2. Передумови та механізми державного регулювання підприємництва

Умови та передумови втручання держави в економіку мо­жуть бути позитивними та негативними.

Негативні умови - це явища та тенденції у різних сферах діяльності, які можуть негативно вплинути на підприємниць­ку діяльність та економіку країни в цілому. Такими умовами можуть бути: національна безпека, соціальна напруженість у суспільстві, спад виробництва, інфляція, високий рівень без­робіття, дефіцит бюджету, погіршення стану навколишнього середовища.

Роль держави полягає у своєчасному виявленні цих тен­денцій та явищ, причин їх виникнення та вживанні відпо­відних заходів щодо їх усунення,

Позитивні умови - це різні явища та процеси у сферах діяль­ності, які позитивно впливають па підприємницьку діяльність та економіку країни в цілому. Роль держави у такому разі - своєчасне вжиття відповідних заходів щодо їх підтримки.

Крім знання умов та передумов, держава повинна знати ще й їх критерії, щоб вибрати адекватні заходи для їх усунення.

Безробіття - це невід'ємний елемент ринкової економіки, її рівень в межах 4-6% вважається нормальним, або природ­ним. Держава повинна регулювати безробіття лише в разі, якщо вона починає перевищувати природний рівень, тобто по­чинається циклічне безробіття, пов'язане зі спадом вироб­ництва. Таким чином, критерієм для безробіття є її рівень.

Дефіцит бюджету - це перевищення витрат держави над її доходами. Тут критерієм є частка дефіциту у валовому національному продукті та внутрішній валовий продукт. А за­вдання держави полягає в тому, щоб не перевищити допусти­мого рівня цього критерію.

Інфляція - це підвищення загального рівня цін на товари. Через те, що ціни не є постійними величинами й перебувають у безперервному русі, то інфляція до певного рівня не є серй­озною небезпекою, а більш високий рівень її вже є загрозою для економіки. Розрізняють помірну, галопуючу та супер інфляцію. За помірної інфляції ціни зростають менше 10% на рік, за галопуючої - від 10 до 200%, а за гіперінфляції ще швидше. Роль держави полягає у вживанні проти інфляційних заходів, які залежать не тільки від рівня інфляції, а й від при­чин її виникнення.

Механізм державного регулювання бізнесу - це система заходів, розроблених державою з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. Вона складається з правових та фінансових механізмів, механізмів стимулювання й контролю, державних органів і фондів, покликаних займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

Для регулювання економіки держава використовує як еко­номічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність. Світовий досвід показує, що в умовах реформування економіки, у кризових ситуаціях роль держави зростає, а в умовах стабільності - зменшується. Проте в усіх випадках держава повинна впливати на підприємницьку діяльність та економіку країни, щоб не руйнувати ринкової ос­нови й не допустити кризових явищ.

До економічних важелів, які застосовуються державою, на­лежать податки, ціноутворення, перерозподіл доходів, кредит­но-фінансові механізми.

Адміністративні важелі використовуються державою у разі, якщо економічні методи не придатні або недостатньо ефективні.

Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів або переважання одних на шкоду іншим - не перекон­ливі. З одного боку, елементи адміністрування несуть у собі будь-який економічний регулятор, з іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне, тому що во­но впливає на поведінку учасників економічного процесу.

Існує нагальна потреба у прямому державному контролі над монопольними ринками. Механізм державного регулю­вання цього явища в Україні закріплено в Законі "Про обме­ження монополізму та недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності".

Державна політика у сфері обмеження монополізму в бізнесі, здійснення заходів, які стосуються фінансової, ма­теріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, реалізується уповноваженими на це органами влади та управління.

Демонополізація економіки України забезпечується відповідно до спеціальної програми, яка є складовою части­ною єдиної комплексної програми уряду, яка щороку затверд­жується Верховною Радою.

Потребують державного регулювання також екологічні наслідки діяльності низки підприємств. Необхідним є прове­дення природоохоронних заходів, фінансові санкції та жорсткі стандарти господарської діяльності, які гарантують населенню екологічну безпеку.

Наступна галузь - визначення й підтримка мінімально припустимих параметрів життя населення, захист національ­них інтересів у системі господарських зв'язків.

Важливим методом державного регулювання підприєм­ництва є амортизаційна політика - складова частина загальної науково-технічної політики держави. Встановлюючи норми амортизації, порядок її нарахування та використання, держава тим самим регулює темпи та характер відтворення, насампе­ред швидкість оновлення основних фондів.

Наступний механізм - вплив держави на підприємницьку діяльність за допомогою фіскальної (бюджетної) політики. Вона спрямована, насамперед, на вирівнювання економічних коливань. Здійснюючи лише цю політику, держава не може виконувати свої функції без відповідної кредитно-грошової політики, особливо в умовах економічної кризи.

Важливим важелем впливу на підприємницьку діяльність та економіку країни є інвестиційна політика держави. За допо­могою цієї політики держава безпосередньо може впливати на темпи обсягу виробництва, на зміну структури виробництва, на прискорення науково-технічного прогресу.

Основним завданням в умовах переходу до ринкової еко­номіки є звільнення держави від функції основного інвестора та створення таких умов, за яких приватний сектор економіки був би зацікавлений в інвестиційній діяльності.

З переходом до ринкових відносин найважливішими важе­лями держави в управлінні економікою країни є прогнозуван­ня, планування та регулювання. Методи планування істотно змінюються. На зміну директивному плануванню, коли підприємство мало працювати за раніше заданою виробничою програмою, приходить індикативне планування. Суть його по­лягає в розробці та науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів і структур соціально-економічного розвитку на перспективу та способів їх досягнення. На відміну від директивного, індикативний план є орієнтувальним та ціле обумовленим. У ньому містяться конкретні рекомендації, строки, ресурси та способи їх реалізації.

З плануванням тісно пов'язане регулювання. Держава здійснює регулювання у разі, якщо заплановані макро - економічні показники у ході їхньої реалізації не виконуються.