14. Проблема людини в психоаналізі та неофрейдизмі

Засновником психоаналізу є Зиґмунд Фрейд.

Психоаналіз – один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини. Він трактував людину як біологічну істоту з притаманними їй потягами до задоволення й агресії, а культуру як чинник, що блокує ці поривання людини. Досліджуючи психічні зриви дійшов висновку, що причини у сфері підсвідомого. Він зробив підсвідоме центром свого аналізу, намагався розкрити механізм взаємодії свідомого і несвідомого.

Людську психіку розглядав як динамічну систему: «Воно», «Я», «Над-Я». «Воно» - біологічні поривання людини, націлені на задоволення, нехтуючи норми культури. «Над-Я» - засвоєні людиною моральні норми, культурні цінності, які стали регулятивними чинниками її свідомості. «Я» - знаходиться між біологічним і культурним, його функція полягає в усуненні протиріччя, пошуку шляхів цивілізованого задоволення біологічних потреб. Якщо «Я» не справляється з своєю функцією настає психічний зрив.

Концепція психоаналізу виявила важливі моменти людської психіки. Завдяки Фрейду набула популярності професія психоаналітика – «цілителя душ». Психоаналіз хоч і є терапевтичним методом, ґрунтується на філософському розумінні людини і культури. На основі психоаналізу пропонує свою концепцію релігії. На його думку, релігія багато зробили для гальмування біологічних потягів людей, однак її час минув. Однак релігійні пояснення виникнення і суті моральних норм стають на перешкоді їх вдосконаленню.

Сучасна людина усвідомлює необхідність моральних норм для існування суспільства, не вдаючись до ідеї Бога, без їх освячення. Саме релігійне пояснення світу і норм культури суперечить науці і перешкоджає розвитку інтелекту. Концепція психоаналізу внутрішньо суперечлива. З одного боку розум постає як маска несвідомого, з іншої сторони свідоме здатне перемагати несвідоме.

У своєму вченні Фрейд біологізує людину, тобто основні причини її поведінки вбачає у біологічних, природних імпульсах. Фрейд підкреслює ірраціональність, алогічність людини, агресивність стає невід'ємною характеристикою людської природи. Біологізаторський підхід здійснює Фрейд і до суспільства, яке виконує, на його думку, переважно репресивну функцію, обмежуючи свободу інстинктів індивіда. Тому суспільство та індивід завжди будуть створювати конфліктну цілісність, вважав він.

Неофрейдизм і успадковує, і разом з тим суттєво переглядає ідеї Фрейда.

Карл Юнг (1875-1961 рр.) був першим учнем і першим критиком вчення Фрейда. Юнг піддав критиці перебільшення ролі сексуального по­чатку в людській психіці. Основним досягненням творчості Юнга стало відкриття явища «колективного підсвідомого».

Досліджуючи людські сновидіння, міфи, релігійні уявлення, витвори мистецтва, фольклор, Юнг помітив такі підсвідомі духовні явища, які не могли бути зв'язані з індивідуальним життєвим досвідом. Виявилося, що певні образи і символи були успадковані нами і збереглися у вигляді «архетипів». Архетипи, за Юнгом, є підсвідомими образами-символами, які передаються у спадок й оформлюють наше мислення і нашу поведінку. Досвід усіх минулих поколінь фіксується у глибинних структурах людсь­кого мозку і зберігається в універсальних, єдиних для всіх людей, всіх народів, всіх часів архетипах. Архетипи є підґрунтям існування людського роду, його духовною спадщиною, яка оживає через глибинні механізми пам'яті кожного окремого індивіда. Саме колективне підсвідоме, яке скла­дається з архетипів, є справжнім фундаментом духовного життя індивідів. Дослідження людського досвіду наблизили Юнга до визнання релігійного світу. Саме в людській душі Юнг знайшов ту сферу, в якій наука і релігія не спростовують одне одного.

Неофрейдисти А.Адлер. К. Хорні. Е. Фромм продовжили і розвинули фрейдистські ідеї в соціологічних та культурологічних дослідженнях. Вони прагнули пояснити і вирішити соціальні проблеми методами і настановами психоаналізу. Вони зосередили свою увагу на понятті соціального несвідо­мого, на психологічних аспектах соціального відчуження і самовідчуження людини, на процесах міжособистісних зв'язків, на ірраціональних і патоло­гічних проявах суспільного життя. Найбільш відомим представником нео-фрейдизму став Е.Фромм, який зробив спробу поєднати в своєму «гуманіс­тичному психоаналізі» ідеї марксизму, фрейдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм піднімає проблеми особистості в сучасному світі.