99. Ф. Ніцше і програма „переоцінки цінностей”

воля до влади – чинник розвитку життя; Всесвіт, природа, почуття та ін., — усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження і виродження життя Ф.Ніцше протиставляє силі життя культурні норми й цінності, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно може бути. Свою позицію Ф.Ніцше позначає не як "аморалізм" (неморальність), а як "імморалізм" (позаморальність). Мораль, на думку Ф.Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні, але "Бог помер" тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж , що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль, стати "по той бік добра і зла" й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає "надлюдиною", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Мораль рабів (мягкосердність, альтруїзм, покірність, співчуття) – суперечить життю і можливостям розвитку; мораль господарів (особиста гідність, самовпевненість, воля, досягнення цілей) – дозволяє реалізуватися, діяти.

100. Філософія і наука.

Співвідношення філ і науки. Дане співвідношення має історичний х-р, античність: філософія = знання про світ, філ = мудрець (пр про Демокріта); 17 ст (Новий час): філ. = механістична наука, наука яка розр істинні методи пізнання (Бекон, Декарт, Спіноза). В цих періодах філ максим наближена до науки; 19-поч 20 ст.: розвиток наук спричиняє кризу, яка веде до ідеї смерті філ. (порів філ з королем Лір) прагнення звузити роль філ. до аналізу мови науки і виявлення істинності і правильності науки.

Філософію і науку поєднує прагнення до узагальнення та раціональності знання здатність виробляти абстракції і вибудовувати з них логічні конструкції, системність думки, доказовість суджень. Спільне: націленість на пізнання світу та людини; прагнення до пізнання, загальна орієнтація на істину *епістемний тип,* теоретичний характер досліджень, понятійність і логічність. Відмінне: філ спрямована на ціннісне сприйняття світу, світоглядне знання; філ спирається на духовний досвід людства; розвиток філ має циклічний, маятниковий х-р, наука поступальний; філ не має експерем чи мат способу перевірки; відмінна роль особистості – у філ сповідь творця, а в науці краще щоб погляди не впливали на досл.; філ є більш полі варіантною, наука є більш загальнообов х-ру.

101. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.

Основна проблема – проблема людини. Критика релігії: релігія відчужує людину, паралізує активність і творчі сили (в релігії відчужуються мрії, сподівання, надії, неуцтво, безсилля) заперечуючи Бога – заперечую відчуження людини; почуття і потреби, уява – основа релігії. Антропологія – ключ дот потаємних схованок релігії, нова філософія повинна бути антропологією. Люд – частина природи, єдність душі і тіла, частина роду (природи), чуттєва, що має потреби. Наголошення на комунікативній природі люд (її суність розкривається у спілкуванні, єдність люд з люд спирається на відмінність я і ти), люд індивідуальна (я для себе, ти для інших – соціальність людського життя) => суперечність через не розгляд історичності сус-ва; всі проблеми вирішує любов люд до люд (не до Бога) – є довершенням буття, морально вдосконалює люд., дає почуття щастя. Критикує тотожність буття і мислення. Для визначення дійсності має бути матерія. Світ і його існування не потребує доведення, потребує – світ потрібен людині, потрібно пізнавати людину, а не форму в якій вона себе проявляє.