1.4. Складання плану курсової роботи

Після ознайомлення з літературою студент вже має сформовану думку про напрям свого дослідження і підготовлений до складання плану дослідження. Проте на початковому етапі роботи складається попередній план роботи, який можна уточнювати, шліфувати, переформульовувати під час роботи над текстом курсової.

Курсова робота здебільшого має простий план, що складається зі вступу, основної частини (3–4 питання), висновків, списку використаних джерел та, за необхідності, додатків.

Зразок простого плану

ПЛАН

Вступ

1. Перше питання.

2. Друге питання.

3. Третє питання.

Висновки.

 Однак курсова робота (подібно до дипломної роботи) може мати і складний план, що в такий спосіб готує студентів до написання майбутньої дипломної роботи. Оскільки обсяг курсової роботи досить обмежений, то й бажано, щоб складний план не дрібнив надто текст. Рекомендована кількість розділів два, а кількість підрозділів у кожному розділі – два-три.

Зразок складного плану

ПЛАН

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. НАЗВА ПЕРШОГО РОЗДІЛУ.

1.1. Назва першого параграфа 1-го розділу.

1.2. Назва другого параграфа.

1.3. Назва третього параграфа.

РОЗДІЛ 2. НАЗВА ДРУГОГО РОЗДІЛУ.

2.1. Назва першого параграфа 2-го розділу.

2.2. Назва другого параграфа.

2.3. Назва третього параграфа.

ВИСНОВКИ.

План курсової роботи обов’язково повинен бути узгоджений з науковим керівником ще до початку роботи над її текстом.

Вдалий план наукової праці повинен відповідати кільком універсальним вимогам: а) назви кожного розділу однакові за важливістю, а самі розділи – приблизно однакові за обсягом; б) розділи містять весь матеріал, що стосується теми, але нічого зайвого; в) назви і зміст окремих розділів не повинні «накладатися»; г) жоден з пунктів плану не може повторювати назви роботи.

2.1. Структура курсової роботи та рекомендований обсяг її елементів

Курсова робота має стандартизовану структуру.

Курсова робота складається з титульного аркуша, змісту, переліку умовних позначень (у разі потреби), вступу, основної частини, що поділяється на кілька розділів (бажано, два-три розділи), за необхідності долучених до них підрозділів, висновків, списку використаних джерел, а також додатків, якщо вони зумовлені науковою потребою.

Структурні елементи курсової роботи мають такі рекомендовані обсяги:

1. Титульний аркуш – 1 сторінка (див. дод. А).

2. Зміст – 1 сторінка (див. дод. Б).

3. Перелік умовних скорочень (за потреби) (див. дод. В).

4. Вступ 2–3 сторінки (10 % від обсягу основної частини).

5. Основна частина – 20–25 сторінок.

6. Висновки – 2–3 сторінки (10 % від обсягу основної чпстини).

7. Список використаних джерел (список літератури має нараховувати не менш як 30 позицій).

8. Додатки (за потреби. Їх кількість зумовлена логікою дослідження).

2.2. Вимоги до написання тексту курсової роботи

У вступі слід обґрунтувати актуальність досліджуваної проблеми, визначити мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, охарактеризувати методи дослідження, подати загальну характеристику роботи (структуру роботи).

Вступ орієнтує користувача на подальше розкриття теми, дослідження проблеми й містить усі необхідні кваліфікаційні характеристики курсової роботи.

Проблема – питання чи комплекс питань, які об’єктивно виникають у ході розвитку пізнання і вирішення яких передбачає істотний теоретичний та практичний результат.

Проблема виступає як усвідомлення, констатація недостатнього, на певний момент, рівня знань, що є наслідком відкриття нових фактів, зв’язків, законів, встановлення логічних недоліків наявних теорій або наслідком нових запитів освітньої практики, які вимагають вийти за межі раніше отриманих знань, працювати над їх поповненням.

Проблема повинна конкретизуватися в темі дослідження.

Тема – визначення явища, яке вивчається і яке охоплює певну галузь наукового знання.

Тема дослідження відтворює основний зміст наукової роботи і визначає її кінцевий результат. Проблема повинна конкретизуватися у темі дослідження.

Слід запам’ятати, що саме у формульовані теми

• відтворено та узгоджено об’єкт, предмет і мету дослідження;

• вказано на зміст майбутнього дослідження;

• висвітлено спрямування на дослідження конкретного аспекту теорії чи практики.

Визначення проблеми передбачає з’ясування дослідником основних суперечностей чи невідповідностей між досягнутим рівнем знання і потребами розвитку теорії та практики певної науки.

Суперечності можуть бути зумовлені як відкриттям нових фактів у наукових процесах, так і виникненням нових запитів практики, що потребують адекватних теоретичних знань.

Необхідність і своєчасність вивчення й розв’язання виділених дослідником суперечностей визначає актуальність проблеми дослідження. Тому структура вступу починається з актуальності, у якій стисло з’ясовують ситуацію наукового розуміння та інтерпретації окресленого в курсовій роботі явища, переконливо обґрунтовують доцільність його вивчення в межах конкретної галузі знань та в контексті вітчизняних і зарубіжних фахових наукових розвідок, а отже, можна вдатися до їх лаконічного реферування та оцінки, зіставлення, виявлення глибини проникнення в суть справи тощо.

Обґрунтування актуальності передбачає відповідь на запитання: чому цю проблему потрібно розв’язувати саме в цей час?

Іншими словами, пишучи актуальність, студент повинен дотримуватися формули хто – про що – де – коли писав, пам’ятаючи при цьому про хронологічно-предметний принцип опису. В актуальності обґрунтовуємо доцільність обраної теми, що, зрештою, й визначає стратегію наукового дослідження. Наприклад, у вступі курсової роботи „Електронний документ у системі дистанційної освіти”:

Актуальність теми зумовлена тим, що в наш час в організації дистанційного навчання загалом використовують електронні версії джерел для викладу матеріалу на відстані. Популярність електронних варіантів друкованих матеріалів постійно зростає, оскільки вони набагато зручніші у використанні, у них можна швидше знайти потрібну інформацію.

Формулювання мети і завдань дослідження. Наступним елементом вступу є мета і завдання дослідження.

Мета дослідження – це узагальнення того, що очікується досягнути під час роботи. Отже, мета передбачає відповідь на запитання: що бажає одержати дослідник і яким повинен бути цей результат? При цьому із формулювання мети повинно бути зрозумілим:

• що досліджується;

• для чого досліджується (суспільне значення);

• яким шляхом досягається результат.

Завдання дослідження випливають з аналізу рівня розробленості (вивчення) об’єкта під кутом зору поставленої мети і є тим мінімумом запитань, відповіді на які необхідні для досягнення мети.

У своїй сукупності завдання повинні дати уявлення, що слід зробити для розв’язування поставленої проблеми. Вони мають бути виразно сформульованими, відображати послідовність наукового осягнення проблеми від ознайомлення з нею та вивчення її до розкриття й узагальненого осмислення. Отже, завдання дослідження виступають як часткові, порівняно самостійні цілі стосовно до загальної мети в конкретних умовах перевірки висловленого припущення (гіпотези).

Кількість завдань дослідження має бути мінімальною за ознакою їх необхідності й достатності в рамках конкретної пошукової роботи (здебільшого це 4–5 завдань).

Мета і завдання курсової роботи випливають з теми, у них відображаються, деталізуються об’єкт і предмет дослідження.

Мета має бути чітко сформульована, фіксувати в собі істотні ознаки курсової роботи, але при цьому слід уникати фраз на кшталт „дослідження питання”, „вивчення”, „дослідження деяких шляхів” тощо, які стосуються засобів її досягнення, а не сутності. Починати формулювання і мети, і завдання потрібно з дієслова у формі інфінітива. Наприклад, з теми „Часткові закони документології” мету і завдання курсової роботи варто сформулювати так:

Мета роботи – проаналізувати часткові закони документології.

Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:

• подати поняття закону документології в теоретичному аспекті;

• виявити принципи формування часткових законів документології;

• узагальнити знання про принципи виділення й основні ознаки часткових законів документології;

• виділити види часткових законів документології;

• визначити механізми дії часткових законів документології.

а теми „Електронний документ у системі дистанційної освіти” – так:

Мета курсової роботи – узагальнити відомості про систему дистанційної освіти в Україні та з'ясувати роль електронних документів у цій системі.

Досягнення поставленої мети вимагає розв’язання конкретних завдань:

1) охарактеризувати стан дистанційної освіти в Україні;

2) уточнити технологічні проблеми впровадження дистанційної освіти в Україні;

3) узагальнити спостереження над функціонування електронних документів у системі дистанційної освіти.

Визначення об’єкта, предмета і методів дослідження. Об’єктом наукового дослідження виступає те, що досліджується, предметом – те, що у цьому об’єкті набуває наукового пояснення.

Визначити об’єкт, означає дати відповідь на запитання: що розглядається у дослідженні?

Предмет дослідження – це той бік, аспект чи погляд, з якого дослідник пізнає цілісний об’єкт, виділяючи при цьому головні, найбільш істотні (на думку дослідника) його ознаки. Предмет позиціює ті властивості об’єкта, які максимально відтворюють проблему і підлягають вивченню, тобто фіксує певні аспекти, елементи, зв’язки та відношення об’єкта, що розкриваються в процесі пошукової роботи. В одному об’єкті, залежно від поставленої мети, можна виділити кілька предметів дослідження. Отже, щоб визначити предмет курсової роботи, потрібно дати відповідь на питання що саме досліджуємо, вивчаємо про об’єкт?, які аспекти об’єкта нас цікавлять? Предмет конкретизується в меті та завданнях дослідження, які виступають безпосередніми характеристиками наукової діяльності пошукувача. Наприклад, у темі „Часткові закони документології” мету, об’єкт і предмет курсової роботи визначаємо так:

Об’єктом дослідження є часткові закони документології.

Предметом – основні принципи виділення і формування цих законів, їх функціонування та застосування.

а з теми „Електронний документ у системі дистанційної освіти” – так:

Об’єктом дослідження є електронний документ у системі дистанційної освіти.

Предметом дослідження є види, типи електронних документів, особливості їх функціонування в системі дистанційної освіти.

Особливого значення надають методам дослідження як ефективному інструментарію. Вони сприяють досягненню мети курсової роботи. Методи документознавчих досліджень поділяють на загальнонаукові (аналіз/синтез; індукція/дедукція; порівняльний аналіз; описання та вимірювання; історичний і логічний та їхні підвиди) й спеціальні, які притаманні лише наукам докуметно-комунікаційного циклу:

• метод визначення інформативності документа;

• метод контент-аналізу;

• метод дослідження документних потоків;

• метод датування документної атрибуції;

• методи математичних або кількісних досліджень об’єктів;

• статистичний метод;

• методи історичного дослідження (історично-порівняльний; історично-класифікаційний; герменевтичний; діахронний аналіз; історико-генетичний; шрифтологічний; виявлення почерків);

• джерелознавчі методи (виявлення і добір джерел; спонукання мотивів створення джерел; класифікація джерел).

Студент обирає ті методи дослідження, які є оптимальними для вирішення сформульованих завдань, а отже, й для досягнення поставленої мети.

У такій структурній частині, як Методи дослідження, студент повинен описати, які саме аспекти дослідження і якими методами вивчалися, де який метод використано.

Завершуємо ВСТУП таким структурним елементом, як Структура роботи. Цей елемент має типізовану, стандартизовану форму:

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох/трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Список використаних джерел становить/нараховує __ найменувань/позицій. Обсяг основного тексту – __ сторінок, повний обсяг роботи – ___ сторінок.

Якщо курсова робота містить перелік умовних позначень, скорочень, то цей елемент розміщуємо і вказуємо перед вступом.

Вимоги до написання основної частини курсової роботи. В основній частині, поділеній на окремі розділи, викладають зміст теми дослідження. Основна частина роботи складається з розділів, параграфів (підрозділів), пунктів, підпунктів. Розділи (але це не стосується підрозділів!) починають писати тільки з нової сторінки.

У кожному розділі повинна бути завершеність змісту, основна, провідна ідея, а також тези, підтверджені фактами, думками різних авторів, результатами анкетування, експерименту, аналітичних даних практичного досвіду тощо. Думки мають бути пов’язані між собою логічно. Кожний висновок повинен логічно підкріпляти попередній, один доказ випливати з іншого, інакше текст втратить свою єдність.

Покликання в тексті подають у квадратних дужках [ ]. Покликання на джерело та сторінку (крім випадків, коли покликаються на все джерело).

Наприклад:

1. На думку І. Баренбаума, процес писемного фіксування інформації відбувався одночасно у двох напрямах: з одного боку, людство намагалося досягти чіткої структури писемної організації, а з другого шукало носіїв для письма, матеріально-конструктивні якості яких давали б змогу наносити, зберігати і передавати писемну інформацію у просторі та часі [4, с. 36–37] (у цитаті немає лапок, оскільки автор курсової роботи перефразував, переказав висловлювання І. Баренбаума).

2. І. Гельб зазначає, що „письмо виникло в епоху, коли в людей з’явилася потреба передати інформацію віддаленим членам роду чи іншим племенам або щось увіковічнити, тобто в період уже складніших суспільних відносин” [8, c. 28](лапки використано, оскільки цитата тут дослівна).

3. Серед провідних дослідників проблеми зародження і розвитку письма потрібно назвати І. Баренбаума, А. Ваймана, І. Гельба, В. Істріна, С. Крамера , С. Кулешова, Ч. Лоукотка, П. Попова, М. Різника, О. Сидорова та інших [3; 4; 8; 13; 14; 15;18; 20; 22; 23].

4. Дистанційному навчанню та застосуванню в ньому електронних документів присвячено роботи таких науковців, як І. Б. Глазиріна [2], М. П. Карпенко [9], Г. О. Козлакова [10], В. І. Овсяннікова [14], М. Б. Проценко [20], М. М. Соболєва [21] та багатьох інших.

Ініціали і прізвища згадуваних у тексті роботи осіб дозволяється розміщувати в довільній позиції, але однотипно у всій роботі: Глазиріна І. Б. або І. Б. Глазиріна, Глазиріна І. чи І. Глазиріна.

Цитуючи, слід пам’ятати, що увесь текст цитати береться в лапки і наводиться в тій самій граматичній формі, у якій його подано у джерелі, навіть зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяють лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовують вираз „так званий”.

Цитату потрібно наводити в повному обсязі, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручування думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв пропущений знак, то він зберігається. Наприклад:

Документаційний процес або „документація” (у першому значенні за стандартом) розуміється тут як „тривале і систематичне збирання і обробка записаної інформації з метою її накопичення, пошуку, використання або передавання” [2, с. 10].

Очевидно, щоб підкреслити цей факт, у новій редакції цього стандарту ISO 5127:2001 „Інформація та документація. Словник” дається майже те саме визначення документа, тільки з уточненнями: „записана інформація чи матеріальний об’єкт...” [2, с. 12].

„Інформаційно-документаційна система” характеризується Є. О. Плешкевичем як „штучно створена складна система соціальної інформації, ...і де основним комунікаційним каналом є документний канал” [29, с. 245].

Г. М. Швецова-Водка ставить таке питання: „Який обсяг поняття „документ” мав на увазі автор цього визначення?” [116, с. 71].

У кінці цитати потрібно спочатку поставити („закрити”) лапки, зробити проміжок (пропуск), а потім у квадратних дужках зазначити покликання на джерело, і вже в останню чергу поставити (без проміжків, пропусків) за дужками крапку чи інший розділовий знак.

Кожна цитата обов’язково повинна супроводжуватися покликанням на джерело.

У непрямому цитуванні (переказуванні, перефразуванні) потрібно бути уважним, коректним, точним, передаючи думки автора джерела.

Виявити своє ставлення до окремих думок або слів з цитованого тексту можна, якщо після цитування поставити знак оклику або знак запитання в круглих дужках. Наприклад:

У 2000 р. С. Г. Кулешов уже змінив свою позицію щодо поняття „запис інформації” (!) у визначенні документа [28, с. 19].

Якщо студент, наводячи цитату, маркує в ній деякі слова, то потрібно зробити спеціальне застереження, яке пояснює це маркування. Варіанти таких застережень: (курсив наш. – С.Л.), (підкреслення моє. – С. Л.), де С. Л. – перші літери імені та прізвища автора курсової роботи.

Перша цифра в квадратних дужках [ ] відповідає порядковому номерові джерела в списку використаних джерел, а друга – порядковому номеру сторінки, з якої взято цитату:

Електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа [18; с. 275].

Відповідний опис у списку літератури:

18. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України, 31 січня 2004 р. // Відомості Верх. Ради України. – 2004. – № 36. – С. 275–278.

Покликання на ілюстрації, таблиці рекомендовано подавати в такій формі – „рис. 3. 2”, „див. табл. 1.2”.

Наприкінці кожного з розділів стисло формулюють узагальнені підсумки наукових та практичних спостережень. Для оформлення висновків до розділу слід від основного тексту відступити на два рядки і розпочати узагальнювальну думку вставним словом отже. Обсяг цих висновків до розділу становить п’ять – десять речень.

Наприклад, висновки до розділу „Інформаційні технології в системі інноваційної діяльності бібліотеки”:

Отже, на сучасному етапі саме інформаційні технології стають пріоритетом інноваційного розвитку бібліотеки як соціальної організації. Основною технологією інформаційного обслуговування користувачів електронного каталогу та електронних фондів є онлайновий доступ до бібліотечних ресурсів НБУВ. Основними особливостями інноваційної стратегічної діяльності бібліотеки визначено спрямованість такого виду діяльності на оновлення та вдосконалення технології і матеріально-технічного забезпечення; створення та освоєння нових видів інформаційних продуктів; удосконалення форм і методів організації всіх напрямів бібліотечно-інформаційної діяльності; підвищення рівня науково-дослідної та науково-методичної діяльності; зростання ефективності використання трудових ресурсів, цілеспрямовану підготовку та перепідготовку кадрів. Досвід НБУВ з формування інформаційних ресурсів наукової електронної бібліотеки України засвідчив, що вирішення форматних, лінгвістичних, технологічних, програмно-технічних і телекомунікаційних питань не викликає особливих труднощів і потребує, в основному, відповідного фінансування.

Формулювання висновків курсової роботи.

Висновки вміщують безпосередньо після викладу тексту основної частини. Оскільки це окремий структурний елемент курсової роботи, то його написання починають з нової сторінки.

У висновку підсумовують важливі результати проведеного дослідження, зясовують їх відповідність порушеній меті й завданням. У них подано синтез „наскрізних” висновків за розділами, оцінку повноти вирішення поставлених завдань.

Наприклад: