1. Джерела ресурсного забезпечення проекту та їх вибір

До ресурсів проекту відносяться трудові ресурси, обладнання, матеріали та грошові кошти. Крім того, вони поділяються на два основних класи — відновлювані, тобто ті, що можуть бути повторно використані на різних операціях проекту (трудові ресурси, обладнання), та не відновлювані, які на операціях проекту витрачаються та використовуватись більше не можуть (матеріали). Одним із важливих питань в управлінні проектами є питання планування потреби в ресурсах. Іноді існує така ситуація, коли підприємства не планують належним чином і не наділяють проектну команду належними ресурсами, що на кінцевому етапі призводить до негативних результатів.Планування ресурсів передбачає здійснення таких етапів:1. Загальна оцінка потреби у ресурсах та їх розподіл у часі, а саме грошових коштів, матеріалів, технологічного обладнання, енергетичних ресурсів, трудових ресурсів, машин, механізмів, виробничих площ, обчислювальної техніки тощо;2. Складання таблиці потреб у ресурсах по роботах проекту;3. Побудова ресурсної гістограми (побудова стовпчикової діаграми, де по горизонталі вказуються календарні терміни, по вертикалі – щоденна кількість необхідних для виконання усіх робіт ресурсів по кожній професії окремо);4. Складання таблиці наявних ресурсів;5. Зіставлення потреби і наявності ресурсів, визначення їх нестачі або надлишків;6. Визначення постачальників ресурсів по проекту;7. Оптимізацію сумарних графіків потреби в ресурсах;8. Врахування факторів, які впливають на забезпеченість проекту ресурсами;9. Формування графіків постачання ресурсів;Фінансування проекту класифікується за різними ознаками:1. За походженням капіталу: внутрішнє та зовнішнє фінансування;2. За юридичним статусом власника капіталу: власне та позикове фінансування;3. За тривалістю надання капіталу: безстрокове, довгострокове (більше 5 років), середньострокове (від 1 до 5 років), короткострокове (до 1 року).Існують такі джерела фінансування:Ø   власні фінансові кошти, а саме нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, статутний капітал, внески власного капіталу, зокрема, поширеною формою фінансування проектів є одержання фінансових ресурсів через випуск акцій та облігацій;Ø   різні форми позикових коштів, а саме кредити, позики тощо;Ø   іноземні та міжнародні інвестиції, лізингове фінансування;Ø   асигнування з державного, регіонального або місцевого бюджету.Кожне з цих джерел має свої переваги та недоліки. У світовій практиці основною формою залучення засобів для інвестування є розширення акціонерного капіталу, а також позики й випуск облігацій.

2.Чому точка беззбитковості є оцінка критерієм оцінки проектів ? яким має бути характер порівняння двох проектів.

Точка беззбитковості -- це такий обсяг випуску, при якому забезпечується нульовий прибуток, тобто дохід від продажу дорівнює затратам виробництва або ж результат від реалізації після покриття змінних затрат достатній для покриття постійних витрат.Досягнення фінансової точки беззбитковості дозволяє покрити не тільки операційні витрати, але й досягти певного рівня доходу, що дозволяє задовольнити потреби інвесторів.Проект у фінансовій точці беззбитковості має період окупності, який точно дорівнює життєвому циклу проекту, негативну NPV та нульову IRR.  Готівкову точку беззбитковості можна визначити, якщо операційний грошовий потік дорівнює нулю. Проект у точці готівкової беззбитковості ніколи не окупається. ЙогоNPV є величиною негативною і дорівнює сумі початкових витрат.

ід час порівняння двох проектів перевагу надають тому, який має коротший період окупності. Для визначення періоду окупності слід застосовувати грошовий потік (чистий дохід + амортизація), а не лише чистий дохід. Проте ухвалені проекти не повинні перевищувати встановлений період окупності, який слід визначити заздалегідь.

Наступним методом є визначення чистої теперішньої варто­сті проекту (ЧТВ). ЧТВ може бути вирахувана за формулою:

 

ЧТВ = ТВ - ПІ,           (1)

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків; ПІ — початкові інвестиції.

Якщо теперішня вартість грошових потоків вища за початкову вартість інвестицій, проект варто реалізувати. І навпаки, якщо те­перішня вартість грошових потоків нижча за початкові інвестиції, проект слід відхилити, бо від реалізації такого проекту компанія втратить гроші. Отже, чиста теперішня вартість схваленого проек­ту дорівнює нулю або має позитивне значення, а значення чистої теперішньої вартості відхиленого проекту є негативним.

ЧТВ обов'язково враховує дисконтну ставку. Дисконтні став­ки тяжіють до зростання, коли підвищуються проценти за позики і темпи інфляції. Із зростанням процентів за позики зростають витрати на фінансування проектів, а тому грошові потоки від проектів мають бути дисконтовані за вищою ставкою, ніж тоді, коли проценти за позики падають. Таким чином, із двох проектів ризикованим є той, який має вищу дисконтну ставку.

Білет 8, (31?)

Тести:

1. а

2. а

3. а

4. а

5. а

1. Сутність хеджування ризиків.

Під хеджуванням (від англ. hedge — захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов’язаних зі зміною ринкової ціни фінансових інструментів чи товарів. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків, пов’язаних з імовірністю зміни ринкової ціни інструмента протягом певного часу.

В економічній науці та практиці термін «хеджування» має кіль­ка значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування, які об’єднані однією ідеєю, — зниження рівня цінових ризиків.

Стратегія хеджування - загальний підхід, концепція управління фінансової діяльністю. Стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику і надає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків.

Методи хеджування — це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов’язань для обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику укладанням додаткових фінансових угод.

Операція хеджування передбачає укладення строкової компенсаційної угоди з третьою стороною для повної ліквідації або часткової нейтралізації цінового ризику. Умови такої угоди доз­воляють мати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній (балансовій) операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спекулятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни), то за додатковою угодою матимуть місце втрати. Зміст прийому полягає у створенні позабалансової позиції, яка дозволяє компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації цінового ризику.

Отже, хеджування (hedging) – це процес збалансування ринкових позицій учасників з метою уникнення або мінімізації фінансових втрат.