22. Загальна класифікація та зміст типових управлінських рішень.

Класифікація управл. рішень має важливе теоретичне та практичне значення. Упр. рішення можна класифікувати за різними критеріями. Вибір критеріїв класифікації визначається потребами теорії та практики управління. В найбільш узагальненому плані управлінські рішення можна класифікувати наступним чином .

За функціональним змістом рішення можна підрозділити на планові, організа-ційні, координаційні, стимулюючі та конт-рольні. Можливі й рішення, які торкаються одночасно декількох функцій упр-ня. Однак, як правило, в кожному рішенні вдається виділити домінуючу функцію управління.

За сферою дії можна виділити економічні, організаційні, соціальні, технічні, техно-логічні рішення. Цей критерій дає змогу розподілити виробничі проблеми за підсистемами соц.-ек. систем.

За організацією розробки управлінські рішення можуть поділятися на одно особо-ві, колегіальні та колективні. Одноособові рішення – це рішення, що розробляються та приймаються керівником поза погодження та обговорення їх у колективі або з окремими особами. Колегіальні рішення – це такі рішення, котрі розробляються та приймаються спільно групою фахівців та відповідних керівників. Колективні ріше-ння розробляються на заг. зборах всіма їх учасниками незалежно від службового ста-ну, рангу та характеру праці. Як правило, такі рішення приймаються або відхиля-ються голосуванням.

Упр. рішення можна класифікувати за діапазоном проблематики. Є рішення, спрямовані на розв'язання якоїсь однієї проблеми, яка має часткове значення, і рішення, які стосуються комплексу проблем у різних сферах керованої системи. Згідно з цим критерієм можна виділити загальні та часткові рішення.

Управлінське рішення може бути розраховано на різні терміни. За часовим діапазоном можна виділити такі управлінські рішення:

а) оперативні (реалізуються за короткий період):

б) тактичні (реалізуються приблизно протягом року):

в) стратегічні (реалізуються протягом декількох років).

За причинами виникнення управлінські рішення поділяються на такі:

а) ситуаційні (пов'язані з характером обставин, що виникли):

б) ієрархічні (пов'язані з розпорядженнями вищих органів):

в) програмні (пов'язані з реалізацією певної програми):

г) ініціативні (пов'язані з проявом ініціативи).

За психолог-ми особливостями суб'єкта упр-ня можна виділити рішення:

а) врівноважені (приймаються на основі уважного аналізу проблеми, розгляду запропонованих варіантів):

б) імпульсивні ("швидкі" рішення, значне місце має емоційна складова):

в) інертні ("прості" рішення, в яких важко знайти оригінальність, інноваційність):

г) ризиковані (приймаються без достатніх уявлень про систему факторів, які впливають на проблему, без наявності достатньо обґрунтованого прогнозу):

д) обережні (орієнтовані на мінімальний ризик, досить часто малоефективні).

Співвідношення цих груп рішень у практиці управління показує характер і стиль управлінської діяльності.

Також до типових управлінських рішень належить :

Рішення про спец. замовлення – рішення пов’язане з розглядом отриманої пропозиції на разовий продаж продукції або надання послуг за ціною, нижчою за звичайну ціну, або навіть нижчою за с/в.

Розширення або скорочення сегмента – рішення про розширення або скорочення послуг, виробів, підрозділів та інших сегментів на підставі аналізу їх прибутковості. Аналіз інф-ії для прийняття таких рішень базується на калькулюванні змін. витрат, визначенні прямих і заг. пост. витрат,зіставлення марж. доходу.

Рішення «виробляти чи купувати?» - рішення пов’язане з розглядом існуючої альтернативи: виробляти самостійно окремі компоненти прод-ї (комплектуючи ви-роби, деталі) чи купувати їх у зовн. постач-в.

Рішення «продавати чи обробляти далі» - рішення пов’язане з можливістю реал-ї прод-ї на певній стадії її вир-ва або продовження обробки з метою одержання дод. прибутку. Дод. обробка прод-ї може забезпечити нові риси або функції прод-ї та реал-цію її за більш високою ціною.

23. Прийняття поточних рішень. Прийняття рішення про спеціальне замовлення, розширення або скорочення сегмента. Диференціальний аналіз – визна-чення та зіставлення диференціальних до-ходів і витрат для прийняття упр. рішень.

Аналізуючи ситуації, що виникають у процесі поточної діяльності, менеджери постійно мають справу з вибором серед альтернативних рішень.

Типовими прикладами таких ситуацій є рішення:

° про спеціальне замовлення;

° про розширення або скорочення (ліквіда-цію) певного сегмента дія-ті;

°про вироблення або придбавання окремих компонентів продукції тощо.

Рішення про спеціальне замовлення - це рішення, пов'язане з розглядом отриманої пропозиції на разову продажу прод-ї або послуг за ціною, нижче за звичайну або нижче С/в. Коли під-во отримує пропози-цію продавати товари чи надати послуги за ціною,нижчою за звич.(або нижчою за с\в),то прийняття такої пропозиції доцільне лише тоді, коли додатк. дохід перевищує додатк. витрати. Аналіз для прийняття та-кого рішення передбачає: 1) маржинальний підхід; 2) диференціальний аналіз релеван-тних витрат та доходів; 3)облік можливих довгострокових наслідків прийняття спец. замовлення.

Розширення або скорочення сегмента дія-ті - це рішення про розш-ня або скор-ня послуг, виробів, підрозділів або ін. сегмен-тів на підставі аналізу їх рентабельності. Аналіз інф-ї для прийняття таких рішень заснований на калькулюванні перемінних витрат, визначенні прямих та заг. постійних витрат, зіставленні марж. доходу.

25.Аналіз та прийняття управл. рішень за умов обмежень. Можливості під-ва є часто обмежені. Обмеження – чинники, що обмежують вир-во або реал-цію прод-ї (послуг). Прикладами обмежень є: попит на прод-ю, роб. сила (чис-сть, каліф-я), матер. ресурси, вир. потужність, грош. кошти.

Отже, оптимальне викор-ня обмеж.ресурсів – це рішення спрямоване на складання вир. програми, котра забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.

Аналіз для прийняття рішень залежить від кількості обмежень.

За наявності лише одного обмеження аналіз заради оптимального викор-ня ресу-рсів під-ва базується на пок-ку маржиналь-ного доходу на одиницю обмежувального чинника. При розподілі обмежених ресурсів слід зважати й на якісні чинники. Зокрема, якщо під-во не забезпечить міні-мальної потреби своїх клієнтів у всіх видах прод-ї або послуг, воно може втратити час-тину своїх пост. клієнтів, що, в свою чергу, призведе до скорочення обсягу продажу.

За наявності декількох обмежень аналіз здій-ся за допом. лінійного програмування.

Лінійне програмування – математ. метод, який викор-ься для оптимізації виробничої діяльності шляхом рішення серії лінійних рівнянь існуючих обмежень. Процес лінійного програмування об'єднує 3 стадії:1)побудова моделі;2)її рішення;3)аналіз рішення.

1) Побудова моделі лінійного програмування передбачає:

А)визначення змінних величин; У моделі лінійного програмування комбінації продукції кількість кожного її виробу і є змінною величиною.

Б) визначення цільової функції та побудова її рівняння; Рівняння цільової функції – алгебраїчне зображення мети, якої намагається досягти менеджер у процесі лінійного програмування.

В)визначення обмежень та побудову їх рівнянь. Рівняння обмеження – алгебраїчне зображення одного з обмежувальних чинників.

2) Вирішення моделі лінійного програмування. На практиці моделі лінійного програмування розв’язують переважно за допомогою комп’ютера. При цьому, залежно від кількості змінних у рівнянні цільової функції можна застосовувати різні методи вирішення .

Графічний підхід до вирішення моделі лінійного програмування означає побудову графіка, в якому осі координат відображають значення змінних величин, і вже за графіком – визначення зони можливих рішень – площа графіка лінійного програмування, окреслена лініями рівнянь наявних обмежень.

3) Аналіз вирішення. Метою аналізу вирішення є визначення чутливості моделі

до зміни значень обмежувальних чинників. Для цього обчислюють тіньову

ціну.

Тіньова ціна – величина зниження значення цільової функції внаслідок

зменшення значення відповідного обмежувального чинника на одну одиницю.