Розділ 3. Шляхи вдосконалення функцій держави в україні.

Сучасні умови розвитку держави та суспільства в Україні пов’язуються з істотною зміною соціального,економічного, правового середовища існування особи та функціонування апарату держави. Зміст цих перетворень характеризується демократизацією суспільного життя, ринковим характером економіки, подальшим розширенням кола прав особи та поглибленням їх змісту, зміною у співвідношенні ролей між основними учасниками суспільних відносин. Внаслідок цього держава із категорії споживача результатів діяльності особи і суспільства перейшла в стан основного суб’єкта забезпечення їх прав, свобод, потреб та інтересів.

Функції держави в Україні, як і в інших країнах багатопланові, їх формування проходить в процесі становлення, укріплення і розвитку держави. Всі функції держави діалектично розвиваються, основні стають другорядними (неосновними) і навпаки, одні зникають і з'являються нові, яких раніше не існувало. Послідовність виникнення функцій залежить від черговості задач, які стають перед суспільством в її історичному розвитку, цілей, які вона переслідує. В різні історичні періоди пріоритетне значення набувають ті або інші задачі, а значить і різні функції держави. На одних етапах більше уваги приділяється сфері економіки, в інших-області політики. Таким чином, кожна функція держави має визначений зміст, оскільки передбачає діяльність в конкретній сфері суспільного життя.

Безперечно, з модернізацією світу, функції Української держави потребують вдосконалення. Ми вважаємо, це можливо здійснити за допомогою реформування сфер діяльності держави. Пропоную розглянути деякі з них.

1) гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини) [6,с 147];

Для реалізації конституційне закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини – систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм – частина соціального і діє з ним у єдності. Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини – охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення.

2) екологічна (забезпечення екологічної безпеки особи, захист навколишнього природного середовища);

Свою політику в діяльності щодо охорони та відновлення навколишнього природнього середовища, забезпечення екологічної безпеки на держава чітко сформулювала у ст. 16 Конституції України: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави»[1].В юридичній літературі обґрунтовано доводиться, що ця стаття є однією з найважливіших як така, що стосується самого існування Українського народу, здоров’я нації, майбутнього поколінь. Зауважується також на тому, що саме вона зорієнтована на майбутнє, тобто саме від її виконання державою залежить нетільки сьогодення, а й життя

майбутніх поколінь.

Реформування повинно поширитися також на головні складові механізму реалізації державної екологічної політики:

- державна інституційна інфраструктура проведення

природоохоронної політики;

- законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої

діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони;

- економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності;

3) соціальна (соціальний захист особи, охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом[1].

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Реформування у цій сфері повинно бути пов’язане з матеріальним підвищенням форм соціального забезпечення. Серед яких:

- обов’язкове держане пенсійне страхування;

- обов’язкове державне соціальне страхування працівників

підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

- соціальне забезпечення за рахунок Державного бюджету

України, коштів соціальних фондів юридичних осіб, об’єднань громадян, власних накопичень громадян у недержавних пенсійних фондах, приватними пенсійними системами;

- адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям,

багатодітним сім’ям,непрацездатним громадянам за рахунок державного чи місцевого бюджетів;

- утримання непрацездатних осіб у державних, комунікальних та

інших установах соціального призначення (наприклад, будинки пристарілих)

4) охорони здоров’я (кваліфікована медична допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування здорового способу життя)

Реалізація політики у цій галузі потребує здійснення комплексу державних і галузевих заходів [2]. Державні заходи мають передбачати:

– поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров'я, їх ефективне використання;

– забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, переорієнтацію охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля;

– вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;

– створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя,вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді, посилення боротьби із шкідливими звичками, розвиток фізичної культури і спорту, забезпечення раціонального збалансованого харчування населення;

– здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку;

– забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання і навчання;

– запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я;

– удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;

– визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати праці медичнихта фармацевтичних працівників залежно від рівня їх кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної роботи;

– інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості.

5) культурно-виховна (організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки, культури);

Основні положення щодо здійснення державою своїх обов’язків по забезпеченню належного розвитку а організації освіти в Україні викладені у статті 53 Конституції України: «Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства» [1].

Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується

шляхом:

- збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;

- підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх

можливостей для отримання вищої освіти;

- створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;

- надання цільових, пільгових державних кредитів особам для

здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

- надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством;

- належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Також не останньою у списку пріоритетних напрямків діяльності держави повинна бути стратегія розвитку державної кадрової політики. Вона спрямована на вдосконалення кадрового потенціалу для ефективного здійснення функцій держави. Одним із основних її напрямів є формування Президентського кадрового резерву “Нова еліта нації” у сфері державного управління. Резерв формується з метою добору та підготовки до роботи у сферах державного управління, що мають пріоритетне значення для досягнення цілей соціально-економічного розвитку (далі - пріоритетні сфери державного управління), найбільш обдарованих громадян України [3].

Формування Президентського кадрового резерву «Нова еліта нації» - когорти керівників нового типу, відданих справі і своїй державі, наділених лідерськими якостями, ініціативних, цілеспрямованих, готових брати на себе відповідальність, висувати та втілювати в життя найсміливіші задуми - має сприяти реалізації комплексних реформ в державі, які було розпочато Президентом України В.Ф.Януковичем.

Слід зауважити, що реалізація функцій держави передбачає не тільки вжиття відповідних заходів, а й створення державного механізму їх реалізації, де його основу складатимуть відповідні державні органи (апарат держави), які покликані забезпечити виконання всіх напрямків і видів діяльності держави. Відповідно, враховуючи значення функцій держави, питання їх належної реалізації апаратом держави є одним з найбільш актуальних для України в напрямку її розбудови як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Тому цілком обґрунтованим з огляду на те, що безпосередня реалізація цих функцій забезпечується завдяки діяльності відповідних державних органів [12,с 159].

Ми вважаємо, що удосконалення організації та діяльності апарату держави в Україні необхідно здійснювати за такими основними напрямами:

-децентралізація і скорочення державного апарату;

-оптимізація структури і системи державного апарату;

-корекція компетенції і повноважень;

-реорганізація державного апарату, передусім з метою усунення дублювання у повноваженнях його елементів;

-пошук нових форм і методів управління;

-зменшення матеріальних витрат за рахунок наукової організації праці;

-неухильне дотримання в організації і функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

-переорієнтація роботи державного апарату на проблеми забезпечення повної і безперешкодної реалізації прав і свобод громадян, охорони порядку та навколишнього середовища тощо;

-відмова від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави;

-підвищення ролі функції державного апарату по сприянню розвитку науки та культури;

-удосконалення роботи з кадрами державного апарату;

-підвищення професіоналізму державних службовців, виховання і перепрофілювання кадрів та ін.

Ми впевнені, що таке послідовне опрацювання наведених вище теоретичних положень та практичне вирішення вказаних завдань, а головне – належне їх правове опосередкування забезпечать формування та функціонування державних функцій як дійсно ефективно діючих. Функцій демократичної, правової держави, де права та свободи особи, потреби і інтереси суспільства реально забезпечуються та дійсно охороняються державою – державою, яка дедалі більше стає повноправним членом Європейського співтовариства та світової спільноти демократичних країн. Отож, на нашу думку основними шляхами вдосконалення функцій держави в Україні є:

1) Реформування сфер діяльності держави;

2) Розвиток державної кадрової політики;

3) Удосконалення організації та діяльності апарату держави.