3. Сутність вождізму в політиці. Культ особи як максимально завищена оцінка ролі політичного лідера в історії.

У світі існують країни, де провідної ролі у громадському житті грає таке явище, як вождізм. І навіть розвиток виробництва і модернізація економіки можуть здійснюватися у цього специфічного типу політичних відносин. Найбільше розвиток вождізм як інститут влади отримав сході, досягаючи найбільш зрілих форм в так званому «східному деспотизмі».

Для вітчизняної політології особливо на часі вивчення феномена вождізму, адже й Україна і найближчі сусіди зіштовхнулися з цим проблемою.

Вивчивши це явище, можна спрогнозувати у тому, до чого прагне владу у сучасної Росії, буде вона демократичної, чи ми повернемося поваги минулому, і ми керуватиме вождь, такий Сталіну. Цього не можна того, адже історично склалося отже наш народ звик підпорядковуватися якомусь правителю, котрий володіє абсолютною владою і вміє підкорити своєї волею маси. Навіть у сьогоднішньої Росії, прагне до демократії, збереглася така традиція минулого як передання влади по спадщині. Коли президент Єльцин спочатку призначив Путіна посаду голову уряду, і потім фактично передав йому своїх повноважень ще до його президентських виборів, відразу згадується досвід з історії Північної Кореї, де він ще за життя Кім Ір Сена став формуватися культу особи його сина Кім Чжон Іра, що надалі призвело до передачі влади по спадковості.

Що ж до найближчих до Росії країн, як-от Північна Корея, Китай, Туркменія, і навіть її давнього партнера Куби, то них вождізм продовжує відіграватимуть провідну роль у багатьох теренах суспільного і політичною життя. У декого з тих він є в завуальованих не таке явних формах, за іншими носить відкритого характеру. І, щоб проводити грамотну зовнішній політиці з цими країнами, необхідно враховувати особливості політичної культури, притаманні лише даній державі.

Останні події у світі також роблять тему вождізму актуальною для розгляду.

Останнім часом безліч засобів масової інформації висвітлюють події у світі, пов'язані із будь-якими проявами вождізму. Однак єдиного підходи до цієї проблеми немає. Хтось вважає, що з країнах вождізм – це природний тип політичних відносин, інші стверджують, що це явище згубно б'є по світі початку й цивільних свободах.

У книгах й підручниках по політології про вождизме говориться лише у рамках тоталітарних і авторитарних режимів. Як особливе явища, має свої тонкості й особливості, вождізм не розглядається. Можливо, це пов'язано з тим, що не досить накопичилося матеріалу на цю тему, але це молоде явище, історія якого продовжує розвиватися досі пір.

Для вивчення феномена вождізму недостатньо звертатися лише у політичним аспектам цього явища, важливо розглянути традиції, культуру того суспільства, де має місце даний тип панування. Хай не прагнув лідер до необмежену владу, суспільство, в традиціях якого є схильність до сліпій і беззастережному підпорядкування, будь-коли допустить його цього. Тому вождізм непоширене на Заході, де правничий та свободи є головними цінностями, а був закоріненим на Сході, де релігія вчить підпорядковуватися своєму правителю.

Феномен вождізму – це історичний та політичний питання, а й психологічний. Психологічний аналіз дасть зрозуміти, чому вождізм виникає, стаючи головною силою у суспільстві. Ще цілком можливо визначити, які якості лідера, його дії, риси характеру посприяли з того що він став всенародним кумиром.

Двадцяте століття- століття становлення індустріального суспільства, інтенсивно розвивалася наука і, це призвело до появи масових комунікацій. Дуже зросла чисельність державної машини, з'являються нові соціальні групи.

Початок ХХ століття супроводжувалося кризою, викликаним соціальними передумовами і I Світовий війною. Зросла безробіття, суспільство марганалізувалось невдоволення громадян зростало. Усі хотіли змін і було готові піти буде за ким завгодно, хто ці зміни пообіцяє.

За появи масових комунікацій можна було впливом геть величезні верстви населення. Завдяки цьому лідери висували привабливі гасла, доступні велику кількість людей. Це викликало у себе залучення мас до політичного життя. Зростає роль держави, відбувається етатизація суспільства. Саме тоді і вожді. Усю владу концентрується щодо одного політичному центрі, обсяг управління стає всеохоплюючим. За такої зростанні могутності структурі державної влади росте, і ідеологізація всі сфери життя населення, пропаганда і агітація не втомлюється працювати зміцнення авторитету вождя. Вона контролює усю інформацію, що надходить у народ.

Потому, як настає відносна стабільність, суспільство замирюється зі своїми лідером, починає йому довіряти, і потім і боготворить.

Так було в ХХ столітті можна було поява світ самого загадкового як важко яка піддається поясненню феномена – феномена вождізма.

Максимально завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера в історії - сутність культу особи. Це закономірне слідство і одна з передумов тоталітарного політичного режиму, хоч має місце і в авторитарних, а частково і в демократичних державах. Особа може увійти в історію як сатрап, деспот, тиран. Яскравий приклад тому політичні біографії Гітлера, Сталіна, Чаушеску, Хусейна і ще багато кого. Ідейні джерела культу особи лежать в тоталітарній ідеології, її претензії на монопольне володіння істиною тощо.