4. Критицизм

Те, що завданням мислення є впорядковування предметів досвіду та певне випередження мислительних структур для можливості сприйняття даних досвіду, зовсім не означає повернення до раціоналізму: від нього кантівський критицизм відрізняється у першу чергу тим, що мислення виступає лише тільки як формальна сторона й не може давати матеріал для пізнання. Іншими словами, мислення отримує свій матеріал з чуттєвості, без нього воно було б пустим. З іншого боку: тільки завдяки формам мислення, завдяки створеним мисленням категоріям, стає можливим пізнання. І все ж, як може бути суверенним (незалежним) мислення, якщо воно таким чином залежне? І як може бути дійсною кантівська вимога розрізнення між мислимою але не пізнаванною "річчю самою по собі" і, з іншого боку, тою що являється нам? Звідси випливає, що ми пізнаємо не емпіричні речі, а лише наші уявлення ("ідеї") про них?

Обидва перші запитання заперечують, а третє підтверджує початок дискусії в останній період філософії Нового часу, дискусії німецького ідеалізму, у якій брали участь переважно Фіхте та Гегель, а також у модифікованій формі Шеллінг. Фіхте вказує на центральне значення мислення у формі Я: тут Я є не тільки суб'єктом, але й одночасно "постає" матеріалом мислення, також конституює область об'єкта. За Гегелем же, окреме суб'єктивне Я не є вирішальною інстанцією для всього пізнання, а лише сам розум. Для Шеллінга фіхтеанський засновок також є суб'єктивним, він вимагає розширення через врахування об'єктивної природи, яка стає зрозумілою, оскільки вона в силу природи уже володіє духовними структурами. З філософією німецького ідеалізму мислення Нового часу приходить до свого завершення: основоположне запитання, як взагалі можливе пізнання, якщо тільки дійсно володіє відповідними структурами, а також концентрація на Я або суб'єкті стає основною науковою парадигмою, яка у наступній філософській парадигмі 19 - 20 століть піддаватиметься критиці й на основі цієї критики поставатиме нова парадигма.

Значення та вплив філософії І. Канта.

Кантівська філософія, як жодна з інших, виступає кульмінаційним і одночасно поворотним пунктом в історії філософії Нового часу. Уже сучасники часто порівнювали її з поворотною подією в історії Європи – Великою французькою революцією. Кантівську філософію називали "революцією способу мислення (напрямку думок)". Її вихідним пунктом була критика метафізики; ця критика була спрямована на прояснення питання, чи може метафізика бути наукою взагалі і якщо так, то як вона може бути наукою. Причиною до такого радикального пошуку основоположень було для Канта те, що у традиційній метафізиці було можливим з рівною долею достовірності доводити протилежні між собою висловлювання, як наприклад про скінченність і нескінченність світу, або смертність і безсмертя душі. Такі суперечливі результати заводили мислення у глухий кут, а це у свою чергу, дискредитувало філософію в очах думаючих людей, тому справою честі для філософії стало виправлення цих помилок. Але ці помилки мали очевидно не логічну природу, а отже справа не в доведенні, й тільки виправленням доведення тут справі не зарадиш. Тому стало зрозуміло, що не можливо звести критику метафізики до критики доведень.

З метою ґрунтовної критики метафізики Кант вводить, характеризуючи пізнавальний процес, поняття, які будуть у подальшому мати глибокі й неоднозначні наслідки, а саме, це поняття "річ сама по собі (Dingen an sich)" і "річ як вона являється” (Dingen als Erscheinungen). Пізнавати ми можемо тільки ті речі, які являються нашим пізнавальним можливостям (спочатку чуттєвості, а потім розсудку). Про речі самі по собі, які нам не являються, ми нічого знати не можемо: пізнання світу без досвіду про нього є неможливим. В цілому, Кант приймає емпіричний аргумент, але – і в цьому Кант визначає для себе межі емпіризму – очевидно, у суб'єкті пізнання уже повинне бути дещо до досвідне (апріорне), з тим щоб суб'єкт взагалі мав можливість отримувати досвід про світ. Отже існують суб'єктивні передумови для пізнання. Таким чином, головним завданням теоретичної філософії є необхідність прояснення умов можливості пізнання взагалі, а в філософії з того часу, виникає традиція трансцендентальної філософії. У практичній філософії аналогічно до теоретичної також досліджується умови можливості морального вчинку. А також на чому ці умови базуються в діючому суб'єкті. Це його свобода, його моральне самовизначення, які визначають цінність його вчинку. Трансцендентальна філософія про це може говорить: ти повинен чинити так, як трансцендентальний суб’єкт. Трансцендентальний суб'єкт повинен мислитись як суб'єкт загальний, він у понятті завжди виступає над індивідуальним розумом: оскільки "розумів" не може бути багато, розум єдиний.

По іншому ніж про це думали в емпіризмі і його послідовники у скептицизмі та сенсуалізмі, трансцендентальна філософія вважає розум єдиним всезагальним і активним принципом пізнання та діяльності у матеріальному світ, і а також суспільстві. Там суб'єкт є активним у діяльності або пізнанні і "визначає" тим свій об'єкт: він створює із даних чуттєвості об'єктивне пізнання, або він створює із максим автономні, незалежні і вільні вчинки.

Межі трансцендентальної філософії

Ці ознаки трансцендентальної філософії: всезагальність і єдність розуму, свобода і активність суб'єкта, як істоти, що наділена розумом, дали у подальшому різноманітні трансцедентально-філософські проекти від Канта через Фіхте і Шеллінга аж до Гегеля. Всі вони намагалися створити філософські системи, які, як системи, повинні були задовольняти вимоги всезагального і розуму. Існує, звичайно, суттєва різниця між філософськими системами цих мислителів, хоча і стосується вона окремих пунктів а не центрального положення. Однак, разом з Гегелем, чия всеохоплююча заворожуюча система, яка сама себе намагалася зрозуміти, такі тотальні філософські системи досягли своєї межі. Гегеля, очевидно, вже неможливо перевершити. Але нема причин, щоб намагатися це зробити, оскільки експансії трансцедентально-філософського мислення виникла альтернатива, яка заявила про себе уже з 1797 року і носить назву романтична філософія.

Структурні елементи мислення Нового часу: