6. Міжнародне технічне сприяння та регулювання міжнародної передачі технологій

Міжнародне технічне сприяння (допомога) — надання країнам сприяння (допомоги) на сплатній або безоплатній основі у сферах технології процесів, продуктів та управління. Міжнародна технічна допомога націлена на підвищення технологічного рівня країн-отримувачів, а відповідно — їхньої конкурентоспроможності та ролі у міжнародній економіці. Реципієнтами міжнародного технічного сприяння виступають країни, що розвиваються, та країни перехідної економіки, що створюють основи розвиненої ринкової економіки. Донорами виступають розвинені країни та міжнародні організації.

Залежно від міри участі отримувача технічної допомоги у процесі її розподілу можна виділити кілька організаційних видів технічної допомоги.

Технологічні гранти — безоплатна передача розвиненими країнами технології, технологічноємних товарів або фінансових коштів на придбання технології, навчання і перепідготовку персоналу. Гранти передбачають надання донором у рамках проекту технічного сприяння технологій та устаткування, відрядження фахівців і здійснення навчання кадрів без фінансової участі одержувача, допомоги у фінансуванні проекту. У цьому випадку одержувач виконує власне організаційні функції з приймання та розміщення технічної допомоги. Донор звичайно має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги і нагляді за ефективністю її використання.

Співфінансування технічного сприяння передбачає більш серйозну участь і відповідальність її одержувача, який відповідно до угоди про надання технічної допомоги повинен не тільки організаційно забезпечити її одержання, а й нести певні витрати на її фінансування. Звичайно фінансова участь одержувача, хоч і становить меншу частку вартості проекту, розглядається як свідчення зацікавленості уряду в ефективному використанні наданої його країні технічної допомоги.

Механізми технічної допомоги. Залежно від кількості країн — учасниць проекту технічної допомоги вона може здійснюватися на двосторонній або багатосторонній основі. Міжнародні програми технічного сприяння здійснюються також по лінії міжнародних організацій.

Двостороннє технічне сприяння здійснюється за угодами між урядами країни-донора і країни — одержувача допомоги. У бюджетах більшості розвинених країн передбачаються спеціальні засоби надання технічного сприяння країнам, що розвиваються. Звичайно це не дуже значні суми, яких вистачає на консультації в тих вузьких областях, у розвитку яких можуть бути зацікавлені самі країни-донори. У більшості випадків технічне сприяння на двосторонній основі передбачає деяку участь країни-одержувача у фінансуванні проектів. Проте в багатьох випадках така технічна допомога надається абсолютно безкоштовно для країни-одержувача або за дуже пільговими, субсидованими цінами. В економічній і фінансових сферах найбільш типовими

формами технічної допомоги на двосторонній основі є підготовка та перепідготовка кадрів, надання комп'ютерної техніки, електронних систем обліку й управління, засобів банківських комунікацій, направлення експертів-резидентів.

Багатостороннє технічне сприяння включає здійснення спільних проектів технічного сприяння кількома країнами стосовно однієї країни-одержувача. У цьому випадку країни — постачальники технічного сприяння на основі багатостороннього договору надають окремі компоненти технології або технологічного устаткування. До багатосторонньої належить також технічна допомога по лінії міжнародних організацій. Вона фінансується за рахунок внесків країн-членів програми надання технічного сприяння іншим членам, які її потребують.

Обмеження міжнародної передачі технологій. Міжнародна передача технологій є тією сферою міжнародної економіки, яка поки що не підлягає жорсткому міжнародному регулюванню та наглядові. Цей процес урегульовується переважно на національно-державному рівні. При цьому міжнародна передача технологій зазнає ряд перепон та обмежень.

На практиці певним обмеженням міжнародного руху технології є неготовність країни-реципієнта до успішного її запровадження. Бар'єрами процесу передачі іноземної технології може стати рівень загального технологічного, соціального, освітнього, культурного розвитку, відмінності у кваліфікації працівників, у підходах до комерціалізації технологій та управління. Для країн перехідної економіки додається фактор нерозвинутої інфраструктури та депресивного попиту. Бар'єри іншого роду — дефіцит коштів та обмеження внутрішнього фінансово-кредитного ринку.До речі, для підприємців України кредитні лінії міжнародних банків та організацій чи не єдина можливість віднайти кошти на інвестиційні проекти, що вимагають закупівлі високотехнологічного устаткування іноземного походження.

Причини введення державного регулювання та контролю за міжнародною передачею технологій такі:

• обмеження імпорту технології в країну з метою захисту національного виробника від іноземної конкуренції та збереження робочих місць, які дають змогу скоротити нові працезберігаючі та більш ефективні технології;

• технічні бар'єри — невідповідність іноземної технології національним технічним стандартам;

• технологічне лідерство — країна, що є лідером у певній технологічній сфері, має відносні переваги над іншими країнами у виробництві технологічноємної продукції, що забезпечує високі доходи. При цьому частина країн продукує технології, витрачаючи значні кошти на НДДКР, оплату кадрів, патентування та ліцензування. Інші країни віддають перевагу придбанню готової технології або навіть товарів, вироблених за нею. Така можливість не завжди існує, тому що країни, які понесли значні витрати на нововведення, прагнуть їх окупити шляхом встановлення монополії на науково-технічні знання. У випадках неможливості широкого застосування технологій у національних межах країни продають технологію в її "чистому" вигляді, як то патенти, ліцензії (часто з обмеженнями прав передачі, продажу, застосування, що теж подовжує термін монополії, тільки в скороченій формі);

• національна безпека. Опікуючись інтересами національної безпеки, держава запобігає потраплянню технології виробництва зброї та технології подвійного призначення до країн, що фактично або потенційно можуть проводити немиролюбну політику.

Державне регулювання інноваційної сфери та передачі технологій. Механізми та методи регулювання. На державному рівні застосовуються прямі та непрямі методи регулювання вивозу та ввозу технології через певні інституційні структури.

Пряме державне регулювання передачі технології здійснюється органами експортного контролю, методами митного та прикордонного контролю. Право на експорт деяких технологічноємних товарів урегульовується отриманням спеціального дозволу уряду.

Непряме регулювання передачі технології здійснюється в більшості країн через державну систему реєстрації патентів та торговельних знаків.

Важливу роль у контролі за процесом міжнародної передачі технологій відіграють правоохоронні органи. Порушення законів, що регламентують міжнародну передачу технології, вважається державним злочином і підлягає кримінальній відповідальності. Особливо жорстко контролюється вивіз тих технологій, які мають значення для державної безпеки, та ввіз тих технологій, які небезпечні для суспільства, зокрема технологій виробництва хімічної продукції, наркотиків, спиртних напоїв, зброї. Для одержання права експортувати той чи інший технологічноємний товар може вимагатися оформлення спеціального дозволу уряду.

Регулююча функція державної політики стимулювання НТП реалізується в таких напрямах:

1) розробка обґрунтованого прогнозу науково-технічного розвитку на національному і, за можливості, глобальному рівнях, котрий зміг би бути основою формування національної стратегії розвитку;

2) визначення пріоритетних сфер розвитку НТП, забезпечення високого ступеня інтегрованості приватної та державної діяльності у сфері НДДКР.

Міжнародний рівень регулювання передачі технологій. Діють міжнародні угоди щодо контролю та заборони передачі технології, яка потенційно може бути використана для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї. Згідно з умовами цих міжнародних угод країни-учасниці встановлюють особливий контроль за вивозом технології та науково-технічної інформації, що можуть бути застосовані для створення продукції та устаткування мирного призначення, але разом з тим можуть бути застосовані для створення зброї масового знищення.

Питаннями вивчення та регулювання міжнародного руху технологій займаються такі організації:

• Світова організація торгівлі (СОТ);

• Міжнародна організація інтелектуальної власності (МОІВ);

• Програма розвитку ООН (ПРООН)

В рамках COT укладена Угода щодо торгових аспектів прав на інтелектуальну власність (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights — TRIPS). Вона набула чинності у 1995 p. і стала найбільш масштабним міжнародно-правовим документом, що регулює питання інтелектуальної власності.

Основні функції Угоди:

• застосування режиму найбільшого сприяння (РНС) та національного режиму щодо іноземних прав на інтелектуальну власність;

• врегулювання таких питань, як копірайт, торгові знаки та марки, географічні назви, промисловий дизайн та ін.;

• визначення стандартів з охорони інтелектуальної власності як мінімальних зобов'язань країн — членів СОТ. Зокрема це стосується предмету захисту та його мінімальної тривалості, механізму забезпечення захисту прав інтелектуальної власності та процедури вирішення спорів через систему СОТ. Стандарти є мінімально-необхідними вимогами, що не забороняє країнам СОТ вводити більш жорсткі вимоги щодо дотримання прав на інтелектуальну власність;

• розвиток положень Паризької конвенції із захисту прав промислової власності та Бернської конвенції по захисту авторських прав на твори літератури та мистецтва в тих сферах, де вони неадекватні поточній ситуації. Відповідно до мінімальних стандартів країни СОТ повинні дотримуватись вказаних конвенцій.

Світова Організація Інтелектуальної Bласності (World Intellectual Property Organization — WIPO) — це міжурядова організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН. Заснована в 1970 p. Штаб-квартира знаходиться в Женеві (Швейцарія). Членами СOIB є понад 160 країн. Україна стала членом СOIB з початку створення цієї організації.

Мета створення: сприяння охороні інтелектуальної власності шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з іншими міжнародними організаціями; забезпечення управління союзами, що входять до СOIB.

Основні функції:

• розробка нових міжнародних угод та проектів щодо гармонізації національних патентних законодавств;

• забезпечення міжнародної реєстрації деяких об'єктів інтелектуальної власності;

• збір та поширення науково-технічної інформації;

• випуск спеціальних періодичних видань;

• сприяння у підготовці кадрів для країн, що розвиваються;

• сприяння уніфікації національного законодавства — створення типових законів про винаходи, промислові зразки, товарні знаки та інші об'єкти промислової власності;

• створення та вдосконалення діяльності компетентних установ у галузі охорони промислової власності;

• сприяння розвитку національної винахідницької діяльності;

• сприяння одержанню країнами, що розвиваються, передової іноземної технології на пільгових умовах;

• створення фондів описів іноземних патентів.

Структурні елементи СОІВ:

• Паризька конвенція з охорони промислової власності (Паризький союз);

• Договір про патентну кооперацію (Союз РСТ);

• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський Союз);

• Бернська конвенція щодо захисту виробників фонограм.

Керує організацією Генеральна асамблея, що обирається із представників країн Бернської та Паризької конвенції; генеральний директор, який обирається Генеральною асамблеєю; координаційний комітет, що формується країнами — членами СОІВ.

ПРООН (The UN Development Programme — UNDP) створена в 1965 році. Програма розвитку 00Н є організацією, через яку здійснюється багатостороннє фінансування науково-технічного розвитку. Щорічно країни — члени 00Н виділяють на ці цілі близько 1 млрд дол. США.

Мета створення: сприяння країнам, що розвиваються, в становленні їх людського капіталу, зростанні рівня життя, поліпшенні навколишнього середовища, створенні робочих місць, розвитку міжнародного співробітництва.

Організація надає технічну допомогу у сфері передачі та адаптації технології до потреб певних країн, усунення бідності, розробки природних ресурсів, технічного співробітництва між країнами, що розвиваються, сприяння підприємництву, безпеки продуктів споживання, боротьби зі СНІДом.

Організація має понад 130 офісів у різних країнах світу. До складу керівництва організації входять представники розвинутих країн та країн, що розвиваються.

Отже, СОТ та СОІВ є міжнародними угодами з питань технологій, а через ПРООН здійснюється багатостороннє фінансування міжнародного технічного сприяння.