33. Буття і небуття в філософському осмисленні світу й людини.

Для буденної свідомості поняття “буття” констатує існування різноманітних процесів і явищ (людей, ідей, предметів). Існувати — означає мати визначеність і бути зафіксованим у думці.

Буття як філософська категорія вимогає усвідомлення сутності, засад існування, тобто відповіді на питання: що означає або що таке “існувати”, “бути”? Які особливості буття різних класів явищ (перш за все “людського існування”)

Оцінка буття задає основні напрямки орієнтації людини у світі, які виражені позиціями філософії буття і філософії свободи.

Філософія буття визнає наявність буття, тобто обґрунтовує залежність людського існування від одвічної, нескінченої реальності (Бог, Космічний Розум, Дух, матерія).

Філософське розуміння проблеми буття історично змінювалося: в античну філософію цю проблем увів Праменід (V-IV ст.. до н.е.). В його тлумаченні буття — це Абсолютна Думка (Божество, Доля), яка упорядковує світ, забезпечує йому сталість і надійність;

в середньовічній філософії справжнім буттям є Бог — творець світу і людини;

у філософії епохи Відродження буття ототожнювалось з природою;

у філософії Нового часу людське буття оголошувалось суб’єктивним, залежним від свідомості і буття самої людини (Р. Декарт: “Я мислю, отже, я існую”). Філософія буття поступається в цей час місцем філософії свободи;

в марксистській філософії буття позначає реальність, яка існує об’єктивно, поза і незалежно від свідомості людини; у сучасній західній філософії визначальним залишається суб’єктивне розуміння буття: в філософії життя буття - це біологічне життя в його розвиткові; в екзистенціалізмі справжнім буттям є людина, для постмодерну сенс життя розкривається у спілкуванні людей.

Філософи, які визнають реальність буття, по-різному інтерпретують його сутність. Вчення, які стверджують первинність і справжність трансцендентного (потойбічного) буття (Бога, Абсолютної Ідеї, Логосу) називаються ідеалістичними.

Вчення, які визнають єдино існуючим зовнішній світ, який чуттєво сприймається людьми, виражають матеріалістичну тенденцію в філософії.

Буття по різному характеризується і в залежності від розуміння його стану. Вже антична філософія задає основні варіанти такого розуміння:

Парменід характеризував буття як дещо одвічне, стійке, нерухоме, яке знаходиться за світом кінцевих речей і явищ. Тривалий час у філософії панувало саме таке розуміння буття.

Геракліт вважав буття таким, яке безупинно змінюється, розвивається. Ця позиція була близькою до філософії марксизму, а зараз її відстоює філософія постмодерну.

Платон стверджував існування “світу ідей” і “світу речей”. Справжнє буття, за його думкою, має одвічний, незмінний “світ ідей”. Мінливий “світ речей” він відмовлявся вважати буттям і називав його світом становлення. Проблема буття відноситься до так званих «вічних питань» філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а, отже, й світогляду, людини. Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішується вже філосефами стародавнього світу. Так, Парменід вважав, що сараюннє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому — є небуття і омана. Геракліт започатковує іншу, прямопротилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта як основа світу в наочно-образній формі виражає буття як становлення. Ці два підходи до тлумачення буття проходять через всю історію розвитку філософської думки людства.

Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не - ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу, всі духовні явища, котрі, за своєю суттю є ідеальними. Свідомість є теж формою буття, але ідеальною формою. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виділт різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природі буття людини, буття суспільства. Кожна із зазначених фор буття має свої специфічні характеристики і закономірності. Одна в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якйі неможливе існування ні людини, ні суспільства. Буття - це найзагальніша і найбезпосередніша визначеність будь-якої речі, явища, прогресу, думки, так само як і всіх їх разом.

Людське буття є найпершою й вихідною вірогідністю для людини. Але тоді таким самим безперечним і вірогідним для людини має бути й людське небуття. Адже буття як таке суттєво пов’язане з небуттям і неможливе без нього.

Оскільки з свого практичного досвіду кожна людина знає, що все існуюче перебуває в змінні, підлягає виникненню й зникненню. Отже, реально небуття якось сполучається з буттям, якимось чином включене в нього. У вченнях Левкіппа й Демокріта небуття визначається чимось реально існуючим. Знаменна риса європейської культури - визнання абсолютності буття, надання смислової переваги буттю щодо небуття. В східноєвропейських культурах стверджується переважна орієнтація на небуття.

Тим самим загальнокультурному процесі відбулося ніби відновлення рівноваги. Абсолютизації буття було протиставлене його спростування й реабілітацію буття.

Небуття оточує буття; воно є силовим підґрунтям творіння.

Небуттю притаманна справжня ствердність, так як воно тривкіше, ніж буття. Людина не витримує щільності й супротивності буття і раз у раз поринає в небуття: втома, сон, забуття, збайдужіння, смерть. Кожна зміна - сполучення буття та небуття.

Буття є граничною можливістю. Інша гранична можливість небуття. Тільки людина може вибирати між ними.

Бути людиною в світі означає постійно дбати про збереження й удосконалення буття, беручи до уваги його сполученість з небуттям і зверненість до трансцендентного.