Блок визначень
1)Антропоцентризм – вчення, згідно з яким людина є центром Всесвіту
2) ГЕОЦЕНТРИЗМ – уявлення про світобудову, згідно з яким центральне положення у Всесвіті займає Земля, навколо якої обертається Сонце, Місяць, планети, зірки.
3) ГЕРМЕНЕВТИКА – мистецтво тлумачення та інтерпретації священих історичних текстів.
4) ДІАЛЕКТИКА– (грец. — мистецтво сперечатись, міркувати) — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.
5) ДЕЇЗМ – віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі.
6) ЕМПІРИЗМ - напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді.
7) ІДЕАЛІЗМ – напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовний початок: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенні основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії..
8) КОСМОЛОГІЯ – вчення про Всесвіт у цілому та про місце людства у ньому.
9) МЕТАФІЗИКА – філософія буття, роздуми про граничні і надчуттєві принципи і засади буття, що не розвиваються,а певні зміни не призводять до якісно нового.
10) Монотеїзм – віра в одного Бога
11) Матеріалізм – визнає первинність матерії щодо свідомості
12) НОМІНАЛІЗМ – вчення згідно з яким реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (універсалії) – лише назви, імена породжені людським мисленням.
13) ПАНТЕЇЗМ – (всебожжя) філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом; бог розчиняється в природі, і остання таким чином сакралізується.
14) РАЦІОНАЛІЗМ – філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди, тобто розум – єдине джерело пізнання.
15) Світогляд - бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності
16) СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ – процес зменшення впливу релігії на суспільство.
17) СУБСТАНЦІЯ – дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому.
18) ТЕОЛОГІЯ – вчення, предметом пізнання якого є Бог і все що з Ним пов'язано 19). Універсалія - в схоластиці загальні, видові та родові поняття.
20). ФІЛОСОФІЯ – гуманітарна дисципліна, що дає найбільш загальні уявлення про світ, вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання співвідносить із людиною.
Блок теоретичних питань
1.Основні закони діалектики .Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.Діалектична суперечність — це не просто відношення одвіку даних протилежностей, а сутнісний процес. Як універсальна логічна категорія, «діалектична суперечність» є відображенням загальної форми буття розвитку як єдності і боротьби протилежностей, що фіксується логічним законом «тотожності протилежностей», який стає законом пізнання і законом об'єктивного світу. Отже, для того, щоб розкрити суперечливість предмета, необхідно його роздвоїти на складові протилежності і зрозуміти їх взаємовідношення. В найбільш загальній логічній формі це означає, що предмет, який досліджується, має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.Закон заперечення заперечення. Спочатку з'ясуємо зміст категорії заперечення, який насамперед виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання.Категорія заперечення постає загальною і необхідною формою наступної діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність. Тому природно, що спосіб заперечення визначається в кожному конкретному випадку як загальною, так і особливою природою процесу. «...Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень та понять, — писав Ф. Енгельс, — існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток».Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Однак, говорячи про специфіку вказаного закону, нам не обминути питання про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу розвитку виражається у взаємоперетворенні законів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення предмета, яке являє собою процес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах даної якості. Разом з тим це — і процес формоутворення визначеності протилежностей у складі цілого.
2 Розкрийте значення психоаналітичної філософії. Психоаналізу розширювався, критикувався і розвивався в різних напрямках, переважно колишніми учнями Фрейда, такими як Альфред Адлер і ДО. Р. Юнг. Основні положення психоаналізу полягають в наступному:1. людська поведінка, досвід і знання багато в чому визначені внутрішніми і ірраціональними потягами;2. ці потягу переважно бессознательны;3. спроби усвідомлення цих потягів призводять до психологічного опору у формі захисних механізмів;4. крім структури особистості, індивідуальний розвиток визначається подіями раннього дитинства;5. конфлікти між усвідомленим сприйняття реальності і несвідомим витісненим матеріалом можуть призводити до ментальних порушень, таким як невроз, невротичні риси характеру, страх, депресія, і т. д.;6. звільнення від впливу несвідомого матеріалу може бути досягнуто через його усвідомлення наприклад, при відповідної професійної підтримки.
3. Розкрийте значення філософії життя, як культурно-історичного типу. Основна ідея: світ — це вільна, автономна воля людини. Спираючись спочатку на кантовский постулат про примат, практичного розуму, Шопенгауер виступив проти перетворення волі на придаток розуму. Вольові акти, зчитував він, багато в чому визначають спрямованість розуму і результати розумного пізнання. Воля непідконтрольна розуму, вона споріднена таємним, непізнаним силам. Фрідріх Ніцше 1844-1900 твердо вірив у те, що і наука має свої межі. У дослідженні окремих явищ вона, на його думку, в кінці кінців, неодмінно натикається на те першооснова, яке вже неможливо пізнати раціонально. І тоді переходить у мистецтво, а її методи — у інстинкти життя. Так що мистецтво неминуче коректує і доповнює наука. Це положення стало наріжним каменем основ філософії життя Ніцше.
4.Розкрийте значеня антиномія у вченні І.Канта. Кант вважає, що людський розум пізнає не речі в собі, явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини, речі в собі стають явищем завдяки апріорним формам споглядання простір-час та апріорним формам мислення якість, кількість, причинність, реальність та ін., тобто таким формам, які мають поза досвідне походження. Антиномія- нездоланна суперечність, утруднення. Кант у своїй праці Критика чистого розуму розглядає чотири такі антиномії: 1. Світ має початок в часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі. 2. Будь-яка складна річ складається з простих частин. В світі немає нічого простого.
5. Розкрийте значення філософії Конфуція в системі світоглядних ідей Китаю. Конфуціанство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обовязку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сімї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обовязків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу. Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією — культ предків, ритуали, жертвопринесення. З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різний час конфуціанство поширювалося в Японії, Вєтнамі, Кореї.
6. Розкрийте значення боротьби номіналізму і реалізму. Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Реалізм — це вчення, згідно з яким обєктивна реальність буття існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з їх вченням, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття. Зрозуміло, що для реалістів пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу. Термін номіналізм походить від латинського слова nomen, що означає імя. В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття т.зв. універсалії — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленнях. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного.
7. Розкрийте значення і сутність християнського екзистенціалізму К’єркегора.. Є 3 стадії шляху до Бога: 1.Естетична те,що красиве і приємне є добрим.2.Етична стадіяжиття на засадах моралі. 3релігійна стадія — віра в Бога. Лише християнство — основа для правил поведінки,здатне навчити людину бачити істинну реальність. Розвиток філософії класичного екзистенціалізму в останні десятиліття минулого сторіччя зумовив появу неочікуваного й загалом недослідженого у вітчизняній та світовій науці феномена: своєрідного синтезу екзистенціалістських постулатів із різними галузями філософії та напрямками гуманітарного знання, тобто появу унікальних культурологічних симбіозів, які у вітчизняній історико-філософській науці називають постекзистенціалістським мисленням.