7. Антична філософія, її своєрідність у порівнянні з філософією Індії та Китаю
Філософія Індії і Китаю: феодально-ієрархінчна організація суспільства (чиновницько-бюрократична система в К. Та кастовий устрій в І.): підвищ. ролі релігійного-міфологічних уявлень.
Філософія переборювала
релігію і міфологію. Пізнавальне
ставлення до світу підпорядковане
практичному завданню поведінки
(К.) або рятування, звільнення душі
(І.). В Греції знання заради знання. Вчення
про світ-продовження етичного вчення
про людину, як і у Греції ф.
розвиток
філософії через конфрантац. матеріалізму
і ідеалізму.
І –(кін.ІІ-поч.І до н.е.) ортодоксальні течії (веданта –душа перевтілюється), неортодоксальні – будизм (життя-страждання, душі немає), джайнізм, чарвака (найдавніше матеріалістичне вчення основа світобудови: вода, вогонь, повітря і земля, в комбінації утворюють речі, людину. Душі немає, розпад тіла після смерті веде до розсіювання, того, що називають душею. Єдині достовірні джерела пізнання – відчуття і сприйняття).Особл. І.ф.: самобутня; розмитість меж між людиною і природою; критичне ставлення до ведучих релігій, звернення до вн. світу люд.
К–(6-1ст. до н.е.) сусп. криза перехід від патріархальнродових відносин до держ устрою – пошук колективного спасіння, орган сусп. Даосизм (Лао-Цзи) дао – першопричина Всесвіту; (К.) К. філософія: вода, вогонь, дерево, метал, земля – фіз. фундамент всесвіту (натурфілософські уявлення). Конфуціанство – офіц рел,монарх- син неба.
Антична філософія: відносини та демократичний лад (6ст. до н.е-4 ст.н.е.)
можливість індивіда для зростання та для самоствердження;
античне мислення розвивалося поза будь-яким культом;
ділові та світоглядні контакти з країнами Стародавнього Сходу;
рішуче, ніж сх. Філософія розлучилися з релігійно-міфологічним минулим, виявивши непрагматичну любов до істини пізнання.
Грецька філософія є космоцентричною (орієнтована на космос), як безумовну реальність і цінність.
Етапи: 1) досократівський Мілетська школа (Фалес) – першооснова речей – матеріальна стихія („стайхейа”) або тілесний елемент (вода, повітря) – наївний матеріалізм. Геракліт все існуюче переходить з одного стану в ін. Ідеалізм – піфагорійська (елеатська) школи. Піфагор: принцип, за яким створювався і упорядковувався космос є числа з центром – монадою (одиницею). 2)класичний – Сократ, Платон, Арістотель, атомісти (Демокріт-матеріалізм як течія, Левкід, Епікур), софісти (Протагор). Систематизоване вираження ідеалізму – в філософії Платона; ідеї – вічні, безтілесні сутності; теорія пригадування. Аристотель – батько логіки – засобу систематизації і категоріального апарату науки і філософії. Найважливіше поняття філософії А. – ентелехія – все, що існує, має внутрішню цілеспрямованість і потенційну завершеність. Все в природі прагне до самореалізації. Матерія-вічна , але пасивна, форма-першооснова руху і мети. Сократ-центр-людина як моральна істота. Пізнай самого себе, Я знаю, що я нічого незнаю. 3) елліністичний-завоювання Македонцем-поширення. култ.
Зародки ф. мислення в Індії сягають 2500-2000рр. до н.е. Зміст цього мислення відображають Веди (стародавні пам’ятки інд. л-ри, написані віршами і прозою), Брахмани (своєрідні коментарі до Вед, в яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів) і Упанішади (завершальний етап у розвитку Вед, загальна назва різних за своїм х-ром і обсягом трактатів релігійно-філософського плану).
Особливості: 1) формування на базі міфологічно-релігійного світогляду; 2) своєрідність ставлення до Вед; 3) споглядальний х-р і слабкий зв’язок з накою; 4) змалювання духу як безликого, бездіяльного явища; 5) народження логіки; 6) побудова соц. ф. на принципах етики страждань і щастя. Сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свіомості і матерії.
Становлення кит. ф. думки спостерігається у 7 ст. до н.е. розгл. такі ф. проблеми: про єдність і різноманітність речей, про дію протилежних сил в єдиній субстанції, про природну закономірність, про природність людської душі і свідомості.
У більшості ф. шкіл переважала практична ф., яка була тісно пов’язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соц. управлінням. Хоча ця ф. була малосистемна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, але за формою і методами постановки проблем ця ф. є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем – ціннозначимою і гуманістичною.
Ант. ф. започатковує європ. ф. Мислителі давньої Гр. ввели в ф. і культуру загалом поняття “логос” як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвроп. етносу як раціоналізм.
Ант. ф. виростає з міфології та епосу греків. Х-ні риси: 1) наявність значної кількості міфологічних і епічних образів; 2) присутність елементів антропоморфізму; 3) наївний пантеїзм (ототожнення богів з силами природи); 4) пов’язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях “добра”, “зла”, “справедливості”, “блага” і т.п.; 5) осн. увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській ф. постане як проблема субстанції.