4.1. Є. Плужник – майстер дольника і «король української рими»

Версифiкацiйна майстернiсть Є. Плужника не раз вiдзначалася лiтературознавцями (наприклад, I. Качуровським у його книгах «Метрика», «Строфiка», «Фонiка») [43, с. 79]. Поет розвинув строфiку українського вiрша, його ритмiку i фонiку, скрiзь виступаючи новатором. Автор ставився до технiки вiршувaння дуже вимогливо i творчо. Вiн порушував канони, але не авангардно, а модерно – створюючи нові i плiднi моделi.

У метрицi Є. Плужник виступає як найкращий український майстер дольника. Коли взяти за теоретичну·основу дослiдження загальну схему дольника (2/0 – 2/1 – 2/1 – (2/0) i схеми його п'яти основних типiв:

– 2 – 2 –

– 1–2–

–2–1–

–1–1–

–4–

– то пiсля вiдповiдного аналiзу Плужникової лiрики, доходимо до висновку: саме дольник нaдaє метричну своєрiднiсть поетовiй лiрицi. Поема «Галiлей» майже вся написана 3- i 4-iктовим дольником. Ось, наприклад, схематичний запис перших трьох строф «Галiлея»:

(2)-2-2-1-(0)

(2)-1-2-(1)

(2)-2-1-(0)

(0)-1-(0)

(2)-2-2-2-(0)

(2)-2-1-(1)

(2)-2-2-2-(0)

(2) -2-(1)

(2)-2-2-1-(0)

(2)-2-1-(1)

(2)-2-2-2-(0)

(2)-2-1-(1)

У Плужника переважає третiй тип дольника, росiяни називають його «цвєтаєвським», українські лiтературознавцi, певно, мали б називати його «плужникiвським». Дольник, який мiстить стягнення, тобто змiннi iнтервали мiж iктами, вливає у вiрш мовчання, бо коли замiсть двох ненаголошених складiв у стопi трискладоового розмiру є один, то з'являється додаткова пауза – лейма. Дольник сприяє екепресивностi Плужникового вiрша, створює оригiнальний, впiзнаваний у полi української лiрики ритмiчний малюнок, передає щирiсть авторового вислову та iнтуїтивний, осяйний характер фiлософських роздумiв.

Анакруза зрiдка змiнюється з двоскладової на односкладову або на нульову, чим логiчно й емоцiйно пiдкреслюється перше в рядку слово (воно в такім є коротким – дво- чи односкладовим), стягнена анакруза скорочує рядок – тобто додає у вiрш мовчання.

– Нехай буде воля твоя, (1) - 2 - 2 - (0)

Часе мій, (0) - 2 - (0)

На Землi натомленiй цiй! (168) (2) - 1 - 2 - (0)

Дольник у «Галiлеї» змiнюється на тристопний ямб у частинi, яка є вираженням iронiчних рефлексiй поета на свої «нiчнi пригоди рiжнi» i на свої вipшi про них. Гранично дольник стягується автором у рядках-пуантах, наприклад: «Живуть!», «Мовчу», «Закон!», «Вогнем», «Хни!», «О!» [15, с. 7].

Opiм ямбiчної частини, у поемi метрично виокремлюється пiсня жебрака, яку можна назвати «пiснею юродивого»: вона повторює ритм мелодiї М. Мусоргського («Обидели бедного юродивого ...»). Дольник у нiй збережено, проте ускладнено пуантами, «стовпчиками», пiдрядниками. Автором створено оригiнальнi строфоїди зi своєрiдною фонiкою, яка наслiдує плач-спiв жебракiв.

Хлип ... хлип... (0) - 0 - (0)

Дайте менi на хлiб! (0) - 2 - 1 - (0)

Кормителi! (1) - (2)

Хай царствують вашi родителi (1) - 2 - 2 - (2)

Вiчно, (0) - (1)

А я денно i нiчно (2) - 2 - (1)

За них

хлип ... хлип... (1) - 0 - 0 - (0)

Дайте менi на хлiб... (0) - 2 - 1 - (0)

Не минайте! (117) (2) – (!)

Є. Плужник використовує пiдрядник, «стовпчик» i драбинку, чим вводить у вiрш додатковi паузи. Kpiм збiльшення мовчання, такий подiл сприяє смисловiй aкцентації кожного слова, пiдкреслює внутрішню риму, увиразнює вiрш iнтонацiйно i графiчно. «Стовпчик» у «Галiлeї» часто утворюється потрiйним повтором одного й того самого слова, ща передає найсильнiше враження лiричного героя вiд споглядання свого «Я» або вiд навколишнього світу. Так, потрiйно повторюються «стовпчиком» «Не замовк», «Гаманці», «І болить», «Тишина», «Копiйки». Звернімо увагу: всі ці вiршi мають однаковий ритмiчний малюнок (анапест), що є ритмомелодiйною i графiчною прикрасою поеми. Слово «Галiлей» (анапест) також виокремлено, проте, аби видiлити, не повторено тричi, а дано графiчно «розрядкою». Закiнчується твip драбинкою, у якiй Є. Плужник переходить з дольника на aкцентований вipш. На кожнiй сходинцi драбинки лише один акцент – з рiзною кiлькiстю ненаголошених складiв. Так передано стрімкість поетової думки, яка простує до головного лiричного вислiду – вiри у всесвiтнiй Закон.

У збiрцi «Днi», як i в раннiй лipицi, переважає дольник – ним написано бiльше половини поезiй. Згодом, у збiрках «Рання осінь» і «Рiвновага», та у творах поза збiрками, Плужник нiби слідує власнiй порадi: «Час увiйти в надiйнi береги...» і віддає перевагу класичному п'ятистопному ямбу, дольник використовується також, хоча й у чотири рази рiдше, нiж ямб. Значна кiлькiсть поезiй написана п'ятистопним хореєм; подекуди зустрiчаємо трискладові розмiри, цiлковито вiдсутнi в «Днях». Загальна тенденцiя у використанні вiршових розмiрiв така: ямб – 55% поезiй, дольник – 28%, хорей – 13%, трискладовi розмiри – 4%. Отже, iндивiдуальна творча розробка дольника – визначна риса, притаманна Є. Плужниковi-версифiкатору [43, с. 18].

Є. Плужник – король української рими. Biн уникає банальностей i неточностей у спiвзвуччях, які несуть органiзуючу функцiю в метричнiй композицiї вiрша. Його рими, у переважнiй бiльшостi, є свiжими i точними. У збiрцi «Днi» знаком версифiкацiйної майстерностi автора є рими неграматичнi, складнi, оригiнальнi. Їх точнiсть може послаблюватися лише усiченiстю: поклав – текла, тебе – ребер, розстрiл – гocтpi. Складна прикiнцева рима будується одним-двома, i навiть одним-трьома словами: таке ж – меж, зневiр'я – мир я, чи та – перечитав, одержати – де вже ти. Неграматичнi рими, порiвняно з граматичними, складають абсолютну бiльшiсть: довго – човгав, хлiб – заслiп, ниць – дрiбниць, кортiло – тiло; незвичайним видається часте римування займенникiв i коротких прислiвникiв: такий – круки, poci – yci, вcix – стpix, новий – ви, усе – музей, час – якраз, напів – голубів, осінь – досi. З експресивнiстю поетового вислову в «Днях» пов'язане залучення до рим вигукiв: кров – агов, плiв – плi, їй-богу – пiдлогу, в словах – ах, цiна – на, агав – мого, тишини – хни. Прагнучи використати у фонiцi вci багатства мови, поет звертається i до службових слiв: хiба – ряба, ще – дощем, ця вже – завше. У збiрцi «Днi» автор здебiльшого пише про село, селян i про себе в селi, тож авторське, iнтелiгентне «Я» сполучається у мовленнi з просторiчною говiркою. Це вiдбиває рима, оригiнальнiсть якої у поєднаннi варваризмiв та власних назв з просторiччями або з розмовною лексикою: рара – лупа, салом – васалам, матчиш – мовчиш, працi – Горацiй, м'язи – топазiв, хуторі – Мутepi, помiж ребер – Marche funebrе [43, с. 27].

У поемi «Галiлей» ті ж особливостi римування, що й в усiй збiрцi: осінь – ось днi, бриднi – три днi, без вати – вмирати, ви – од трави, той – авто – о, лапи – єдваби, парфуми – думи, на клоччя – вовча, о – тож-бо й воно. У піснi жебрака вживається рима народнопiсенна, дiєслiвна: не бачу – трачу – плачу, i специфiчно жебрацька, використовувана в речитативах старцiв: кормителi – родителi, дайте – не минайте. Внутрiшня рима пiдкреслюється за допомогою «стовпчика». Зустрiчаємо потрiйнi сумiжні рими: трюки – безрукий – муки. Оригiнальним є використання тодiшньої радянської абревiатури: фарбованих баб – Гостабфаб.

Поема «Kaнів» є не тiльки художньо-фiлософським, а й, безпереччно, версифiкацiйним здобутком Є. Плужника. Автор обрав надзвичайно складну, з погляду римування, строфiчну композицiю. Наведемо її схему (велика лiтера – жiноча рима, маленька – чоловiча): АббААббААбАб БВВБбВВббВбВ ВггВВггВВгВг ... Як бачимо, щоразу треба було добирати дванадцять спiвзвучних вiршових закiнчень. Беручи до уваги Плужникову вимогливiсть до фонiки, розумiємо, якої титанiчної працi вимагав цей твip. Ось приклад жiночої i чоловiчої рим з поеми «Канів»: на висоти – охоти –. ноти – скорботи – полоти – до роботи – турботи – iстоти – iз скати – Дон Кiхоти – розколоти – сльоти; химер – пiонер – галер – сфер – адюльтер – етер – iнженер – Гомер–- тепер – завмер – оuvert– віддep.

У наступнiй за «Днями» збiрцi «Рання осінь» послаблюється експресiя, яка поступається місцем меланхолiйностi почуттiв i парадоксальностi фiлософських роздумiв. Тож i в римах зникають вигуки, просторіччя, службовi слова. Haтомість звертає на себе увагу вишуканiсть i нетрадицiйнicть поєднання римою слiв: тесля – креслять, дзигарiв – вечорів, кигиче – на вiче, червоножили – могили, настрiй – айстрi, моя – а я. Вiн продовжує створювати оригiнальнi рими: так, iм'я Рабiндранат Тагор розрубується енжамбеманом i дає двi рими: кiмната – Рабiндраната, як вчора – Тагора [43, с. 65].

Збipка «Piвновагa» засвiдчила новий, вищий ступiнь поетичної майстерностi Плужника. Рима стає органiчною частиною оригiнального високохудожнього звукопису. Cпостерігаємо тенденцiю до все бiльшого поглиблення рими. На основi cвоїx точних, свiжих рим поет творить рими глибокi, проте i тут він уникає банальностей i шаблону. Плужникова глибока рима – це не просто спiвпадiння переднаголошених звукiв, а складнi спiвзвуччя, якi досягаются використанням прийому алiтерацiї, асонансу, звукового повтору: горять свiти – прекрасний ти, пiски пустелi – з-пiд.стелi, очi і чекати – слухати з кiмнати, збагни i тям – небуттям, будь чесний – майбутнi весни. Наведемо строфу, в якiй yci прикiнцевi рими гapмонiзованi з алiтерацiєю [с].

Там царство Сетове. Не важся далi

Ти, велелюдства городського син!

А то натрусить золотий хамсин

Тобі піску за ремiнцi сандалiй [29, с. 84].

Є. Плужник – майстер вишуканого (неяскравого, неголосного) звукопису. Звукова анафора, епiфора, зiткнення створюють перегук з прикiнцевою римою. Так, мелодику закiнчень двох римованих вiршiв: як срiбний птах – по сяйних cвітax, – творить не тiльки точчна чоловiча рима, а й перегук ряду звукiв, У поезiї «Блакитннй безум» оригiнальне поглиблення прикiнцевих рим органiчно поєднується з мелодiєю звукових повторiв i зiткнень.

Блакитний безум! Море пiдо мною

І небеса – куди не подивись!

І еже душа не хоче буть земною,

Закохана у несказанну вись!

Злiтай, душе! І, мов нове свiтило,

Осяй глибини i простори цi!

І серед них ... своє ж маленьке тiло

З бедекером в руцi! [29, с. 80].

У поезiї «Суди мене судом своїм суворим» вiрш наближається до бiлого, проте можна завважити неточнi рими-асонанси ААББ: суворим – безстороннi, вагання – передчасну. Мелодика увиразнюється алiтерацiєю [с], асонансом [у] i звуковими анафорами. Останнiй рядок є холостим, таким чином пiдкреслено, що caме він мiстить найголовнiше. Бiлим є наступний у збiрцi «Piвновагa» твір «В листопадi, мiсяцi тихiм», де вiдсутнiсть рим компенсується перегуком окремих звуків у клаузулах i перед ними (тихiм –тiло, прияла мир – пiд Параклет).

У збiрцi «Рівновага» Є. Плужник продовжує створювати оригiнальнi рими, поєднуючи ними кiлька слiв: перебирала ти – лети, вся ти – лiтати, зелене – за мене, мальви – даль ви; вживає власнi назви: Орфей ти – флейти, ген-ген – Гоген, пустелi – Тосканеллi, Панча – Ламанча; варваризми i професiоналiзми: вік – sic, мiражi -– такелажi, voila – земля, берези – дiєзи. У його iронiчних поезiях надибуємо й каламбури: ртуть – натруть, про весну – неінтересну.

Як правило, Є. Плужник заримовує завершення рядкiв, творить спiвзвуччя майстерно й оригiнально; поодинокi бiлi вiршi («Ваш такий наївний погляд»), окремі холостi рядки в поезiї завжди виправданi їx змiстом, увиразнюють високий стиль, iронiю, акцентують висновок чи звертання –початок думки.

У строфiцi Є. Плужник також виявив багато винахiдливостi й таланту. Поруч iз класичним катреном з перехресним римуванням, він уживає рiзноманiтнi унiкальнi строфоїди (особливо в поемi «Галiлей»). Катрен урiзноманiтнює пiдрядниками, «стовпчиком», «драбинкою» і пуантами, так що губиться грань мiж ускладненим катреном i строфоїдом. (Наприклад,у поезiях «Питалась ласкаво ...», «І вийшов на поле ..») у кiнцi поезiй зустрiчаємо дистих:

Гряди ж! Рази! Я ниць тебе стрiчаю.

Ти перемiг! Ти подолав, одчаю! [29, с. 112]

Дистихом написано твip «Потомленi конi», який лишився поза збiрками. Створено i рiдкiсний в українськiй поезiї одновiрш:

О хаосе, я пiзнаю тебе!)

Душе моя! Ти знов стоїш на гранi!

Звертається поет до п'ятирядкової строфи, оригiнально творить складнi строфи.

Плужникова строфа часто складається з рiзностопних вipшiв, до того ж рiзностопнiсть не є врегульованою. Iнодi поезiя мiстить строфи не тотожної кiлькостi рядкiв. Вiльнiсть у поводженнi зi строфою – не недбальство i не зневага до традицiї (строфiка «Канева» – то саме пошанування канону), а художнiй засiб, зумовлений прагненням якнайточнiше передати нерiвну пульсацiю почуттiв i думки.