6. Економічні межі кредиту

Економічні межі кредиту являють собою певні границі суспільних відносин у рамках яких реалізується суть кредиту як економічної категорії. Тобто, під межами кредиту слід розуміти такий рівень розвитку кредитних відносин, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників процентної ставки.

Необхідність встановлення меж кредиту пов’язана із тим, що лише при оптимальному рівні кредитних вкладень вплив кредиту на економіку буде позитивним. Це визначає потребу встановлення кількісних та якісних меж кредиту виходячи із його суті.

Кількісні межі кредиту визначають масштаби проведення кредитних операцій для економіки загалом і для окремих суб’єктів ринку.

Для економіки загалом кількісні межі кредиту визначаються:

• величиною і темпами зростання ВВП;

• спрямованістю грошово-кредитного регулювання;

• фінансовою політикою держави;

• рівнем розвитку банківської системи країни;

На рівні суб’єктів ринку межі кредиту зумовлюються:

• зміною потреб підприємств у формуванні основного і оборотного капіталу;

• коливанням величини споживчого попиту на товари і послуги;

• динамікою процентної ставки за кредитами;

• співвідношення між нагромадженням і споживанням;

• наявністю ефективних проектів на реалізацію яких позичаються кошти.

Кількісні межі кредиту визначають негативні наслідки для економіки як надлишкового так і недостатнього надходження кредитних вкладень у господарство.

Якісні межі кредиту визначають кредитні відносини через певні характерні ознаки і відрізняють їх від грошових та

фінансових відносин. Даними ознаками є:

• передача вартості при збереженні нею свого власника;

• обов’язкове повернення переданої у тимчасове користування вартості.

У фінансових відносинах, що засновуються на розподіл ВВП рух коштів має безповоротний характер, а їхній власник змінюється, тоді як кредитні відносини передбачають перерозподіл ВВП, а вартість передається на поворотній і платній основі.

Грошові відносини охоплюють усі економічні процеси, а їх суб’єктами є всі економічні агенти, тоді як суб’єктами кредитних відносин – лише кредитори і позичальники.

7. Основні теоретичні концепції кредиту

Основними теоріями кредиту є:

1. Натуралістична теорія полягає в тому, що кредит виступає лише способом перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі. Основоположниками цієї теорії є англійські економісти Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Стюарт Міль.

Основні положення натуралістичної теорії кредиту зводяться до:

1. Об’єктом кредиту є виключно натуральні не грошові цінності у речовій формі;

2. Кредит є лише технічним знаряддям за допомогою якого речові блага переходять з одних рук в інші;

3. Необхідність кредиту зумовлена тим, що власники цінностей самі не бажають використовувати їх як капітал;

4. Роль кредиту полягає в економії витрат обігу металевих грошей шляхом заміщення їх банківськими операціями;

5. Банки є лише посередником що за допомогою кредиту здійснюють передачу благ від одних осіб до інших;

6. Кредит сам по собі не створює нову вартість і капітал що формуються у матеріальному виробництві;

7. Норма позичкового процента залежить від норми прибутку в реальному виробництві.

Позитивним моментом натуралістичної теорії є теза, про те, що кредит не створює реального капіталу котрий утворюється на виробництві.

Недоліками натуралістичної теорії є трактування кредиту виключно як способу передачі натуральних благ і визначення ролі банків лише як посередників, що заперечує їх активний вплив на економіку.

2. Капіталотворча теорія полягає в тому, що кредит може створювати багатство і капітал, а тому виступає основним рушієм розвитку економіки.

Основоположниками є англійські економісти Джон Ло, Генрі Маклод.

Основними положеннями капіталотворчої теорії є:

1. Кредит як і гроші є капіталом і багатством, а тому розширення меж кредиту означає нагромадження капіталу;

2. Наявність невикористаних земель і робочих рук є наслідком недостатньої кількості грошей;

3. Достатність грошової маси в економіці досягається за допомогою випуску банками кредитних грошей відповідно до потреб господарства;

4. Кредит створює капітал, а отже багатство суспільства;

5. Кредит приносить прибуток, а тому він є виробничим капіталом;

6. Банки є творцями капіталу, оскільки вони створюють кредит, а отже і капітал.

Позитивними моментами теорії є розгляд кредиту як важливого засобу впливу на економіку та визнання можливості заміни повноцінних грошей кредитними операціями.

Недоліками теорії є те, що її практичне застосування може стати фактором розвитку інфляції, а також те, що вона розглядає кредит у відриві від реальних процесів виробництва.