Питання 8 громадівський рух

Суспільно-політичне життя Наддніпрянської України в 50—60-х роках XIX ст. Виникнення громад. Реформи Олександра II та пом'якшення репресивного режиму сприяли піднесенню національно-визвольного руху в Україні наприкінці 50-х — на початку 60-х pp. XIX ст. Цей рух знайшов свій вияв у діяльності так званих громад — напівлегальних організацій культурницького і суспільно-політичного спрямування молодої національно свідомої української інтелігенції. Громади діяли в Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Одесі, Катеринославі, Катеринодарі та інших містах, у тому числі й за межами України, в місцях діяльності значних груп української інтелігенції (Петербург, Москва). Не випадково перша громада виникла в Петербурзі, а її членами стали в першу чергу колишні учасники Кирило-Мефодіївського товариства.

Скориставшись послабленням цензури, вони почали видавати українською та російською мовами журнал «Основа» (1861—1862), який став рупором передової української громадськості, продовжував справу будителів національного руху. Стривожений успіхом журналу і його потужним впливом на українське суспільство, російський уряд поспішив закрити його. Але громадівці не припинили своєї діяльності. Зокрема, П. Куліш створив перший переклад Біблії українською мовою (його завершував видатний український вчений, професор Іван Пулюй), М. Костомаров написав серію фундаментальних праць з історії України. Члени Петербурзької та інших громад провадили культурно-освітню роботу серед селянства, робітничої молоді, брали активну участь у створенні недільних шкіл, збирали матеріали з етнографії, філології та історії українського народу, писали й видавали навчальну літературу, газети, підтримували українську літературу й театр.

Однією з перших і водночас найвпливовішою організацією такого типу була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка зі студентів Київського університету — «українофілів», або, як презирливо їх називали польські шовіністи, хлопоманів (в польській мові слово chlop означає «селянин»), які заперечували постулати польських шовіністів про те, що Україна є частиною Польщі, а українці — частиною польського народу. До Київської громади входили науковці та літератори, зокрема етнограф і автор українського гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...» Павло Чубинський, філолог Павло Житецький, Олександр Кониський та ін. (всього понад 200 осіб). Ідейним натхненником Київської громади був видатний історик, археограф, етнограф, археолог, публіцист та громадський діяч Володимир Антонович (1834—1908), який майже півстоліття очолював український громадсько-політичний рух.

9 Питання русофіли

Народовство являло собою західноукраїнський різновид народництва (самоназви - "русинство", "народовство", "народовецтво"). Основними причинами виникнення народовства були процеси соціального, політичного й культурного відродження Галичини та тісно пов'язане з ним формування національної свідомості, української ідентичності населення Західної України.Народовство в Галичині виникає як своєрідна реакція на москвофільство галицької інтелігенції. Москвофільський рух оформлюється у 1850-х рр., коли після революції 1848 р. українці відчули свою відмінність від польської спільноти Й стали на шлях пошуку власної ідентичності. Соціальною базою русофільства (москвофільства) була галицька священицька інтелігенція. В центрі москвофільської доктрини знаходилися мовні та релігійні питання. Москвофіли виступали прибічниками візантійського обряду, юліанського календаря, кириличного правопису, всього того, що пов'язувало їх з російською культурою та руською ідентичністю. Витвором москвофілів було т. зв. язичіє - штучна мова, що являла собою суміш української, російської, церковнослов'янської з елементами польської та німецької. Москвофіли мали свій друкований орган "Діло". Під їх вплив попала культурно-освітня організація, створена в 1848 р., - "Галицько-руська матиця". В 1861 р. ними було засновано освітнє товариство "Руська бесіда", яке проводило проросійську літературну та видавничу політику.В 1860-ті рр., коли посилився москвофільський рух у зв'язку зі зближенням польської адміністрації Галичини з віденським урядом, починає формуватися українська течія у вигляді народовства. Соціальну базу народовства, на відміну від москвофільства, становила галицька світська інтелігенція - учителі, студенти, лікарі, письменники, журналісти тощо. Вирішальний вплив на його виникнення мали твори Т.Шевченка, якими зачитувалися молоді галицькі інтелектуали.Ідеологічні засади знайшли відбиток у програмовій брошурі під назвою "Письмо народовців руських...", що була видана у Відні в 1867 р. У 1880 р. за ініціативою В.Барвінського галицькі народовці започаткували свій друкований орган - газету "Слово".На початку 1880-х рр. москвофільство переживає глибоку кризу, що було пов'язано з судовим процесом у 1882 р. проти ідеологів москвофільства - Івана Наумовича та Адольфа Добрянського, яких звинуватили у державній зраді. Наслідками цього процесу було паління авторитету "москвофільської партії", котра почала розпалатися. Москвофіли стали переходити до народовського табору, що надавало йому клерикально-консервативного характеру. Офіційне народовство спиралося, як колись москвофіли, на урядову підтримку. Щорічні субсидії народовцям надавалися також В. Симиренком, Є. Чикаленком, О.Кониським.У 1870-ті рр. виникає радикальна течія українського руху, представлена студентською молоддю на чолі з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким. Ідейним наставником І.Франка та молодої генерації галицьких інтелектуалів був наддніпрянський українофіл М.Драгоманов.У 1885 р. помірковані народовці утворили політичне товариство "Народна рада", що виступала праобразом першої політичної партії в Галичині. У 1892 р. була прийнята програма Народної ради під назвою "Народна програма". На першому плані програми народовці ставлять національну ідею, тобто розвиток "руської" (української) народності та національної і культурної самобутності (індивідуальності). В сфері освіти програма народовців передбачала розбудову міської свідомості, духовності, національного почуття. Лібералізація в економічній сфері означала вивести український народ з економічного занепаду на засадах приватної власності, зміни законодавства в податковій сфері, в галузі рільництва, промисловості з урахуванням інтересів "селянства і міщанства та взагалі робітничих верств народу". В політичній сфері лібералізація, як її розуміли народовці, означала політичну просвіту народних мас, виховання їх.