18 Питання 1905-1907 револ

Вплив революції 1905-1907 рр. на український рух. Українська громада в Державній Думі.

Причини революції: панування самодержавства, поміщицького землеволодіння; малоземелля і безземелля селян; національне і соціальне гноблення; відсутність демократичних свобод.

Характер революції – демократичний.

Завдання революції: повалення самодержавства, установлення демократичної республіки; проголошення політичних прав і свобод громадян; ліквідація поміщицького землеволодіння; установлення 8-годинного робочого дня; ліквідація національного гноблення.

Привід до початку революції – розстріл мирної демонстрації в Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 р. («Кривава неділя»)Революцію можна умовно поділити в три етапи: І етап ( 9 січня – вересень 1905) – початок і розвиток революції: робітничі страйки в Києві, Катеринославі, Харкові, Миколаєві; селянські виступи; виступи на флоті. ІІ етап( жовтень – грудень 1905) – найвище піднесення революції, перехід до збройного повстання: робітничі страйки, створення органів загальнореволюційної боротьби – рад робітничих депутатів в Києві, Одесі і т. д; селянські виступи – 18-21 грудня 1905 р. у с. Великі Сорочинці на Полтавщині… 17 жовтня 1905 р. – підписання Миколою ІІ Маніфесту про громадянські права, який сприятливо позначився на розвитку українського національно-визвольного руху. Виступи на флоті: 15-16 листопада 1905 р. – повстання моряків 12 кораблів Чорноморського флоту під командуванням лейтенанта П. Шмідта; грудень 1905 р. – збройне повстання робітників Донбасу, центром подій стала Горлівка і ще багато інших.

ІІІ етап ( січень 1906 р. – 3 червня 1907 р) – період спаду революції під тиском царату. Після поразки збройних повстань революція пішла на спад.

Значення революційних подій для України: Революція – важливий крок у національно-визвольній боротьбі українського народу (скасування Емського указу, поява української преси, діяльність українських організацій); набуття українськими партіями досвіду політичної боротьби; активізація соціально-політичного життя в Україні (українці Наддніпрянщини вперше одержали досвід парламентської діяльності); скасування викупних селянських платежів 1861 р; використання політичними діячами та учасниками масових визвольних рухів революційного досвіду в подальшому. З метою припинення подальшого розвитку революційного руху в Україні царат пішов на поступки – надав Державній думі права законодавчого органу і дозволив українцям брати участь у її роботі.

Існувала І і ІІ Державна дума. І дума існувала з весни до 8 липня 1906 року. Вона складалася із 24 поміщиків, 26 інтелігентів, 42 селянина, 8 робітників, 1 священик. Сорок п’ять депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду, мали друкований орган – « Український орган». Політична платформа громади: вимога автономії України, українізація державного управління і освіти. Голова громади – депутат із Чернігова Ілля Шраг. 8 липня 1906 р. І Державну думу розігнав царський уряд. ІІ Державна дума, складалася із меншої к-сті поміщиків, інтелігентів, значно менше стало селян, натомість робітників стало більше. Знову ж 45 депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду, мали друкований орган – « Рідна справа – вісті з Думи»; Михайло Грушевський, для того, щоб надати допомогу в роботі громади переїхав в Петербург. 3 червня 1907 р. ІІ Державна дума була розпущена.