План

1.Вступ.

2.Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності.

3.Поділ державної влади: історія виникнення ідеї, формування теорії, реалізація конституційного принципу.

4.Характеристика законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади.

5.Система «стримувань і противаг» як складова поділу державної влади. Її особливості, обумовлені формою державного правління.

6.Модель поділу державної влади та система стримувань і противаг за Конституцією України 1996 року.

7.Висновок.

8.Список використаної літератури.

1.Вступ.

На мою думку тема «Поділ влади як фундаментальний принцип організації і діяльності державного апарату» є дуже актуальною в наш час, тому що завдяки цьому принципу на території України втілюються принципи демократизму, правової держави, громадянського суспільства.

Ще Монтескє висловлював свою думку, що поділ державної влади всередині держави є загальнообовязковим, для того щоб кожна гілка влади стримувала іншу, і цим зменшити терор всередині держави, теранію та єдиноначальство.

Обєктом моєї роботи є державний апарат у контексті поділу влади на гілки – принцип стримувань и противаг.

Метою моєї роботи є вивчення інституту поділу державної влади.

Моя курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновку та списку використаної літератури.

В своїй роботі я буду використовувати наукові роботи вчених, Закони України, Конституцію України, нормативно-правові акти з останніми змінами, наукову періодику, наукові статті та підручники.

2.Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності.

Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.[4]

Державний апарат характеризується такими ознаками:

• це структурно організована система державних органів, яка ґрунтується на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії, орієнтована на забезпечення реалізації функцій держави;

• це система юридично оформлених органів, які наділяються відповідною компетенцією та здійснюють управління суспільством на професійній основі;

• це система органів, кожний з яких має матеріальні засоби для здійснення управлінських функцій;

• це диференційована, згідно з принципом поділу влади, система державних органів;

• це система державних органів, які здійснюють свою діяльність у безпосередньо управлінських і правових формах.

Для підвищення ефективності та якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основу його організації і діяльності була покладена система принципів, основними з яких вважають такі:

• демократизм — передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату;

• законність — усі державні органи і громадяни зобов'язані суворо дотримуватися всіх законів держави й організовувати свою діяльність відповідно до них;

• професіоналізм та компетентність — залучення найкваліфікованіших та високопрофесійних кадрів, висока організація праці;

• поділ влад — основні напрями діяльності державного апарату (законодавча, організаційно-виконавча, судочинство, нагляд і контроль) чітко розмежовуються між відповідними спеціалізованими системами органів. Завдяки цьому створюється режим стримувань, який протидіє свавіллю, беззаконню з боку державних органів;

• пріоритет прав і свобод людини — державні органи та службовці зобов'язані визнавати, реалізовувати та охороняти права і свободи громадян. Людина є найвищою цінністю суспільства, і тому держава відповідальна перед кожною особою за створення умов для вільного і гідного її розвитку;

• принцип ненасильства — у роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод примусу має допоміжне, другорядне значення;

• гласність та врахування громадської думки — забезпечує відкритість діяльності державних органів;

• поєднання виборності та призначеності;

• поєднання колегіальності та єдиноначальності;

• економічність та науковість.

Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють законодавчо визначені відправні засади і вимоги щодо його організації і функціонування з метою найбільш оптимального і ефек­тивного виконання функцій та завдань держави.

До принципів організації і діяльності державного апарату належать такі:

-      поділ державної влади;

-      виборність вищих органів державної влади;

-      діяльність у межах компетенції та в порядку, встановлених за­конодавством (законність);

-      професіоналізм і компетентність;

-      обов'язковість рішень, ухвалених вищими органами для ниж­чих;

-      прозорість;

-      підконтрольність;

-      відповідальність;

-      додержання прав інститутів громадянського суспільства — ор­ганів місцевого самоврядування, об' єднань громадян, підприємств, організацій, установ;

-      рівне право громадян на доступ до державної служби;

-      стабільність кадрів;

-      ефективність;

-      пріоритет прав і свобод людини і громадянина.

Докладніше слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки він є однією з основоположних засад організації і діяльності держав­ного апарату в умовах становлення в Україні демократичного правлін­ня і правової державності.

Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поділяється єдина державна влада на певні відносно виокремлені гілки влади, чи йдеться про функціонування окремих самостійних влад. Так, Консти­туція США 1789 р. не містить єдиного поняття державної влади, вказує лише на окремі гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову. На­томість з погляду теорії народного суверенітету, коли народ визнаєть­ся єдиним джерелом державної влади, передбачається її єдність, яка водночас не виключає можливості поділу державної влади на окремі її гілки.

Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це пи­тання, оскільки в ній йдеться і про державну владу, і про окремі гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову. Проте системне тлумачення норм Конституції України дозволяє зробити висновок про орієнтацію конституційних засад української державності на концепцію народного суверенітету та поділу єдиної державної вла­ди на гілки.

Поділ державної влади не може бути зведеним й до звичного роз­поділу праці стосовно управління суспільством, який виникає разом з появою такої складної сукупності державних органів, як державний апарат, та має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певній діяльності — нормотворчій, виконавчій чи судовій, які вимага­ють різних здібностей і навичок.

Не буде обґрунтованим ототожнення поділу державної влади з по­ділом функцій і повноважень, оскільки останній як юридичне втілен­ня поділу влади не відбиває всіх його глибинних демократичних засад. Так, поділ функцій і повноважень може бути притаманний механізму функціонування влади за умов авторитарного правління, оскільки має на меті підвищення його ефективності і не торкається питань соціаль­ної сутності державної влади. Демократія ж вимагає від державної організації обмежень у здійсненні державної влади задля врахування інтересів громадянського суспільства, поваги до політичної свободи своїх громадян.

Поділ державної влади має глибокий демократичний сенс, оскіль­ки в кінцевому вимірі він спрямований згідно з концепцією Монтеск'є на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, можливого свавілля, зрештою — на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. В цьому розумінні поділ влади є не тільки принципом організації і діяльності державного апа­рату, а й в ширшому контексті — однією із найважливіших засад де­мократичного правління. Іншими словами, без поділу державної влади демократії в її сучасному розумінні бути не може.[3]

Слід наголосити й на тому, що тільки за умов ефективного функ­ціонування механізму поділу державної влади стає можливим реальне панування режиму законності в країні, коли жодна з гілок влади не має можливості узурпувати всю державну владу, піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю. За таких умов відносини між гілками влади вибудовуються тільки на засадах рівності кожної з них перед законом.

Поділ влади як принцип організації і функціонування державного апарату втілюється юридично у поділі повноважень між трьома осно­вними ланками державного апарату — органами законодавчої, вико­навчої та судової влади, а також у функціонуванні механізму взаємних стримувань і противаг між цими гілками влади.

Так, згідно з ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судо­ву. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Вер­ховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адмі­ністрації. Правосуддя відповідно до норм Конституції може здійсню­ватися тільки судами.

Механізм взаємних стримувань та противаг між органами законо­давчої і виконавчої влади має на меті забезпечення їх співробітництва як гілок єдиної державної влади. Органи законодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки остання не може виходити за межі ухвалених парламентом законів. Уособлений парламентом орган законодавчої влади формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює парламентський контроль за його діяльністю щодо виконання ним законів.

У свою чергу, вищі органи в системі виконавчої влади наділяються правами законодавчої ініціативи, можуть застосовувати відкладальне вето щодо законів, ухвалених парламентом. За парламентсько-президентської форми правління президент, який тяжіє до виконавчої влади, за наявності певних, окреслених конституцією умов має право розпустити парламент, і навпаки, парламент за відповідних умов — усунути президента з поста в порядку імпічменту.

Органи судової влади захищають права і свободи людини і грома­дянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Крім того, Конституційний Суд як специфічний підрозділ у системі судової влади може стримувати як законодавчу, так і виконавчу гілки влади шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і нормативно-правових актів вищих органів виконавчої влади неконституційними у разі, якщо вони не відповідають Конституції.[3]