2.Валютна політика та її інструменти
Валютна політика являє собою комплекс регулюючих (економічних, правових, організаційних) заходів, здійснюваних державними та міжнародними фінансовими інститутами з метою впливу на валютно-фінансові відносини. Залежно від цілей та форм валютна політика поділяється на структурну (довгострокову) та поточну.
Структурна політика спрямована на здійснення довгострокових заходів для послідовного поліпшення міжнародного валютного та кредитного механізмів. Вона реалізується у формі валютних реформ, інституціональної перебудови світової валютної та кредитної систем, міждержавних переговорів та угод і передбачає зміну основних елементів валютної системи, тобто порядку міжнародних розрахунків, режиму валютних курсів та валютних паритетів, використання золота, резервних валют і міжнародних платіжних засобів, функціональних завдань міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. Структурна валютна політика значною мірою визначає поточну валютну політику.
У межах поточної політики здійснюється оперативний вплив на валютно-ринкову кон’юнктуру, в тому числі регулювання валютних курсів, валютних, кредитних та розрахункових операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота, світового ринку позичкового капіталу.
Процес реалізації валютної політики у кожній країні забезпечується практичним використанням центральним банком певної сукупності інструментів.
Інструменти валютної політики — це ті прийоми, важелі, методи, які використовуються для впливу на валютні відносини суб’єктів ринку з метою реалізації завдань валютного регулювання і валютного контролю в країні.
Усі інструменти валютної політики залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні операції можна умовно поділити на економічні та адміністративні
3.Конверсійні операції на валютному ринку
Валютний ринок представляє собою систему економічних відносин, які виникають в процесі купівлі-продажу валютних цінностей, таких як:
– іноземна валюта;
– платіжні інструменти, деноміновані в валюті (чеки, векселі);
– цінні папери, деноміновані в іноземній валюті та можуть бути використані при здійсненні міжнародних розрахунків;
– дорогоцінні метали:
монетарні (можуть оцінюватись за номіналом монети або ціною металу);
банківські – по яких існує активний ринок з торгівлі цими металами;
дорогоцінне каміння.
До валютних операції відносять:
операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Напрямки зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливають на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах. Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави.
Україна, як експортно-орієнтована країна, в останні роки утримувалася від використання девальваційного інструментарію. Але не виключено, що вже незабаром політика НБУ в цьому напрямку може змінитися. Зокрема, Основні напрямки грошово-кредитної політики на 2004 рік, передбачають відмову від проведення політики, орієнтованої на фактичну фіксацію курсу гривні, і перехід до проведення помірної девальваційної політики. Відповідно до прийнятого Радою НБУ рішення, середньорічне значення курсу гривні до долара за підсумками поточного року повинне скласти — 5,38 — 5,42 UAH/USD. Зазначені темпи девальвації виглядають дуже істотними. Досягнення встановленого середньорічного значення курсу гривні передбачає, що в останньому кварталі року середнє значення курсу повинне скласти порядку 5,43—5,47 UAH/USD. З огляду на те, що частка експорту в структурі ВВП уже перевищує 60%, протекціонізм НБУ щодо експортерів зрозумілий. Девальвація гривні знову може не відбутися через ряд зовнішніх і внутрішніх факторів.
Серед найбільш вагомих – МВФ, що і до цього рекомендував Україні підсилити гнучкість курсу, під чим у першу чергу малося на увазі підвищення курсу гривні в умовах ревальваційного тиску на неї. Крім цього, варто враховувати, що економіка України залежна від імпорту енергоносіїв. Девальвація гривні робить товари критичного імпорту більш дорогими і змусить замислитись, що дасть девальвація — користь (від створення більш сприятливих умов для експортерів), або шкоду (від збільшення загальних витрат в економіці через високу ціну на енергоносії). Що стосується внутрішніх факторів, те не секрет: курсова динаміка має тісну кореляцію зі стабільністю цін. І в цьому зв'язку девальваційні наміри НБУ можуть вступити в деяке протиріччя з забезпеченням низького рівня інфляції (5,8—6,3%). Так, на 2004 рік темпи росту грошових агрегатів (23—32% по грошовій базі і 32—39% по масі) є значними. У всякому разі, первісні орієнтири розширення грошових агрегатів, установлювані Радою НБУ в Основних напрямках на попередні роки, були набагато менше, хоча згодом і коректувалися убік збільшення. Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту. З цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох національних валют значною мірою поясняються наявністю у центрального банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи валютного контролю та валютного регулювання. Отже, проведення валютно-курсової політики має такі складові, як:
- режим курсоутворення;
- підтримка валютних резервів центрального банку на рівні, необхідному для забезпечення стабільності національної валюти;
- зміна ставки рефінансування та норм обов’язкового резервування коштів, залучених банківською системою, проведення центральним банком депозитних операцій та випуск ним власних цінних паперів;
- здійснення заходів валютного регулювання і валютного контролю;
- операції на відкритому ринку.
В Україні місцем курсоутворення з 19 березня 1999 р. є міжбанківський валютний ринок. До цього курс гривні визначався за результатами торгів на українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Споживча вартість валютних цінностей ґрунтується на можливості швидко використовувати ці валютні цінності як платіжний засіб.
Законодавством України передбачено отримання ліцензій на будь-які операції, пов’язані з рухом валютних коштів. Банки, що отримали ліцензії називаються уповноваженими. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.