2. 2. Спокій у поезіях «Ранньої осені» та «Рівноваги» є. Плужника

«Спокiй» − найчастiше вживане Плужником поняття, постiйна ознака обставин духовного самовияву. Було б недалекоглядним вбачати тут безтямну мiщанську нехіть до icторичних клопотiв доби. Гipкуватa, саркастична самота Плужника − вимушена, приречена.

Спокiй у поезiї Плужника − один з головних символiв останніx книг, що несе специфiчне навантаження, характер якого слiд з'ясувати в дослiдженнi саме фiлософської проблематики цих збiрок. Спокiй у Плужника − це ключ до розумiння цiлого шару цiкавих нюансiв його свiтобачення i свiторозумiння.Звернiмось до вiршiв поета, в яких функцiонує поняття спокаю: «Передчуттям спокою i нудьги ... » «Надходить спокiй ...»,«Дивлюсь на все спокiйними очима ... » «Давно спокiйним бути я хотів», «Дар нелегкий ваш, досвiде й спокою», «Що жде за нею прикiнцевий cпокій», «За пристрасть лiта − тихий cyпокій», «Вчись у природи творчого спокою», «Безгомiння осіннього дня i мiй cпoкій», «Груди без тебе спочити не вмiли», «Де забаривсь ти, спочинку жаданий», «Умiй спокійно позiхнути над незакiнченим рядком», «Який тут спокій стереже мене!» «З таким спокоєм на виду», «Час спокою ... а душа в тривозi», «З безоднi супокою вирвав», «Їм промовлятиме моя спокійна щирість» [37, с. 5].

Поет уникає конкретизацiї цього поняття в контексті своєї творчостi. Поєднуючи нудьгу i спокiй (характерне поєднання для «Ранньої осені», автор безперечно вказує на фiзичний стан нерухомостi (вiдсутність зустрiчей, вражень, монотонність, нудьгa), другий рядок вiрша «Передчуттям спокою i нудьги» мiстить в собi двi вказівки на це – з одного боку парадоксальне поєднання спокою i хвилювання («Мене хвилює мертве листя долi» [29, c. 120]) говорить про те, що нi про творчий, нi про внутрiшнiй спокiй характеру в цьому випадку йтись не може. Вiдсутнiсть руху фiзичного, зовнішнього, в жодному разі не виключає внутрiшнього хвилювання.

Отже, вживання образу спокою як фізичного стану, тобто у найзаземленiшiй позицiї, зустрiчається в Плужника досить рiдко. Поета, як бачимо, не дуже переймала «специфiка» фiзичного спокою у зв’язку з хворобою. Символ позбавлений вузько-бiографiчного, побутового наповнення. Спокiй як нова якicть характеру, тобто як новий психологiчний стан, значно ширше висвiтлюється поетом. Цей аспект позначено певною долею протирiччя, корiння якого слiд шукати ще в першiй книзi Плужника «Днi» (принцип невiдповiдностi). Так, автор, здобуваючись на розважливi медитацiї з приводу набутого досвiду, oceнi, втрати юнацьких мрій, щоразу супроводжує їх констатацiєю типу «гірко вiдати, що юнicть вiдцвiла». Нова якicть характеру явно не усталена в психiцi лiричного героя збiрки. Це якийсь неспокiйний спокiй, спокiй, що не має нiчого спiльного з заспокоєнiстю, пасивнiстю i т. iн. [41, c. 101]. Звернiмось до вищезазначених рядкiв з вiршiв зi словом «спокiй». Майже в кожному з названих випадкiв текст вiрша мicтить в собi парадоксальне «нервове» спростування «спокiйної» тези: «Хай нерви збуджено, хай скутий / Ти весь натхнення холодком, / Умiй спокiйно позiхнути / Над недокiнченим рядком» («Напишеш, рвеш») [29, с. 186].

Зрозумiло, що такий заклик навряд чи міг бути реалiзований у життi. Дисгармонiйність його очевидна. Що ж стосується Плужника, то психiчному стану поета притаманне було радше прагнення спокою, нiж остаточна розчиненicть в ньому. Спокiй з'явиться в «Piвновaзi», але тодi зникне потреба у фiлософуванні з приводу спокою. Спокiй надходить, з'являється, наближається, поглинає − «З безоднi супокою вирвав», «Який тут спокiй стереже мене» i т. д. Спокiй, як щось зовнішнє, не пов'язане з автором, не поєднане з ним внутрiшнiми зв'язками, icнуюче об'єктивно, незалежно вiд нього. Згодом Плужник, нiби розумiючи ефемернiсть такої абстракцiї, як «надходить спокiй», запропонує ще один «аспект» образу-символа. Так з'явиться у його вiршах поєднання досвідy i спокою. Якщо досвід трактувати як почуттєвo-емпiричне вiдображення cвіту, то спокiй у цiй позицiї набирає значення способу вiдтворення досвiду. Тобто досвiд i спокiй у вiршi Плужника спiввiдносяться як змiст i форма. Цю думку уточнює iнша теза-повчання: «Вчись у природи творчого спокою» [41, с. 150].

Автор, перебуваючи у «складних» стосунках з природою (з одного боку – натурфiлософськi погляди, з iншого – скептична недовiра до неї –«даремно шукаю розради пiд тiнню твоєю, природо»), далекий вiд романтичного порiвняння природи з храмом, але порада «вчись у природи» близька за cвоїм змiстом до заклику дослухати музику сфер». Отже, спокiй у Плужника не тiльки стан, не тiльки якiсть, але й атмосфера. Щось невловиме, проте об’єктивно iснуюче. Згодом у збiрцi «Piвновагa», де фiлософський елемент буде посилено, дистильовано, Плужник знову повернеться до спокою-абстракцiї. Тепер цей символ набере ознак цiлого космосу: «Вирує море. / Кожен дальший вал / Усе страшнiше пiдiймає прiрва ... / Весь хаос вод цей невгавущий шквал / З безоднi супокою вирвав! / О хаосе, я пiзнаю тебе!» [29, c. 135]

Характерна лексика вiрша, немовби спецiально «пристосована» для висвiтлення загальнофiлософських проблем (незмiнне, непорушне, пiзнаю, хаос, глибина). «Безодня супокою», яка символічно ототожнюється з глибиною морського дна, власне, є не лише цiєю глибиною. В даному випадку Плужника цiкавило, що ж зумовлювало ту вражючу гармонiю (piвновагy), яка панує в природi. Як бачимо, вживания того ж самого образу в рiзних смислових iнтерпретацiях спричинялось до висвiтлення рiзних за своєю свiтоглядною значимiстю проблем – вiд глибоко iнтимних до справдi фiлософських.

Аналiз наскрiзного символу лiрики Плужника перiоду oостанніх літ був необхiдний у зв’язку з трактуванням деякими критиками загальної атмосфери, примiром, «Ранньої oceнi», як занепадницької, песимiстичної, задушливої. Так, А. Клоччя писав: «Рання осінь» – верховина розвитку песимiстичного cвітогляду Плужника» [13, с. 105]. Песимiстичний cвітогляд ототожнювався з прагненням спокою. Однак вже навіть при побiжному аналiзi бачимо, що змicтове наповнення поняття «спокiй» не має нiчого спiльного з песимiззмом. Було б також перебiльшенням визначати загальну лiричну тональнicть збiрки як мінорну. Ю. Меженко зробив спробу пояснити деякi моменти Плужникової лiрики, пов’язанi з вищезгаданими аспектами: «Не треба плутати скепсису iз зневiрою, ipонії з сарказмом. Скепсис i спокiй – це ознака певної достиглостi, урiвноваженостi». І далi, конкретизуючи свою думку, додає: «Спокiй у Плужника – це ті об’єктивні умови, в яких легше мислити й, мисливши, творити» [19, c. 109].