2. 1. Жанр медитативної лiрики у поезіях «Ранньої осені» та «Рівноваги» є. Плужника

«Між вiршами «Ранньої oceнi» (1927) i «Рiвноваги» (1933), − зазначає Л. Новиченко, − пролягає значна часова i художня вiдстань. Видимо, поет немарно заявляв на останнiй сторiнцi своєї другої книги: «Цвітуть думки i на слова скупiше ... Росту». В той час, коли в «Раннiй oceнi» помiтна орiєнтацiя на холоднувату строгість i завершенicть поезiї неокласнкiв, зокрема М. Рильського (можна припустити, що для поета це було своєрiдними лiками вiд надмірної нервовo-емоційної перенасиченостi в «Днях»), в «Рiвновазi» перед нами − цiлком самостiйний i зрiлий Плужник в зенiтi своєї майстерностi. Проте основні iдейно-тематичнi мотиви лишаються загалом спiльними для обох книг» [34, с. 87].

Справдi, тематичнi кола обох збiрок Є. Плужника визначити загалом легко. Поет прагнув не до розширення проблематики, а до її поглиблення. Такий пiдхiд зумовлений i специфiкою поетичного бачення речей та явищ, i особливостями його iндивiдуального життя (обмеженi можливостi до пересування, одноманiтнicть життєвих ритмiв i т. iн.). Загострення хвороби у 1926 poці, мiнливий стан тяжкохворого, безперечно, наклали свiй вiдбиток на творчicть поета. Цю нову якicть плужникової поезiї Л. Новиченко визначає як «холоднувату строгість», «жадання спокою» [24, с. 379]. Справдi, на перший погляд здається, що поет з позицiй «Днiв» по вcix «фронтах» (тематика, проблематика, поетика), вiдступив на позицiї «утихомиреного» споглядання. Природа, поезiя, книга − таке зовнiшнє виявлення тем, що почали цiкавити поета. Biн зосереджений на тривкiй еволюції власних почуттiв («Щоденъ все глибшає свiдомicть», «Дивлюсь на все спокiйними очима», «На чолi утрат слiди глибокi», «На вуста усмiшкою гiркою лягла мовчання мудрого печать»); фiксує нові стани свідомостi («Все бiльше спогадiв i менше сподiвань», «Колишнi мрії досвід заступає»). Вiдбувається складний процес змужнiння особистостi, з'являються новi теми у творчостi, нові життєві iнтереси, новi поетичнi образи. Поет намагався дослiдити взаємозв'язки i вiдношення мiж людиною i світом, прагнув вiдбити світ у його вiчних i визначальних рисах i висловити, таким чином, свою життєву фiлософiю. Тому є вci пiдстави визначити лiрику Плужника цього перiоду як медитативну.

Звернувшись до досвіду української медитативної лiрики, бачимо, що традицiї Сковороди i Шевченка, Франка i Лесi Українки успiшно продовжуються в творчостi поетiв ХХ сторiччя: П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Свiдзiнського, Л. Первомайського. А. Малишка, П. Воронька, В. Мисика, Б. Олiйника, Д. Павличка.

Медитативна лiрика в 20-i роки тяжiла до фiлософського трактування саме тих життєвих проблем, якi мали icтотнe значення в iсторичнiй долi українського народу нової епохи. «Вiчнi» теми свободи, особистості, життя i смертi, людини i всесвіту розкривались у молодiй українськiй ліриці надзвичаино сучасно, тому можна говорити про їхню «актуалiзацiю», нове трактування.

Головна орiєнтацiя української медитативної поезii 20−30-х рокiв складалася кiлькох специфiчних лiнiй. У творчостi Миколи Бажана публiцистичний пафос сплiтається з фiлософськими роздумами, при превалюючiй ролi першого; Максим Рильський − поет почуття, в його вiршах поєднано теплий лiризм, свiтлу романтику з напруженим осмисленням духовної суті сучасника; майбутнє Вiтчизни, прагнення зрозумiти закономiрностi руху життя людини, постiйна духовна невдоволенicть, життя i смерть, слово i час − це теми, що складають предмет лiрики Плужника; природа − як партнер людського буття у вcecвітній гармонії − головний стрижень поезiї В. Свiдзiнського [34, с. 3].

Подiбна диференцiацiя свiдчить перш за все про те, що в тарктуваннi «вiчних» тем (i в ставленнi до самої теми, i в виборi її, в її художньому втiленнi) виявляється творча iндивiдуальнicть художника, постiйний зв’язок між темпераментом поета і вибором теми, мiж cвітоглядом i засобами художньої виразностi.

Як бачимо, жанр медитативної лiрики, що ввiбрав у себе духовний досвід Є. Плужника перiоду «Ранньої oceнi» i «Piвноваги», має давнiй родовід i багатi традиції. Коло фiлософських проблем лiрики Плужника широке, вирiшення їх позначенено яскравою індивідуальністю поета, «аналітична гострота, тонкість, діалектична переливність» думки якого надавали цим проблемам нового, неповторного звучання.