3. Свідомість як філософська проблема(39)

Кожна епоха формує власне уявлення про свідомість, зміст якого значною мірою залежить від домінуючого світогляду. В архаїчному суспільстві, коли світ поділяли на видимий і невидимий, свідомість зводилася до сфери невидимого, на яке впливали матеріально-практичними діями.

В античному світі, де визначальним був космоцентричний світогляд, не існувало уявлень про духовне, але воно мислилось як особливий витвір зовнішнього буття, тобто витоки свідомості перебували за межами людини.

У середньовічну епоху свідомість розглядали як щось середнє між вищим рівнем – не рефлексивним блаженством та нижчим рівнем – мовчазним життям нашого тіла.

Починаючи з Платона, Августина свідомість розглядається як щось вторинне, не найкраще, несправжнє, невисоке. Вторинність пояснювалася кількома чинниками: тим, що завдяки свідомості людина розуміє, що вона покарана; завдяки свідомості людина усвідомлює свою безкінечність; свідомість нагадує людині, що вона не лише природна, а й духовна істота. І тільки у Новий час, коли людина звільнилася з влади надприродного, свідомість перестає бути другорядним поняттям.

Вперше Декартом було вжито термін свідомість як особлива здатність душі. Він вважав що свідомість це інтелектуальна діяльність суб’єкта, який проектує світ. Він звів її до мислення. Ця традиція яка зводила свідомість до мислення а в кінцевому значенні до розуму запанувала у класичній філософії.

У Гегеля свідомість людини – це суб’єктивна форма існування духу, культури, які він звів до знання.

Філософи-матеріалісти акцентували на вирішальній ролі матеріальних факторів у формуванні і функціонуванні свідомості. З їх вченням свідомість виникла природним шляхом: матерія, розвиваючись до вищих форм, витворила живі істоти, а з ними і психіку, на основі якої утворилася свідомість.

Для Маркса свідомість – це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь. Він наголошував на суспільному та історичному характері свідомості. Однак його розуміння має недоліки: він схилявся до когнітивної традиції; підкреслюючи суспільно-історичний характер свідомості, він не брав до уваги свідомість конкретного індивіда.

Оригінальну концепцію створив Фрейд, розглянувши механізм взаємодії свідомого і несвідомого. Найбільше у ХХст досліджував проблему свідомості Гуссерль, він схилявся до когнітивної інтерпретації свідомості, але піддав аналізу всі її акти.

Концепції свідомості можна поділити на 2 типи: індивідуалістські (розглядали як вихідне свідомість конкретного індивіда, а суспільні форми – мораль, релігію, мистецтво, право – як похідне, що створене індивідуальною свідомістю) та колективістські (вихідним вважали суспільні форми, а індивідуальну свідомість як похідну). Зовнішньо свідомість виявляється в особливому, відмінному від тваринного, відношенні людини до світу і до інших людей.

Таким чином, наведемо загальне визначення свідомості, що існує на даний час. Свідомість – це нова якість психічної діяльності, за якою дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку.

Свідомість є функцією всієї життєдіяльності суб’єкта. Одна з головних ф-й свідомості - забезпечення здійснення людиною предметно-перетворювальної діяльності. Змінюючи дане природою, людина відкриває приховані властивості речей, дає грунт для узагальнюючої дії свідомості. Свідомість також стимулює людину до здійснення певної дії, тобто виконує щодо людини конструктивну, діяльнісно-творчу функцію. І в позитивно-творчому, і в негативно-стримуючому плані свідомість виявляє себе я активна сила суб’єкту. Активність - третя суттєва ознака свідомості. 4 ознака свідомості - комунікативність, яка є продовженням активної свідомості. Коммунікативність свідомості полягає в тому, щоб бути забезпеченим достотного спілкування людей. Комунікація здійснюється як смисловий зв’язок між двома суб’єктами, коли учасники спілкування визнають один одного за суб’єктів. Загальною формою вияву такого визнання є розуміння.

Діючи як універсальний засіб спілкування, свідомість виявляє здатність бути механізмом накопичення, трансляції і перетворювання смислів. Осмисленість - це п’ята суттєва ознака свідомості. 6-а ознака С- це її системність.