67. Внесок вітчизняних дослідників у розробку проболеми особистісно-орієнтованої освіти (Бех, Пєхота та ін.)

Особистісно-орієнтована освіта – це процес, спрямований на розширення можливостей вибору особистістю життєвого шляху, на саморозвиток особистості. Найважливішими функціями особистісно-орієнтованого розвитку є людиноуттворююча функція та функція соціалізації. Особистісно-орієнтована освіта передбачає таку модель, в якій дитина з її індивідуальними особливостями, здібностями і схильностями знаходиться в центрі уваги педагога. Одним з напрямків, в яких може здійснюватися особистісна орієнтація навчання, є диференціація, яка спирається на відмінності індивідуальних психічних особливостей школярів. У сучасному розумінні особистісно-орієнтований підхід в освіті – це визнання учня головною діючою фігурою всього освітнього процесу, створення таких умов, в яких учень знаходився б не в ролі виконавця, або спостерігача, а був би повноправним автором своєї життєвої позиції, відповідальним за свої вчинки.

Сьогодні проблема особистісно орієнтованої освіти знаходить відображенн в дослідженнях багатьох відомих вчених: І.Д.Беха, Є.В.Бондаревської, В.В.Рибалка, В.В.Сєрикова, І.С.Якіманської , О.М.Пєхоти та інших.

Зокрема, В.В.Сєриков вбачає головну функцію особистісно орієнтованої освіти в забезпеченні особистісного розвитку кожного суб'єкта навчального процесу, наполягаючи на визнанні за учнем права на самовизначенн та самореалізацію в процесі пізнанн через оволодінн власними способами навчальної роботи. Дидактичну концепцію особистісно орієнтованого навчання, як зазначає В. Сєріков, становлять „регулятиви, що дозволяють сформулювати мету освіти; критерії, за якими стає можливим досягнення результатів; зміст цієї освіти та її особистісний компонент; методи засвоєння, технології та організаційні форми, у рамках яких відбувається цей процес; способи тестування результатів навчання; склад, структуру та критерії підготовленості педагогічних кадрів до професійної діяльності”.Особистісно орієнтована освіта у його працях досліджується з позицій визнання особистості учня суб’єктом життєдіяльності. Науковець пропонує будувати освіту на основі життєвого досвіду суб’єкту (не тільки пізнання, а й спілкування, продуктивної діяльності, творчості) таким чином, щоб він міг стати не тільки суб’єктом власної навчальної діяльності, а й усього свого життя. Для цього потрібно йому забезпечити, окрім інтелектуального розвитку, також особистісний розвиток, розвивальні здібності до стратегічної діяльності, креативність, критичність, смислотворчість, систему потреб і мотивів, здатність до самовизначення, саморозвитку, позитивну Я-концепцію.

Є.В.Бондаревська визначає особистісно орієнтовану освіту, як освіту, спрямовану на потреби підростаючого покоління, яка вирішує проблеми його розвиту і підтримки. Головною посилкою її концепції є визнанн учня "активним учасником навчально-внховного процесу, здатним здійснити на нього суттєвий вплив, перебудувати його у відповідності з потребами своєї особистості, інтересами саморозвитку. Вона наголошує не тільки на природовідповідності, а й на культуровідповідності педагогічного процесу – особистість розвивається і як суб’єкт пізнання, суб’єкт життєдіяльності, і як суб’єкт культури – його носій, зберігач, користувач та творець.

Як вважає І.Д.Бех, особистісно зорієнтоване виховання передбачає мету формування і розвитку у дитини особистісних цінностей, які здатні виконувати функцію вищого критерію дл орієнтації індивіда в світі й опори для особистісного самовизначення. "Особистісно зорієнтоване виховання - це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої грунтуються всі інші суспільні пріоритети", - вважає І.Д. Бех

На думку І.С.Якіманської, в основі особистісно орієнтованого навчання лежить визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, її розвиток не як "колективного суб'єкта", а перш за все як індивіда, наділеного своїм неповторним суб'єктивним досвідом. Досліджує особистісно орієнтовану освіту з позицій визнання учня суб’єктом пізнання та пропонує будувати навчання на основі пізнавального досвіду того, хто навчається, його здібностей і сфери інтересів; надання йому можливостей реалізувати себе у процесі пізнання, у навчальній діяльності й у навчальній поведінці. Організація особистісно орієнтованого освітнього середовища, за І. Якиманською , містить у собі: створення атмосфери доброзичливості; орієнтацію на більш підготовлених суб’єктів навчання; надання можливості учням працювати з матеріалом різного рівня складності; використання індивідуальних особливостей, досвіду кожного; заохочування самостійності, ініціативи, творчості учня; визнання за кожним права на помилку, але з обов’язковим визначенням шляхів її виправлення; опору на усталені предметні й проблемні орієнтації кожного.

О. Пєхота та А. Старєва, розглядають, натомість, особистісно орієнтоване освітнє середовище як складне системне утворення, що ґрунтується на суб’єкт-суб’єктних відносинах демократичного характеру й виражається в орієнтації навчально-виховного процесу на розвиток кожної особистості як учасника цього процесу. Крім цього, створення особистісно орієнтованого освітнього середовища означає орієнтацію мети, змісту, форм, методів, засобів, характеру взаємодії учасників навчально-виховного процесу на особистість учня, що сприяє розвитку його інтелектуального, творчого, ціннісного потенціалу, емоційно-вольових якостей, критичного мислення, загальної культури, формуванню здатності особистості до самостійної активної діяльності.

Ключовими дефініціями для аналізу розвитку теорії особистісно орієнтованого навчання, на думку О.М. Пєхоти, є: особистість, особистісний підхід в освіті, особистісно орієнтована освіта, особистісно орієнтоване навчання, особистісно орієнтоване освітнє середовище, особистісно орієнтована технологія навчання.

Організація особистісно-орієнтованого навчання потребує переорієнтації: від спрямованості на запам'ятовування готових знань необхідно перейти до формування особистісних новоутворень, вміння творчо навчатись, опрацьовуючи наукові знання і суспільний досвід стосовно до потреб практики.

Таким чином, реалізація особистісно орієнтованого навчання потребує, з одного боку, розробки такого змісту освіти, який включає не тільки наукові знання, але й методи і прийоми пізнання. З іншого – розробки оптимальних форм взаємодії учасників освітнього процесу (учителів та учнів).