Тема 4. Грошовий оборот і грошова маса.

1. Закон грошового обороту.

1. Закон грошового обігу — економічний закон, що регулює кіль­кість грошей в обігу. На перший погляд складається враження, що гроші приводять товари в рух. Насправді ж навпаки — саме обіг товарів є основою грошового обігу, адже зміни в обігу това­рів, пов'язані, головним чином, з умовами і масштабами вироб­ництва та обміну, зумовлюють і відповідні зміни в характері та масштабах грошового обігу. Для грошей характерним є те, що в сфері обігу, як посередники, вони забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого товари покида­ють сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте, самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв'язку обігу грошей і товарів. Тому в обігу завжди перебуває відповідна маса грошей, що протистоїть товарній масі, яка підлягає реалізації.

Отже, суть закону грош ового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу має перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати товарів і послуг за поточними ринко­вими цінами.

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, впли­вають різноманітні чинники, які безпосередньо витікають з умов розвитку виробництва та обміну. Зокрема, додаткова потреба еко­номіки в грошах визначається сумою цін товарів, які реалізовано за певний період. Зворотній вплив на кількість грошей, необхід­них для обігу мають: розвиток кредитних відносин, безготівкових розрахунків, особливо запровадження в обіг електронних грошей, а також швидкість обігу грошей.

За умов, коли товарне виробництво та обіг обслуговуються пов­ноцінними металевими грішми, діє закон обігу металевих грошей, стихійним регулятором кількості яких в обігу виступають скарби або їх нагромадження. Так, коли потреби обігу в грошах скорочу­ються, то частина їх осідає в скарбах, і навпаки, при зростанні у них потреб гроші зі скарбів надходять в обіг.

Тема 5. Валютний ринок і валютні системи.

1. Сутність валютних відносин. Поняття та види валюти.

2. Валютні системи.

3. Загальна характеристика та структура валютного ринку.

1. Валютні відносини — це сукупність зовнішньоекономічних зв'язків, які виникають у процесі обміну результатами діяль­ності національних господарств і опосередковуються валютою.

Валютні відносини є невід'ємною складовою світової еко­номіки, їх функціонування й розвиток пов'язані з обслуговуван­ням усього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивезення капіталу, надавання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, інші міждержавні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється об'єктивними при­чинами — удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалі­зацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу ви­робничого відтворення й суспільно-

політичного життя народів. Валютні відносини пов'язані з функціонуванням у міжнарод­ному обігу грошей, які призначені опосередковувати (забезпечу­вати валютою) міжнародні економічні зв'язки. Вони тісно пов'я­зані з внутрішньою грошовою системою, не включаючи, водночас, механізмів грошового обігу окремих країн.

Валюта — грошові ознаки іноземних держав, а також кредитні й платіжні інстру­мента в іноземних грошових одиницях, що застосовуються у процесі міжнародних відносин.

Види валют. Залежно від емітента валютних коштів роз­різняють такі види валют:

• національна валюта — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня,долар, фунт стерлінгів тощо), що емітуються національною банківською системою;

• іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошо­вих одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

• колективна валюта — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро,СПЗ).

Залежно від сфери і мети використання:

• валюта оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи пога шення міжнародного кредиту;

• валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та пози пальника надається кредит;

• валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Міжнародна торгова валюта — це валюта, що використову ється для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта — це валюта, що використо­вується для покриття дефіциту платіжного балансу, надашія позик, фінансової допомоги тощо.

2. На фундаменті валютних відносин формується валютна систе­ма — форма організації і регулювання валютних відносин, що склалася історично і закріплена національним законодавством та міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову і міжнародну (регіональну) валютну систему.

Національна валютна система — це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюють міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.

До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки: банки,банківські установи, біржі, органи валютного регулювання і контролю та інші інститути.

Міжнародна (регіональна) валютна система — договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Вона є складовою світової валютної системи і пов'язана з національними валютними системами країн членів, що входять до її складу. При­кладами такої системи можуть бути Європейська валютна система, Валютний союз Центральної Африки.

Світова валютна система виступає однією з рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних відносин, або навпаки — обмежувати їх інтенсивність. Оскільки через світову валютну систему відбувається перелив капіталів з однієї країни.

3. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням інтеграції та зміцнення взаємозвязків між національними економіками, які передбачають здійснення відповідних зовнішньоекономічних операцій. Основою для проведення таких операцій слугує валютний ринок, на якому формується система різноманітних фінансово – кредитних відносин між країнами з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг за кордоном, залучення іноземних інвестицій, кредитів та інших видів зовнішньоекономічної діяльності, які потребують обміну і використання іноземної валюти.

Валютний ринок – це система економічних відносин, повязаних з операціями купівлі – продажу іноземної валюти, валютних цінностей та рухом іноземних капіталів.

Функціональне призначення валютного ринку – це урівноваження попиту і пропозиції такого специфічного товару, як іноземна валюта. Тільки через взаємодію попиту та пропозиції на ринку визначаються валютні курси. Пропозиція і попит на іноземну валюту зосереджується переважно в комерційних банках, які мають найбільш розгалужену мережу кореспондентських відносин з банками інших країн. Основними формами участі банків у валютних операціях є обслуговування потреб клієнтів щодо купівлі-продажу іноземної валюти, здійснення міжнародних розрахунків та фінансування міжнародних угод.

По друге, валютний ринок використовується як інструмент, з допомогою якого можливе ефективне (з низькими витратами) фінансування експортно-імпортних операцій та пов’язаних з ними конверсійних операцій.

По третє, валютні ринки забезпечують інструменти мінімізації та страхування валютних ризиків, що пов’язані з нестабільністю обмінних курсів та процентних ставок.

Валютний ринок поряд з дією ринкових регуляторів, у певних межах, є інституційно регульованим. За організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно торгувати валютою. Йому притаманні атрибути ринку грошей.Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності: іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Визначальною мотивацією дій суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку.

Отже, у діяльності валютного ринку приймають участь різноманітні економічні суб’єкти, кожен з яких прагне задовольнити власний комерційний інтерес. Це передусім традиційна тріада: продавці валюти, її покупці та посередники.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а також у глобальному масштабі. Специфіка функціонування валютного ринку полягає в тому, що він є найбільш ліквідним серед фінансових ринків і дуже динамічним та мобільним. Фактично цей ринок функціонує цілодобово, розпочинаючи свою роботу на Далекому Сході та Новій Зеландії (Веллінгтон) і закінчує в Лос Анжелесі.

Структуризація та сегментація валютного ринку показана схематично на рис.2.1. і рис.2.2.

Способи класифікації валютних ринків залежать від того, з яких позицій розглядаються фінансові угоди. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте, за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб’єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Валютний ринок переважно функціонує як позабіржовий ринок, на якому кілька сотень дилерів (головним чином банків) готові купувати і продавати депозити, що розміщені в іноземних валютах. Оскільки ці дилери перебувають у постійних телефонних і комп’ютерних контактах між собою, то валютний ринок є дуже конкурентним. Проте, він функціонує так само, як централізований ринок.

На валютних ринках постійно функціонують брокери й дилери, що займаються посередницькою діяльністю і отримують за це відповідну комісійну винагороду. Різниця між ними в тому, що брокер – це посередник, котрий укладає угоду від імені, з доручення і за кошти клієнта, отримуючи винагороду за угодою сторін або за визначеною таксою. Дилер – фізична або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за власним коштом, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та продажу. Нині на валютних ринках функціонують об’єднання брокерів і дилерів: брокерські фірми, дилерські контори, які поєднують посередницькі послуги з продажем інформації, консультаціями тощо.

Розрізняють національні й міжнародні грошеві ринки. На національному ринку країни комерційні банки-власники національної валюти проводять розміщення депозитів у валюті своєї країни (наприклад, у Великобританії банки проводять операції у фунтах стерлінгів, в Україні – розміщують та залучають кошти у гривнях).

На відміну від національних, на міжнародних валютних ринках операції відбуваються у валютах, відмінних від національних валют.

На сьогоднішній день у світі існує єдиний глобальний валютний ринок, де торгують коштами в основних конвертованих валютах – доларах США, англійських фунтах стерлінгів, євро, японських єнах та ін. Однак, головною валютою, в якій відбувається майже 90% депозитних операцій на міжнародних грошових ринках, є американський долар і євро.