10. Загальна характеристика витрат на виробництво

Витрати виникають в процесі формування і використовування ресурсів для досягнення певної мети. Звичайно вони є різноспрямованими, діляться на інвестиційні і поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) — виготовленням продукції (наданням послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату виробничих працівників, інструменти і ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (зміст приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу і т. п.).

Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування і облік витрат чинників виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'їм, довжина і т. п.) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінки результатів цієї діяльності найважливішим є грошове вимірювання витрат, оскільки воно виражає вартість продукції (послуг).

Слід розрізняти витрати, що формують вартість продукції в певному періоді (які і списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати пов'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплені відповідні матеріальні ресурси або найнята робоча сила. Другі — це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їх використовування. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства і оплату праці.

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використовування всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології і організації виробництва.

Для визначення собівартості продукції важливе значення має склад в неї витрат, що включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробництвом (втрати від браку, недостачі і псування матеріалів, втрати від простоїв і т. п.), в межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь об'єм продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості продукції, що виготовляється. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією об'єму виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту об'єму виробництва.

Важливе практичне значення має розподіл витрат на прямі і непрямі за способом їх числення на одиницю продукції.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути обчислений прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати (заробітна платня обслуговуючого, управлінського персоналу, зміст і експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, вживаних на підприємстві методів нормування і обліку. Підвищення частини прямих витрат в загальній сумі витрат підвищує точність числення собівартості одиниці продукції, укріплює економічні основи управління.