1.Альфа-, бета-, гамма-, дельта-різноманітність

У 1960 р. Уіттекер запропонував поняття альфа-, бета-і гамма-розмаїття для того, щоб не плутати різноманітність всередині одного місцепроживання або регіону з різноманітнстю ландшафту або регіону, який містить кілька місцеперебувань.

Альфа-різноманітність - різноманітність всередині місцеіснування або одного угруповання.

Бета-різноманітність - різноманітність між місцеіснуваннями.

Гамма-різноманітність - різноманітність в широких регіонах біому, континенту, островів і т. д.

У 1979 р. Крюгер і Тейлор додали до цієї класифікації ще дельта-різноманітність - різноманітність, обумовленае змінами кліматичних факторів, що виражається в зміні рослинних зон, провінцій і т. д.

2. Біохорологічна різноманітністьце різноманітність поєднань організмів тих чи інших територіальних виділів, частин біосфери. Різноманітність природних територіальних поєднань організмів в свою чергу поділяється за територіальним рівням.

Досвід геоботаніки і флористики говорить про те, що з розширенням площі, на якій враховується видове різноманіття, наступають фази відносної стабілізації складу видів рослин, коли приріст числа видів різко сповільнюється і навіть тимчасово припиняється.

Це відбувається, коли вичерпується видове різноманіття угруповань в рамках однорідного протяжного екотопу і далі, коли склад в усіх екотопах протягом даного ландшафту виявлений досить повно. Очевидно, що різноманітність спільнот відображає не тільки різноманітність місць розташування (тобто елементів рельєфу з певним складом ґрунтотворної породи), але і різноманітність сукцесійних стадій на кожному місці розташування.

В рамках протяжного ландшафту при одному макрокліматі вичерпується різноманітність місць розташування та підтримується сталість сукцесійних процесів, що призводить до сталості набору та складу угруповань, а, отже, і до сталості складу даної елементарної, або конкретної флори.

В якості двох нижніх опорних рівнів біохорологічногорізноманіття Б.Н. Юрцева виділяє рівень угруповання (приблизні еквіваленти в термінах близьких наукових дисциплін: екотопів, фацій в ландшафтознавстві, біогеоценоз) і потім, рівень елементарної регіональної біоти.

Між цими опорними рівнями є ряд проміжних ступенів: вище - ієрархія виділів біогеографічного районування (округ, провінція, область), контури яких в різних системах біогеографічного поділу Землі можуть істотно не збігатися, в залежності і від критеріїв районування.

В залежності від рівня біохорологіческіх одиниць може істотно змінюватися і таксономічний рівень одиниць, за якими оцінюється біорізноманіття. В якості найбільш універсальної, обов'язкової одиниці (для всіх рівнів) виступає вид.

Одум вважає, що види не завжди є кращою одиницею для оцінки різноманітності, так як різні стадії життєвого циклу або різні життєві форми одного і того ж виду часто займають різні місцеперебування й екологічні ніші і вносять свій внесок у різноманітність (личинка і імаго лускокрилих, стадії амфібій ).

При оцінці біорізноманіття великих виділів районування, як і при оцінці змін в геологічному часі, все більшого значення набувають роди, сімейства, порядки, отряди і т.д; та тільки на рівні угруповання, поряд з асоціаціями видів, розглядаються більш ефемерні угруповання особин (синузії , парцелли, ценоячейкі і. т. д.).