Якщо звернутись до ст. 5 Закону України “Про Збройні Сили України” від 06.12.91 року , то у ній зазначено:

Особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, які є громадянами України.

Окремі посади працівників Збройних Сил України можуть комплектуватися громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу у порядку, визначеному законом.

Громадяни України проходять військову службу та виконують військовий обов’язок у запасі відповідно до закону.

Трудові відносини працівників Збройних Сил України регулюються законодавством про працю.

Збройні Сили України комплектуються військовослужбовцями у відповідності з Законом України “Про військовий обов'язок та військову службу”. Саме цієї категорії осіб – військовослужбовців стосується поняття військової дисципліни. Для забезпечення життєдіяльності військ до Збройних Сил приймаються працівники по трудовому договору, робота яких регламентується законодавством України про працю. Поняття трудової дисципліни стосується саме цих осіб. Правова робота стосовно зміцнення військової та трудової дисципліни, забезпечення збереження військового майна не є функціональним обов'язком лише юридичної служби. В першу чергу, це обов'язок командування військових частин, установ та організацій.

За стан дисципліни у військовій частині (підрозділі) відповідає її командир, який зобов'язаний постійно підтримувати високу військову дисципліну, вимагати її підтримання від підлеглих.

У статті 1 Дисциплінарного статуту ЗС України зазначено, що : “Військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Організаційно-правові заходи, що направлені на зміцнення військової дисципліни перелічені у ст.3 названого статуту, де зазначається, що військова дисципліна досягається:

• вихованням у військовослужбовців високих моральних та бойових якостей, свідомого виконання військового обов'язку, підпорядкування командирам (начальникам);

• підтриманням у військових частинах (підрозділах) статутного внутрішнього порядку, згуртування військового колективу на основі єдності інтересів, цілей і відповідальності за захист народу України;

• повсякденною вимогливістю командирів (начальників) до підлеглих, повагою до їх гідності;

• постійною турботою про підлеглих, вмілим поєднанням і правильним застосуванням засобів переконання, примусу та громадського впливу;

• зразковим виконанням командирами (начальниками) військового обов'язку перед народом України, бездоганною поведінкою і ставленням до підлеглих;

• забезпечення військовослужбовців усіма правами та гарантіями, передбаченими чинним законодавством;

• особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за виконання своїх обов'язків і вимог військових статутів;

• чіткою організацією і повним залученням особового складу до бойового навчання.

Перелічені заходи – це комплексне поєднання виховних, організаційних та правових засобів зміцнення військової дисципліни. Командири зобов'язані використовувати свої повноваження для того, щоб забезпечити нормальні умови для життя, побуту та навчання військовослужбовців, контролю за суворим виконанням ними військових загальних та посадових обов'язків. Досягається це цілеспрямованою працею командування по підтриманню статутних взаємовідносин між військовослужбовцями; правильним розташуванням на території військової частини особового складу, військової техніки та інших матеріальних засобів; забезпеченням суворого виконання всіма військовослужбовцями, працівниками ЗС України елементів розкладу дня та повсякденного порядку; організацією та несенням служби особовим нарядом, вартової служби у відповідності до статутних вимог; забезпеченням організованого підйому та збору по тривозі військових частин та підрозділів, проведенням заходів протипожежної охорони та заходів по охороні навколишнього середовища, інші.

Оскільки майже все, про що йде мова стосовно правової роботи по зміцненню військової дисципліни, стосується роботи по зміцненню трудової дисципліни, зупинимося лише на заходах по забезпеченню трудової дисципліни.

Як зазначається у статті 140 Кодексу законів про працю, трудова дисципліна на підприємствах, установах, організаціях забезпечується:

• створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці;

• свідомим ставленням до праці;

• методами переконання, виховання та заохочення за сумісну працю;

Також необхідно зауважити, що у трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушення трудової дисципліни, суворої колективної вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки.

Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в окремих випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Правові засоби забезпечення високої військової дисципліни реалізуються командирами у таких напрямках правової роботи:

1. Реалізація повноважень по застосуванню заохочень та дисциплінарних стягнень;

2. Реалізація повноважень по здійсненню заходів, спрямованих на припинення порушень військової та трудової дисципліни.

Згідно з вимогами Дисциплінарних статутів ЗСУ за стан військової дисципліни відповідає командир військової частини. Правильним застосуванням правових засобів він повинен виховувати своїх підлеглих у дусі

неухильного виконання вимог законодавства України, Військової присяги, Дисциплінарних статутів ЗСУ стосовно підтримання високого рівня військової дисципліни, розвивати та підтримувати усвідомлення військової честі та гідності.

До правових засобів, які використовує командир можна віднести:

• заохочення особового складу;

• накладення дисциплінарних стягнень;

• заходи, пов'язані з діями по припиненню порушень військової дисципліни;

• опора на громадські організації військових частин.

Умови та порядок застосування усіх цих заходів детально регламентовані відповідними законодавчими та іншими нормативними актами. У першу чергу, Дисциплінарним статутом ЗСУ, КЗпП України.

Під час перерахування засобів, спрямованих на зміцнення військової (трудової) дисципліни, на першому місці знаходяться засоби переконання. До них відносяться:

• роз'яснення;

• обговорення;

• прищеплення поваги до законів та військових статутів;

• позитивний приклад, у тому числі особистий приклад командира.

Як визначає Дисциплінарний статут ЗСУ, військова дисципліна базується в першу чергу на усвідомленні кожним військовослужбовцем почесного військового обов'язку громадянина України.

Суттєве місце у правовій роботі командирів щодо зміцнення військової дисципліни має практика застосування ними правових засобів.

Для підтримання високої військової дисципліни командирам надані спеціальні повноваження, що є частиною владних повноважень, наданих їм державою для виконання покладених на них функцій.

Взяті у сукупності, ці повноваження, що визначаються у правах та обов'язках по застосуванню заохочень, накладенню дисциплінарних стягнень та використанню інших заходів дисциплінарного впливу – називаються дисциплінарною владою.

Таким чином, дисциплінарна влада – це взяті у сукупності повнова -ження командира по застосуванню заохочень, накладенню дисциплінарних стягнень та застосуванню інших заходів дисциплінарного впливу.

Використовуючи дисциплінарну владу, командир в межах своїх прав в змозі та зобов'язаний самостійно, без звернення в будь-які органи, використовувати всі законні заходи дисциплінарного впливу щодо підлеглих.

Заохочення – це визнання заслуг військовослужбовця, яке застосовується до них за подвиг, ініціативу, наполегливість, пильність і відношення до служби. Тобто заохочення має бути заслуженим. Командир має право та повинен визначити вид та характер заохочення, враховуючи характер заслуг та попереднє ставлення до служби.

Точний перелік заохочень, які можуть застосовувати відповідні командири до кожної окремої категорії військовослужбовців перелічено у Дисциплінарному статуті ЗС України.

Коли командир вважає, що наділений недостатнім обсягом прав, він може звернутись з клопотанням про заохочення підлеглих, які відзначились, до старшого начальника. Заохочення оголошується:

• перед строєм;

• на зборах (нарадах);

• наказом командира;

• особисто.

Якщо військовослужбовець порушує військову дисципліну і громадський порядок, командир може обмежитись нагадуванням про його повинність та військовий обов'язок. При необхідності він накладає дисциплінарне стягнення.

Треба зазначити, що накладення дисциплінарного стягнення – це право, а не обов'язок командира. Застосовувати цей захід чи ні (а якщо застосовувати, то яку міру) командир повинен вирішувати самостійно, враховуючи характер і ступінь провини.

У Дисциплінарному статуті ЗСУ зазначається, що діяльність командира по підтриманню військової дисципліни оцінюються не за кількість накладених дисциплінарних стягнень, а за точне дотримання ним законів і військових статутів, за повне використання своєї дисциплінарної влади і виконання своїх обов'язків з метою наведення порядку і своєчасного запобігання порушень війкової дисципліни.

Дисциплінарна провина – це умисні чи необережні дії або бездіяльність, що не мають ознак злочину, спрямовані всупереч порядку, встановленому статутами ЗС України.

Система дисциплінарних стягнень, що накладаються на військовослужбовців, включає заходи:

• морально-правового впливу на порушника (догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність.

• пов'язаних з певними обмеженнями (позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини, арешт з утриманням на гауптвахті, пониження у військовому званні чи посаді і т. ін.).

Вивчаючи Дисциплінарний статут ЗСУ, Ви ознайомитесь з цією системою дисциплінарних стягнень та дисциплінарними правами командирів.

Дисциплінарна практика командирів повинна відповідати наступним вимогам:

1. Законність – дотримання цього принципу вимагає, щоб дисциплінарна влада застосовувалась тільки:

• при наявності підстав, в інтересах служби;

• в обсязі, який наданий відповідному командиру;

• можуть застосовуватись лише ті заходи, що передбачені Дисциплінарним статутом ЗСУ;

• дисциплінарні стягнення не повинні принижувати гідність особи;

• у випадках порушення, що точно встановлені командиром чи при проведенні розслідування;

2. Індивідуалізація – цей принцип вимагає обов'язкового врахування особи військовослужбовця. Як при заохоченні, так і при накладанні стягнення треба враховувати попереднє ставлення військовослужбовця до служби, а при накладанні дисциплінарного стягнення обов'язково враховувати ступінь вини, обставини, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність.

3. Поступовість – застосування заохочень та накладення дисциплі -нарних стягнень рекомендується починати з менш значних.

4. Своєчасність – дисциплінарне стягнення повинно бути накладено не пізніше 10 діб, починаючи з того дня, коли командир дізнався про вчинення проступку або з дня закінчення розслідування.

Здійснюється дисциплінарне стягнення, як правило, негайно, а у виняткових випадках – не пізніше 1 місяця від дня накладення.

Треба зазначити, що поділ на ці принципи досить умовний. Головним є принцип законності.

Що стосується забезпечення трудової дисципліни, то це питання регулюється законодавством про працю України. При цьому треба мати на увазі, що перелік заохочень міститься в Правилах внутрішнього трудового розпорядку, що затверджуються трудовими колективами. КЗпП містить виключний перелік стягнень за порушення трудової дисципліни (ст. 147). Він же встановлює, що перед застосуванням стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника письмове пояснення.

Дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше 1 місяця з дня виявлення порушення і не пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку.

У всіх випадках застосування командиром правових засобів зміцнення військової дисципліни (особливо при накладенні дисциплінарних стягнень) не повинні допускатись будь-які порушення закону.

Суттєву допомогу в цьому командиру повинні надавати підрозділи юридичної служби ЗС, які роблять це шляхом:

• надання допомоги у правильному оформленні відповідних документів дисциплінарного чи адміністративного розслідувань;

• вивченню матеріалів і проектів наказів перед їх візуванням, відмова у візуванні незаконних наказів і доповідь про це командиру.

2.2.

Правові засоби забезпечення збереження державного та військового майна.

30 хв.

Питання збереженості державної власності, обережного ставлення до військового майна, матеріальних, фінансових засобів має актуальне значення для діяльності ЗСУ, підтриманню їх високої боєздатності, готовності до захисту Батьківщини. Тому статути ЗСУ покладають на кожного військовослужбовця обов'язок бережного ставлення до майна, прийняття необхідних заходів для збереженості матеріальних цінностей, раціональному використанню фінансових ресурсів.

Правовий статус майна в ЗС носить не завжди однаковий характер, бо поряд з військовими частинами, установами, та військово-навчальними закладами, що є суто бюджетними організаціями, є різноманітні промислові підприємства, будівельні організації, підприємства торгівлі, які знаходяться, як правило, на госпрозрахунку.

Звичайно, правова робота у бюджетних організаціях відрізняється одна від одної, але основні принципи співпадають.

Якщо перелічити скільки органів та посадових осіб виконують обов'язок по забезпеченню збереженості державного майна, яке знаходиться у ЗС, то їх буде більше декількох десятків.

Всі вони, а в першу чергу командири військових частин, використовують ті чи інші правові засоби, тобто ведуть правову роботу для попередження нестач, розкрадання чи пошкодження державного майна.

Перерахувати усі ці органи та дати хоча б коротку їх характеристику за одну академічну годину марна справа, тим більше, що це питання вже розглядалось в минулих лекціях.

Тому розглянемо лише діяльність юридичної служби у цьому напрямку.

Юридична служба повинна надавати допомогу:

• командирам (іншим керівникам, начальникам);

• фінансовим органам;

• постачальним органам;

• контрольно-ревізійним службам у зазначеній роботі.

Разом з тим, сама юридична служба та її підрозділи можуть використовувати широкий комплекс правових заходів щодо забезпечення збереження державного майна.

У роботі юридичної служби (відділу, групи) чи окремого юрисконсульта можна виділити такі основні напрямки діяльності по забезпеченню правовими засобами збереження державної власності: