2. Основні теорії мотивації

Теорії мотивації засновані на результатах психологічних досліджень і розподіляються на дві категорії: змістові і процесуальні.

Зміст теорії мотивації пов’язаний з ідентифікацією внутрішніх спонукань (по­треб), що змушують людину діяти так, а не інакше, визначають структуру потреб людини і виявляють серед них ті, що мають пріоритетне значення.

Процесуальні мотиваційні теорії ґрунтуються на поведінці людини і вра­ховують її сприйняття та набутий досвід.

Змістові теорії намагаються визначити потреби, що спонукають людей до дії. Вони аналізують людські потреби та допомагають керівникам зрозуміти, які винагороди за пра­цю люди цінуватимуть, а які ні.

Чотири основні змістові теорії мотивації: Маслоу, Алдерфера, Мак-Клелланда та Герцберга.

Одним із перших вчених біхевіористів, з робіт якого керівники дізналися про скла­дність людських потреб та їх вплив на мотивацію до праці, був Абрахам Маслоу. У 40-х роках XX ст. він створив теорію "ієрархії потреб" – це спроба класифікації людських потреб за ступенем їх впливу на поведінку. Згідно з теорією потреби розподіляються на п’ять рівнів.

1. Фізіологічні потреби вимагають задоволення для існування людей. Вони передбачають потребу в їжі, воді, сні, наявності притулку, де можливий повноцінний відпочинок і статевий потяг, словом, все, що сприяє підтриманню життєдіяльності людини на належному рівні.

2. Потреби у безпеці та захисті передбачають такі компоненти: наявність робочого місця, яке забезпечувало б відповідний рівень оплати праці та давало б перспективи на пенсію, гарантію медичного обслуговування, страхування життя та майна від нещасних випадків, стихійного лиха та ін. Ці потреби іноді називають проблемами завтрашнього дня. Вони дають впевненість у майбутньому і захищають від фізичних га психологічних небезпек.

3. Соціальні потреби або потреби в належності – це термін, який характеризує відчуття належності до когось чи до чогось (окремій людині, сім’ї, колективу, організації), відчуття, що тебе сприймають оточуючі, соціальна взаємодія та підтримка. Людина ототожнює себе з однодумцями чи колегами по роботі, відчуває себе часткою певного колективу, групи чи організації, поділяє спільні цілі та інтереси.

4. До потреб у повазі належить самоповага, визнання власних досягнень, почуття власної гідності, незалежність, компетентність, повага оточуючих, набутий досвід, імідж, соціаль­ний статус, увага, пошана.

5. Потреба самореалізації – це можливість застосувати у повсякденному житті власний творчий потенціал. Людина досить рідко повністю використовує всі грані власного талан­ту, доводить до завершення свої потенційні можливості, задуми та мрії. Людина обирає професію за своїми нахилами, здібностями, уподо­баннями. З часом вона робить кар’єру, вдосконалює майстерність, набуває практичних на­вичок і досвіду. Маючи хобі, реалізує потребу в інших видах діяльності. Потреби у самореалізації залежать від амбіційності, честолюбства, рівня розвитку тій чи іншій галузі кола інтересів, обдарованості, ретельності та наполегливості у досягненні мети тощо.

До того ж, на думку Маслоу, якщо нижчий рівень потреб не задоволений – людина має спуститися (у межах піраміди потреб), повернутись назад і задовольнити їх. З розвитком людини як осо­бистості її потенціал постійно розширюється, тому потреба в самореалізації ніколи не бу­де повністю задоволена. Через те процес мотивації поведінки через потреби нескінченний.

Теорія ієрархії потреб не знайшла одностайної підтримки, тому були запропоновані деякі модифікації до неї. Найвідоміше вдосконалення запропонував Клейтон Алдерфер – так звану "теорію ЖВЗ", яка складається з трьох рівнів потреб, де Ж означає життєві потреби, тобто фізіологічні і потреби безпеки, В – потреби взаємин, що пов’язані з міжособовими стосунками, і З – передбачає необхідність зростання для потреб поваги і самореалізації. Теорія ЖВЗ не поділяє постулат, що зростання рівнів потреб відбувається за вертикаллю вгору, а заснована на можливості задоволення кожної окремої потреби не­залежно від інших.

Ще один видатний теоретик у галузі мотиваційних змістових досліджень — Девід Мак-Клелланд вважав теорію ієрархії потреб не зовсім досконалою. Запропонував власну теорію "трьох потреб", де наголошує на потребах вищих рівнів, бо, на його думку, потреби нижчих рівнів відіграють дедалі менше значення:

- потреба влади визначає, як бажання, послідовне намагання впливати на інших лю­дей з якоюсь метою, контролювати їх, визначати їх поведінку чи брати на себе відповіда­льність;

- потреба досягнення (успіху) задовольняється в процесі виконання, доведення ро­боти до якомога успішнішого завершення. Це бажання робити що-небудь краще чи ефек­тивніше, вирішувати проблеми чи справлятися зі складними завданнями;

- потреба в залежності (причетності, приєднанні) реалізовується під час соціальної взаємодії та спілкування. Йдеться про налагодження і підтримування дружніх стосунків іншими особами. Про таких людей кажуть, що вони "душа компанії". Вони зацікавлені в наявності кола співрозмовників, потребують уваги, проблеми групи чи колективу сприй­мають як свої власні, підтримують дружні стосунки та сприятливий мікроклімат як неформальні лідери.

Фредерік Герцберг та група його послідовників у другій половині 50-х років ХХ ст. розро­били ще одну модель мотивації, засновану на потребах. Вона дістала назву "двофакторної теорії". Модель побудована на результатах соціологічного опитування.

За результатами відповідей Герцберг побудував двофакторну теорію, у якій виді­лив дві категорії: гігієнічні чинники та мотивації.

Гігієнічні чинники пов’язані з оточуючим середовищем, у якому здійснюється пра­ця (виконується робота), мотивації – з характером та змістом роботи. За відсутності чи недостатньої міри присутності гігієнічних чинників у працівника виникає та формується відчуття невдоволення роботою.