (РНГА). Діагностичним титром може рахуватися для РА 1:200, для РНГА 1:100. Але основним недоліком використання серологічних реакцій є невисока специфічність і пізні строки підтвердження діагнозу.

Для біопроби використовують мишей або морських свинок – заражають їх підшкірно, гинуть вони відповідно на 3-7 і 3-13 добу. При розтині лабораторних тварин спостерігають характерні казеозні вузлики у внутрішніх органах і очеревині.

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин звичайно виснажені. В органах, багатих на макрофагальні елементи, визначаються псевдотуберкульозні вогнища – «гранульоми», а інколи і мікроабсцеси, які містять гнійно-некротичну масу зеленувато-жовтого кольору, сирнистої або сметаноподібної консистенції, з багатошаровою капсулою, оскільки збільшення вогнища відбувається за рахунок некрозу і гнійного розплавлення капсули з одночасним формуванням по периферії вогнища нової капсули; в інших органах відмічаються неспецифічні зміни дистрофічного характеру.

У псевдотуберкульозних вогнищах на відміну від туберкульозних не спостерігається ущільнення, капсула має гладку внутрішню поверхню.

При тривалому впливі псевдотуберкульозних мікробів і їх токсинів відбувається сенсибілізація організму с подальшою проявою алергічних симптомів.

Імунітет та лікування. Імунітет остаточно не вивчений. За кордоном (зокрема, в Австралії) для імунізації овець застосовують анатоксин і анатоксин-бактеріальні вакцини, котрі створюють певний імунітет – зменшується утворення абсцесів, але повного захисту від захворювання не формується.

Поодинокі поверхневі абсцеси рекомендується розтинати і видаляти гній. Внутрішньом`язево вводять антибіотики широкого спектру дії, сульфаніламідні препарати. Вцілому, особливо при ураженні внутрішніх органів, лікування розроблено слабко і недоцільно через малу ефективність.

Профілактика. З метою запобігання поширення хвороби дозволяється ввозити тварин і корми лише із сприятливих по псевдотуберкульозу господарств. При постановці діагнозу в несприятливому господарстві вводяться обмежуючі заходи. Організовують систематичні (2 рази на місяць) клінічні огляди тварин, хворих ізолюють і здають на забій з проведенням комплексу ветеринарно-санітарних заходів.

При оздоровленні овець господарства, несприятливому по казеозному лімфаденіту, слід проводити клініко-алергічні дослідження тварин 2 рази на рік до отримання негативного результату протягом 2 років і при умові відсутності специфічних уражень на забої тварин. Також необхідно проводити чистку і дезінфекцію кошар і вигульних майданчиків 2 рази на рік: перед окотом і одразу після вигону тварин на пасовище.

Виснажені туші при будь-якій формі ураження органів і тканин, а також туші незалежно від стану вгодованості, голови, внутрішні органи, в тому числі і кишечник, при генералізованому процесі з ураженням органів грудної і черевної порожнин направляють на утилізацію. Туші нормальної вгодованості з вісцеральною формою ураження і відсутністю змін в скелетних лімфатичних вузлах і мускулатурі використовують залежно від результатів бактеріологічного дослідження.

Туші нормальної вгодованості із ураженням окремих скелетних лімфатичних вузлів після зачистки останніх направляють на промислову переробку.

Для профілактики псевдотуберкульозу людини слід суворо дотримуватись заходів індивідуальної профілактики при догляді за тваринами і правил захисту продуктів харчування від гризунів