Питання до іспиту для студентів

1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна.

2. Система державного права в зарубіжних країнах.

3. Норми та інститути державного права в зарубіжних країнах.

4. Джерела державного права в зарубіжних країнах.

5. Конституція – основне джерело державного права.

6. Закон як джерело державного права. Види законів.

7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права.

8. Конституційні звичаї.

9. Договір як джерело державного права.

10. Основні риси і особливості післявоєнних конституцій зарубіжних країн (Франція, ФРН, Японія).

11. Форма конституцій.

12. Структура конституцій.

13. Порядок прийняття, зміни та скасування конституції.

14. Прийняття конституції представницькими органами.

15. Прийняття конституції виборчим корпусом.

16. Класифікація конституцій.

17. Права людини і громадянина. Права, свободи и обов’язки.

18. Рівність прав, свобод и обов’язків.

19. Історичний розвиток прав і свобод. Покоління прав людини. Класифікація прав і свобод.

20. Гарантії прав і свобод.

21. Поняття громадянства (підданства). Проблема полігромадянства. Режим іноземців.

22. Способи набуття громадянства.

23. Поняття та способи припинення громадянства.

24. Особисті (громадянські) права, свободи і обов’язки.

25. Політичні права, свободи і обов’язки.

26. Економічні, соціальні и культурні права, свободи і обов’язки.

27. Поняття політичних партій. Функції політичних партій.

28. Основні види політичних партій в зарубіжних країнах.

29. Організаційна структура політичних партій.

30. Партійні системи зарубіжних країн. Види партійних систем.

31. Форма правління зарубіжних країн.

32. Монархія – поняття і сутність. Основні ознаки монархії. Види монархій.

33. Республіка – поняття і сутність. Ознаки республіканської форми правління. Види республік.

34. Форми державного устрою зарубіжних країн.

35. Унітарна держава (унітаризм). Основні ознаки унітарної держави.

36. Федеративний устрій (федералізм). Основні ознаки федеративного устрою.

37. Розподіл компетенції і відносини між федерацією та її суб’єктами.

38. Державний режим. Співвідношення державного режиму і політичного режиму.

39. Ознаки і види антидемократичного режиму.

40. Ознаки і види демократичного режиму.

41. Парламентський і міністеріальний державні режими.

42. Поняття і принципи виборчого права. Активне і пасивне виборче право. Виборчі цензи.

43. Поняття і види виборів.

44. Поняття виборчої системи. Мажоритарна і пропорціональна виборчі системи.

45. Поняття і види референдумів. Предмет референдуму. Формула референдуму. Народна законодавча ініціатива.

46. Виникнення и розвиток парламенту. Парламент и парламентаризм.

47. Структура парламенту і організація його палат. Загальна характеристика верхніх палат в двопалатних парламентах.

48. Посадові особи палат парламенту і їх правове становище.

49. Компетенція парламентів і способи її закріплення.

50. Правове положення комітетів парламенту.

51. Статус парламентаря. Юридична природа депутатського мандата. Парламентський імунітет, індемнітет.

52. Законодавчий процес і його стадії.

53. Контроль парламентів за діяльністю урядів у парламентарних країнах.

54. Глава держави: поняття, основні ознаки і види. Місце глави держави в системі вищих органів державної влади.

55. Монарх. Правове положення монарху. Порядок престолонаслідування.

56. Президент. Правове положення президента.

57. Способи обрання президента. Переобрання президента.

58. Повноваження, обов’язки і відповідальність президента.

59. Місце уряду у системі вищих органів влади.

60. Види урядів.

61. Склад урядів.

62. Порядок формування урядів і його залежність від форми правління.

63. Повноваження урядів.

64. Інститут конституційного контролю (нагляду) в зарубіжних країнах.

65. Початок конституційного розвитку в Північній Америці.

66. Конституція 1787 р. США і її специфічні риси.

67. Політичні партії США. Особливості двопартійної системи США.

68. Конгрес США. Правове положення і повноваження палат. Посадові особи палат. Організаційно-правові форми діяльності Конгресу США. Законодавчій процес.

69. Президент США: статус, порядок обрання, повноваження.

70. Американський федералізм.

71. Місцеве самоврядування в США.

72. Конституція Великої Британії, її складові частини.

73. Політична система Великої Британії.

74. Роль монарха Великої Британії в управленні державою. Королівські прерогативи.

75. Парламент Великої Британії, його правове положення і структура.

76. Комітети британського парламенту, їх види і повноваження.

77. Порядок формулювання палат парламенту Великої Британії.

78. Уряд і Кабінет міністрів Великої Британії. Внутрішній кабінет.

79. Основні напрямки діяльності уряду Великої Британії. Допоміжні органи уряду.

80. Президент Франції. Його повноваження і місце в системі державних органів.

81. Парламент Франції. Його структура, порядок формування і повноваження.

82. Уряд Франції. Рада міністрів. Кабінет міністрів.

83. Органи конституційного контролю Франції. Порядок формування і компетенція Конституційної Ради Франції.

84. Регіональне і місцеве управління і самоврядування у Франції.

85. Основний закон ФРН.

86. Федерація ФРН.

87. Федеральний парламент ФРН. Правове положення і повноваження палат. Законодавчий процес в ФРН.

88. Федеральний уряд і канцлер Німеччини.

89. Конституційний контроль в ФРН.

90. Муніципальна система ФРН.

91. Політична система Японії.

92. Конституція Японії 1947 р.

93. Правове положення імператора Японії.

94. Парламент Японії, його структура. Способи прийняття законів.

95. Уряд Японії, його склад і порядок формулювання.

1.Державне право зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна.

ДПЗК як наука-це система знань,наукових концепцій, теорій та ідей про основи правового стану особи і про основи юридичної організації держави.

Наука конституційного (державного) права зарубіжних країн має своїм предметом вивчення процесу формування, еволюції та реального функціонування інститутів і норм конституційного права.

ДПЗК як навчальна дисципліна- це дисципліна яка складається з двох частин :

-Загальна, яка включає в себе вивчення основних інститутів державного ( конституційного) права.

-Особлива, яка передбачає комплексне застосування знань, отриманих при вивченні загальної частини для вивчення основ державного ( конституційного) права США, Франції, Сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії, ФРН,Японії.

2.Система державного права в зарубіжних країнах.

Правова наука в рамках системи права традиційно виділяє такі елементи :

-галузі права, які в свою чергу поділяються на інститути, що складаються з норм права.

Основними елементами системи державного( конституційного) права є норми та інститути та принципи. Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Конституційно-правовий інститут – це сукупність юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов’язаних відносин. Конституційно-правові інститути поділяються на три види: загальні – це складні нормативні формування комплексного змісту (інститут начал організації і діяльності державного механізму, інститут територіальної організації держави, інститут конституційного статусу особи); головні – входять до складу загальних; початкові – включають кілька правових норм. Суттєвим елементом системи конституційного права є його норми. Конституційно-правова норма – це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов – примусом. За функціями конституційно-правові норми поділяються на установчі (конкретні правила поведінки), регулятивні (регулюють державно-правові відносини владарювання), охоронні (пов’язані із встановленням юридичних заборон). Основні принципи державного права становлять, так би мовити, каркас системи державного права і надають їй єдиної спрямованості. У державному праві можна виявити, по-перше, загальні принципи, які декларуються конституціями: 1) народний суверенітет;2) народне представництво,3) поділ влади; 4) рівноправність; 5) невідчужувані, "природні" права людини.

Ці принципи, по-перше, не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечені правовими санкціями, однак мають вирішальне значення для багатьох державно-правових норм. По-друге, ці принципи мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: 1) незалежність депутатів від виборців; 2) судовий захист конституційних прав; 3) невідповідальність глави держави у монархічних країнах та ін.

3.Норми та інститути державного права в зарубіжних країнах. Інститут державного права є сукупністю однорідних норм, що регулюють певний вид суспільних відносин.

Інститути державного права можна поділити на 2 групи :

-Основні положення прав особистості(інститут правового стану особистості,І прав і свобод особистості, І міжнародних стандартів прав і свобод особистості , І обов’язків особи, І гарантій прав і свобод особистості)

-основи правового положення держави ( І форми держави,І політичного устрою держави, І виборів, І референдумів, І законодавчої влади, І виконавчої влади, І глави держави, І місцевого самоврядування)

Державно-правові норми – це загальнообов'язкові правила поведінки, установлені або санкціоновані державою для охорони та регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права й обов'язки та забезпечуються примусовою силою держави.

В ДПЗК норми поділяються на такі види:

-норми- цілі або норми-програми

-норми- принципи

- норми-правила які складаються з гіпотези, санкції і диспозиції.

Також норми права можна поділити на :

• за дією в часі – норми постійні, тимчасові та виняткові. Більшість норм – постійні; у них невизначений термін дії.

• за функціональною спрямованістю- регулятивні та охоронні

• за способом впливу на суб'єкти права – норми-уповноваження, зобов'язувальні , заборонні

• за характером регульованих суспільних відносин – матеріальні та процесуальні.