Значення рішення Суду

- Насамперед Суд звернув увагу на твердження Угорщини, що навіть якби вона не анулювала цей договір, він перестав би діяти з 31 грудня 1992 р. в результаті “зникнення” однієї сторони (йшлося про поділ Чехословаччини на дві самостійні держави Чехію та Словакію з 1 січня 1993 р.). На думку Угорщини, в міжнародному праві відсутні норми, які передбачали б автоматичне правонаступництво щодо двосторонніх договорів при зникненні однієї сторони.

- Суд вказав, що при оцінці наслідків його рішення дуже важливо пам’ятати, що Договір 1977 р. діяв і, як lex specialis, продовжував регулювати відносини між сторонами. Проте, було абсурдним ставити питання про відновлення попереднього стану, оскільки це було б рівнозначно здійсненню правосуддя, не пов’язаного з реальністю. Було нереальним вимагати, з одного боку, відновлення зобов’язань сторін за договором станом на травень 1989 р. (до порушення Угорщиною Договору), а з іншого – руйнування гідротехнічних споруд в Чуново. Адже цілі договору могли бути досягнуті, на основі статус-кво. Суд вважав, що Договір 1977 р. міг бути адаптований до сучасних реалій з метою досягнення, за можливістю, його початкових цілей.

- Суд зазначив, що протягом століть людство з економічних та інших причин постійно впливало на природу, часто без належного врахування екологічних наслідків. Однак з розвитком наукових знань і усвідомленням небезпеки екологічних ризиків з’явилися нові екологічні стандарти і нові норми міжнародного екологічного права. Цих норм слід дотримуватися, а екологічні стандарти повинні мати достатньо високий рівень не тільки тоді, коли держави приступають до реалізації проекту, пов’язаного з впливом на навколишнє середовище, але й тоді, коли вони продовжують виконувати вже розпочаті. Необхідність знаходження балансу між забезпеченням економічного розвитку та захистом навколишнього середовища була повно відображена, на думку Суду, в концепції сталого розвитку.

- Щодо компенсації Суд зазначив, що, згідно з міжнародним правом, неправомірно постраждала держава завжди має право отримати компенсацію від держави, яка вчинила протиправний акт, в результаті якого було завдано шкоду. У даній справі Суд визнав, що обидві держави вчинили протиправні акти і тим самим завдали один одному шкоду, тому обидві сторони зобов’язані сплатити компенсацію, а також мають право на отримання компенсації. Однак, враховуючи складний характер вимог, Суд вирішив, що в даній справі проблему компенсації шкоди можна вирішити в рамках глобального врегулювання всіх виявлених проблем на основі нульового варіанту і шляхом взаємної відмови сторін від фінансових претензій.

- Суд зазначив, що слід відрізняти норми права договорів від норм інституту міжнародної відповідальності держав, з точки зору можливості їх застосування. З одного боку, визначення дійсності або правомірності призупинення договору мало проводитися в рамках права договорів. З іншого боку, оцінка того, якою мірою призупинення або припинення договору, що розглядався як несумісний з нормами права договорів, породжував відповідальність держави-порушниці, мав визначатись на основі норм інституту відповідальності.