5.5 Визначення підходу щодо забезпечення працеохоронних процесів з ціллю виключення вірогідності виникнення синдрому комп’ютерного стресу

Охорона праці – це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Головною метою охорони праці є створення сприятливих і безпечних умов праці. При проектуванні і створенні безпечних умов праці розглядається взаємодія людини й техніки в системі виробництва.

Виникнення сучасної охорони праці, як науки, обумовлено конкретними потребами практики. В даний час підприємство, по мірі розвитку його діяльності і збільшення масштабів виробництва, як ніколи раніше потребує добре організованого і комплексного вирішення задач охорони праці. Науково-технічний і соціальний прогрес, насамперед, залежить від ролі людини, що творить. Праця – форма існування людини і суспільства, а охорона праці – одна з найважливіших форм діяльності людини в процесі праці і виробництва. Тому головною проблемою сучасної працеохоронної науки стають закономірності відносин людини і суспільного виробництва

Щоб знати, як правильно керувати процесами праці і виробництва в інтересах працюючого, а також забезпечити сприятливі і безпечні умови для високопродуктивної і якісної праці, потрібно чітко усвідомити головну мету охорони праці, її напрямок і зв'язки з іншими явищами в процесі суспільного виробництва. Цілком безпечних і нешкідливих виробництв не існує. Тому головні ціль і задача охорони праці – звести до мінімуму імовірність нещасного випадку або захворювання працюючого з одночасним забезпеченням комфортних умов при максимальній продуктивності праці.

Охорона праці безпосередньо пов'язана з матеріальними умовами і способом виробництва. Організація охорони праці й організація його керування завжди вирішують у залежності від характеру суспільно-економічної формації. Соціальні причини посилення ролі охорони праці різні. Дослідження розвитку форм трудової діяльності з достатньою вірогідністю показує, що соціальний фактор, з одного боку, є вирішальним у виникненні аномалій в умовах праці, а з іншого боку – єдиний важіль успішної боротьби з цими аномаліями. Оскільки охорона праці не може розвиватися поза способом виробництва, не можна зрозуміти її задачі і визначити шляхи розвитку, не з огляду на закони, що визначають розвиток даного способу виробництва. Тільки ґрунтуючись на цих законах і відносинах, можна визначити джерела, темпи і напрямок розвитку охорони праці.

Розвиток продуктивних сил втягує в область суспільного виробництва всі нові предмети і явища природи. Інтенсифікація виробництва і праці впливає на людину як на суб'єкт виробництва. Таким чином, проблема керування охороною праці в умовах розвинутого суспільного виробництва і науково-технічної революції придбала особливо актуальний характер. Охорона праці, як і сам процес праці, є складною багатоаспектною системою, що має свої специфічні цілі і засоби для їхнього досягнення. Виходячи з цього і повинні розроблятися всі заходи щодо охорони суспільної праці.

Системний підхід дозволяє врахувати всю сукупність явищ і факторів, що впливають на суб'єкт праці в процесі суспільного виробництва, визначити значення їхнього впливу, виділити основні задачі, вирішення яких дасть можливість забезпечити сприятливі і безпечні умови високоефективної праці.

Відповідно система трудової діяльності має вигляд: