6. Географія біорізноманіття

Темпи, форми і спрямованість диференціації біот визначаються найважливішими факторами, серед яких виділяються географічні, діючі прямо або опосредованно, через екологічні процеси. Їх пряма дія проявляється через зміну фізичних і хімічних властивостей біосфери, на які біота змушена реагувати. Такими є зміни концентрації солей у Світовому океані, регіональні та локальні явища опріснення морських вод, динаміка СО2 і озону в атмосфері, потепління та похолодання ландшафтної сфери, зледеніння, дрейф континентів і т. д.

Саме ці явища визначають "мегарівень" диференціації біот в часі і просторі, включаючи дію факторів мегаеволюціі живих організмів і їх катастрофічне вимирання на рубежах геологічних епох і періодів.

Географічні процеси визначають динаміку біорізноманіття і опосередковано, через екологію не тільки угруповань, але також видів і популяцій; особливо це стосується регуляції структури угруповань кліматичними і ґрунтовими факторами.

Аналіз картографічних даних по розповсюдженню угруповань та екосистем беззаперечно свідчить, що їх структура і просторове розміщення перебувають у тісній залежності від діючих параметрів абіотичного середовища. Але саме структура угруповань зазвичай сама виступає фактором, що направляють процес еволюційної диференціації видів через механізм конкурентного виключення і можливості натуралізації мігрантів. Класичні приклади тут представляє острівна географія, наприклад, Мадагаскару, Нової Зеландії, Австралії, де всі напрямки еволюції тваринного населення, структура спільнот, визначалися відсутністю у складі співугруповань хижих плацентарних ссавців.

Настільки ж ефективно, хоча й опосередковано, діють географічні чинники на еволюцію видів і популяцій, визначаючи простору можливостей і темпи дрейфу генів, регулюючи виникнення географічних популяцій і шляхи їх подальшої еволюції. Багато антропогенних факторів зміни біот, за винятком екотоксикологічногой прямого впливу на види, можна розглядати як опосередковано-географічні, оскільки механізм їх дії або в усуненні географічних перепон для розселення, або в збіднінні ландшафтного різноманіття середовища, що позбавляє багато видів їх місць існування.

7. Дендрограмма (кластерний аналіз)

Кластерний аналіз — задача розбиття заданої вибірки об'єктів (ситуацій) на підмножини, що називаються кластерами, так, щоб кожен кластер складався з схожих об'єктів, а об'єкти різних кластерів істотно відрізнялися. Завдання кластеризації відноситься до статистичної обробки. Кластерний аналіз — це багатовимірна статистична процедура, яка виконує збір даних, що містять інформацію про вибірку об'єктів і потім упорядковує об'єкти в порівняно однорідні групи — кластери (Q-кластеризация, або Q-техника, власне кластерний аналіз).

Основна мета кластерного аналізу — знаходження груп схожих об'єктів у вибірці. Спектр застосувань кластерного аналізу дуже широкий: його використовують в археології, антропології, медицині, психології, хімії, біології, державному управлінні, філології, маркетингу, соціології та інших дисциплінах. Однак універсальність застосування привела до появи великої кількості несумісних термінів, методів і підходів, що утруднюють однозначне використання і несуперечливу інтерпретацію кластерного аналізу.

Дендрограмма представляет собой специализированный вид диаграмм, используемый, чаще всего, для визуализации результатов кластерного анализа. В общем случае дендрограмма показывает, насколько одни объекты похожи на другие объекты, или на группы объектов. Сравниваемые объекты располагаются на одной оси дендрограммы, а другая ось содержит значения расстояния между объектами.