44. Неофрейдизм

Неофрейдизм виник в 30-х роках 20 ст. Осн. увага дослідження соціально-філософ. проблем. Представлений багатьма течіями.

Індивідуальна психологія Адлера психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, яке збільшується почуттям неповно вартості (тілесний недолік), Адлер не погоджувався з Фрейдом щодо перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, він акцентував увагу на ролі соц. чинників.

Сексуально-економічна теорія Райха Р. Вважав фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, він намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між ек. базисом та ідеологією.

Фромм - осн. представник неофрейдизму, вірний основним положенням психоаналізу, був переконаний, що критерієм соц. розвитку є самопочуття людини, психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Згідно з концепцією Фромма, не соц. структура суспільства формує потреби людини, а навпаки. Ф. виділив такі типи соц. хар-рів: експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий, рецептивний.

45. Герменевтика.

Герменевтикою (фундпатор – В.Дільте) називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герм. – розуміння. Процесс розуміння являє собою комплексну методологічну проблему, яка досліджується герм. з різних боків: сематичного, логічного, психологічного, гносеологічного, соціологічного, математичної теорії прийняття рішень тощо.

На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб"єктивно-психологічних факторів. Герменевтика вперше виявила співвідношення частини і цілого в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб”єктивно-психологічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розуміння змісту того чи іншого тексту, адже один суб”єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту.

Мова оголошується “творчою і виробничою силою”, оскільки текст є “об”єктивною самостійністю” по відношенню до будь-якого суб”єкта, включаючи автора та інтерпритатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії.

Оригінальним напрямом сучасної філософії та гуманітарних наук стала герменевтика. Саме поняття «герменевтика» означає мистецтво роз'яснення, тлумачення тексту, пам'яток духовної культури. Окремими елементами герменевтики є переклад з іно­земних мов, діалог, реконструкція, інтерпретація, реінтерпретація тощо. Першим етапом формування герменевтичного вчення вва­жається мистецтво тлумачення волі богів у Стародавній Греції. Гермес, трактуючи волю богів, винайшов мову й став засновни­ком практики коментування, що ввійшла в християнську теоло­гію. У Середньовіччі герменевтика розвивалась у формі екзиге-тики як способу трактування Святого Письма. В епоху Відро­дження (Реформації) герменевтичними прийомами користували­ся теоретики протестантизму, які прагнули відокремити Божі іс­тини в тексті від суб'єктивістських інтерпретацій смертних людей.

Засновниками герменевтики вважають протестантського філо­софа Фрідріха Шлейєрмахера (1768—1834 рр.), а згодом Вільгельма Дільтея (1833—1911 рр.), Едмунда Гуссерля 1859—1938 рр.), Мар-тіна Хайдеґґера (1889—1976 рр.) та Ганса Гадамера (нар. 1900 р.).

Шлейєрмахер розробив метод (техніку) герменевтичної рекон­струкції, розуміння тексту. Він вважав, що головним методом, яким повинен послуговуватися герменевт, є «вживання» у внут­рішній світ автора через фіксацію в тексті змістовного й граматич­ного. Для цього використовують емпатичні способи «вживання» в текст, відчуття суб'єктивного світу автора, його творчої лабо­раторії (герменевтичне коло). Становлення герменевтики як фі­лософської течії пов'язане з іменем Хайдеґґера. Він виділяв голо­вну категорію герменевтики — «розуміння», й зокрема говорив про те, що всі знання сучасного світу слід сприймати як текст, який необхідно зрозуміти. Категорія «розуміння» стала основ­ною характеристикою буття філософії герменевтики.

На думку послідовників герменевтики, філософія пронизана розумовою активністю, яка спрямована на те, щоб зрозуміти світ. Людина прагне подолати брак знань про світ через їх повне ро­зуміння, аби визначити своє місце у світі та сенс життя.

Філософська герменевтика — це тлумачення думки або мови інших, унаслідок якого людина може почути «голос буття». Розуміння — це спосіб (уміння) слухати інших.

Розуміння оточуючого світу може бути адекватним та неадек­ватним. Загального розуміння немає, тому кожна людина прохо­дить шлях від неадекватних поглядів на світ до власного розу­міння світу та його тлумачення.

Найвідомішим представником герменевтики був також Ганс Гадамер, який тлумачив розуміння як першооснову людсь­кого буття, що дає людині змогу вибудувати адекватне ставлення до світу. Людина спілкується з іншими людьми (оточуючим її світом,) за допомогою мови й діалогу. На думку представників герменевтики, діалог є основоположним поняттям герменевти­чного методу (й водночас філософії та науки). Діалог передбачає щонайменше текст, інтепретатора й час. Тобто в діалозі є духовні традиції, які людина інтерпретує з метою розуміння й пояснення сьогодення. Діалог розпочинається з правильного формулювання запитання, яке занурює співрозмовника в герменевтичне коло.

Отже, герменевтика — це філософські характеристики всіх знань людини про світ і спосіб її існування в ньому. Герменев­тика має на меті не тільки зрозуміти текст, а насамперед зробити в ньому нові «інтерпретації».