Тема 9.Основи банківського кредитування

1.Система банківського кредитування

2.Принципи організації кредитних відносин

3.Форми забезпечення кредитів

1.Система банківського кредитування

Система банківського кредитування - це модель, що відповідає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування.

Сучасну систему кредитування побудовано на ліберальній основі: клієнт не змушений триматися якогось певного банку, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би скористатися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в кількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта отримати кредит та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. У свою чергу, комерційні банки, проводячи кредитну політику, виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасну систему кредитування побудовано на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна зі сторін бере на себе певні зобов'язання щодо виконання умов договору. За ринкових умов змінився характер кредитних договорів, активну роль стали виконувати обидва суб'єкти цих догорів на паритетних засадах у межах правового поля діяльності кредитора й позичальника.

Сучасну систему кредитування побудовано на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів, тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отримані від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси в банків інших систем за умови більшого зиску, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка визначається тільки ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується віддавати перевагу позичальникам, які забезпечують своєчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

2.Принципи організації кредитних відносин

Комерційні банки надають підприємствам кредити в межах наявних кредитних ресурсів у відповідності з наступними принципами: цільове використання, диференційованість, строковість, забезпеченість і платність.

Принцип цільового використання кредиту полягає у тому, що він має видаватися лише на визначені цілі – на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах.

Диференційованість кредиту – принцип, який полягає у зваженому підході комерційних банків до різних категорій потенційних позичальників. Цей принцип здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у здатності і готовності позичальника повернути надану позику в обумовлений договором строк.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позики у визначений строк, обумовлений кредитним договором.

Принцип забезпеченості кредиту полягає в забезпеченні майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником узятих на себе зобов’язань. Передбачається оформлення документів що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставне зобов’язання; договір-гарантія; договір-поручительство.

Принцип платності полягає в оплаті права користування банківським кредитом, реалізація якого здійснюється через механізм позичкового процента (ціни кредитних ресурсів).

Організація кредитних відносин між позичальником і банком складається з наступних етапів:

1. Формування банком заявок на кредит.

2. Проведення банком переговорів з майбутнім позичальником та розгляд звернення позичальника. До нього додається техніко-економічне обґрунтування підприємства, яке бере кредит, копії контрактів та договорів, бухгалтерська та статистична звітність підприємства, розрахунок очікуваних грошових надходжень та прибутку підприємства та ін.

3. Прийняття кінцевого рішення про надання кредиту та оформлення кредиту у вигляді договору.

4. Економічна робота в процесі погашення та видачі кредиту.

5. Закриття кредитної справи позичальника.

Заявка на кредит містить повне найменування підприємства, його юридичний статус, підпорядкованість, дані про керівників, сума та строк кредиту, об’єкт кредитування та мотиви, які спонукають до звернення за кредитом.

Кредитні відносини оформлює кредитний договір, який для кожного підприємства носить індивідуальний характер. В ньому передбачається мета кредитування, умови та порядок видачі та погашення кредиту, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права та відповідальність сторін та інші умови.

4. Раціональна політика залучення позичкових коштів. Ефект фінансового важеля.

В процесі фінансово-господарської діяльності підприємства окрім власного капіталу також використовують позичковий капітал. Проте значне зростання позичкових коштів в загальній структурі капіталу автоматично веде до зростання витрат по обслуговуванню боргових зобов’язань, збільшує ймовірність неспроможності сплати відсотків та основної суми боргу, знижує в цілому фінансову еластичність підприємства.

В зв’язку з цим одним з головних завдань фінансових управлінців є здійснення раціональної політики залучення позичкових коштів.

Значною перевагою використання позичкових коштів є можливість підвищити рентабельність власного капітал