Тема 5. Валютний ринок і валютні системи.

Практична робота №3

1. Призначення валютної системи.

1. Валютна система — це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами. Розрізняють світову, національну, регіональну валютні системи.

Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків. її розвиток регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації.

Національна валютна система — це складова грошових відносин окремої країни, функціонування якої регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Регіональна валютна система — договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. її елементи:

— регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

— спеціальний режим регулювання валютних курсів;

— спільні валютні фонди;

— регіональні валютно-розрахункові установи.

Тема 5. Валютний ринок і валютні системи.

1. Валютна політика та її інструменти. Котирування валют.

1. Валю́тна полі́тика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Функціонування валют у міжнародному обороті зумовлює виникнення і розвиток відповідних валютних відносин. Валютні відносини – це економічні відносини, пов’язані з використанням національних валют у світовому господарстві при обміні результатами праці національних економік, а також використання іноземних валют на території окремої країни. Валютні відносини охоплюють усі грошові аспекти зовнішньоекономічної діяльності. Всі суб’єкти економічних відносин, які так чи інакше використовують валюту у своїх операціях, є суб’єктами валютних відносин. Необхідність державного регулювання валютних відносин визначається такими основними потребами:

• забезпечення сприятливих зовнішньоекономічних умов для відтворювальних процесів у країні;

• оптимізація участі суб’єктів господарювання країни у міжнародному розподілі праці;

• формування ефективного механізму функціонування і розвитку внутрішнього валютного ринку, недопущення недобросовісної конкуренції його суб’єктів та уникнення фінансових криз;

• гарантування безпеки господарської діяльності і захисту економічного суверенітету та інтересів держави на зовнішніх ринках, включаючи валютні;

• забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності в країні як основи зростання економіки.

Сукупність цих потреб визначає необхідність впливу держави на систему валютних відносин у країні, що власне і є валютною політикою. Її головне завдання – це забезпечення ефективного функціонування валютних відносин.

Валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки.

Економічні заходи полягають у використанні тих чи інших інструментів і важелів впливу, які визначають економічну мотивацію поведінки суб’єктів валютних відносин.Правові заходи охоплюють юридичне оформлення валютної політики у вигляді відповідного валютного законодавства країни, а також укладених міжнародних угод, предметом яких є регулювання валютних відносин. Організаційні заходи передбачають конкретну діяльність відповідних державних інституцій із реалізації валютної політики у вигляді підготовки, прийняття і контролю за реалізацією певних рішень з валютних відносин. Таким чином, валютна політика є невід’ємною складовою державної економічної політики і за своїми цілями та пріоритетами має бути тісно пов’язана з нею. Елементи валютної політики визначають спрямованість регулятивного впливу держави у валютній сфері економічних відносин. Власне вплив держави на всю систему валютних відносин і становить головний зміст валютної політики. Головними інструментами валютної політики є дисконтна (облікова) політика, девізна політика та її різновид — валютна інтервенція, а також диверсифікація ва-лютних резервів, регулювання ступеня конвертованості валюти і режиму валютного курсу, ревальвація та девальвація, валютні обмеження.

Суть дисконтної політики полягає в зміні облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу та впливу на платіжний баланс. Вона здійсню-ється шляхом впливу на міжнародний рух короткострокових капіталів, з одного боку на стан споживчого й інвестиційного попиту, динаміку та рівень цін, обсяг грошової маси — з іншого. Офіційна облікова ставка використовується для регулювання всієї сукупності процентних ставок на грошовому ринку країни.

Підвищення процентних ставок при пасивному платіжному балансі сприяє припливу капіталів із країн, де облікові ставки нижчі, стримує відплив національних капіталів. Це підвищує курс валюти даної країни й поліпшує стан її платіжного балансу. Підвищення облікової ставки є також традиційним засобом, який застосовується центральним банком для збереження або поповнення офіційних валютних резервів. І навпаки, зниження об-лікової ставки призводить до відпливу капіталів в інші країни, падіння курсу націо-нальної валюти, зменшення активного сальдо платіжного балансу.

Девізна політика являє собою метод впливу на валютний курс шляхом купів-лі — продажу іноземної валюти (девіз). Для підтримання курсу національної валюти центральний банк продає, а для його зниження — скуповує іноземну валюту. Нині девізна політика здійснюється переважно у вигляді валютних інтервенцій. Валютну інтервенцію можна визначити як цільові операції національних банків або її аналогів на валютному ринку щодо купівлі-продажу іноземної валюти з метою обмеження коливань чи динаміки курсу національної валюти. Вони сприяють урів-новаженню попиту і пропозиції на іноземну валюту, що веде до стабілізації курсу національної валюти. Матеріальною базою проведення валютних інтервенцій є, як правило, офіційні валютні резерви. Зміна їх рівня вважається найбільш доступним.

Валютне котирування - торгівля на валютному ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют.

Процес встановлення валютного курсу є котируванням валют.Існує два метода котирування іноземної валюти до національної:

1)Пряме котирування;

2)Непряме котирування.

Пряме котирування – при якому курс одиниці іноземної валюти (базова валюта) виражається в національній валюті (валюта, що котирується).Це вираження одиниці іноземної валюти у національній:1долар=5,3гривні.

База котирування – базова валюта – валюта, відносно якої котирується інші валюти, (звичайно нею є валюта, яка признається у всьому світі , але деколи з історичних причин базовою є більш мілка валюта ) Переважно долар США використовується у вигляді базової валюти.

Непряме котирування – це вираження одиниці національної валюти в іноземній. Переважно цей метод застосовується у Великобританії та її колишніх колоніях:1фунт стерлінгів=0.7доларів.

Між двома цими методами немає економічної різниці, сутність валютного курсу єдина.

Різні методи котирування створюють практичні зручності для валютних операторів, тому що виключають необхідність в додаткових розрахунках. Котирування по прямому методу на двох ринках повинні бути оберненими, тобто вартість курсового перерахунку валюти рівна 0.

Пряме котирування = 1/ Обернене котирування

1)Це співвідношення між двома валютами, яке випливає з їх курсів щодо третьої валюти;

2) Це курс, де долар не є валютою, що торгується;

3)Це курс обміну між двома валютами за виключенням долара США.