Термінологічний словник

Адміністративно-територіальний устрій — це обумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на адміністративно-територіальні одиниці.

Населений пункт — це частина комплексно заселеної території, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Область — це основна складова частина території України, що історично склалася і характеризується певним організаційним відособленням, цілісністю, економічною та соціальною самодос­татністю, місцевими особливостями і традиціями.

Район — це частина території області з переважно агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв’язків між населеними пунктами.

Система адміністративного територіального устрою України — це сукупність адміністративних одиниць: села, селища, міста, райони в містах, райони, області, Автономна Респуб­ліка Крим.

Село — це сільський населений пункт зі сталим складом жителів, які переважно зайняті в сільськогосподарському виробництві.

Селище — це сільський населений пункт, що сформувався при промисловому чи іншому підприємстві, організації.

Тема 8. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування

Вивчаючи цю тему, необхідно насамперед з’ясувати суть місцевого самоврядування, його місце і роль у системі функціонування механізму Української держави.

В Україні управління на місцях здійснюється як органами місцевого самоврядування, так і місцевими державними адміністраціями на відповідній території.

У ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. сформульовано поняття місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної грома­ди — жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

У місцевому самоврядуванні безпосередньо виявляються форми народовладдя — інститути прямої та представницької демократії. Демократичність у системі місцевого самоврядування полягає в тому, що громадяни безпосередньо вирішують суспільно-політичні, економічні та соціальні завдання. Вони приймають рішення під час проведення референдумів, загальних зборів громадян, обирають органи територіальної громади та ін. Місцеве самоврядування здійснюється також через різні представницькі органи, що обираються громадянами, через сільські, селищні, міські ради, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на таких принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування визначена в ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». До неї входять: територіальна громада; сільська; селищна, міська ради; сільський, селищний, міський голови; виконавчі органи сільської, селищної, міської рад; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Органи місцевого самоврядування обираються жителями відповідних територій на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. У такому самому порядку обираються сільські, селищні та міські голови, які очолюють виконавчі органи відповідних рад. Голови районних та обласних рад також очолюють виконавчі апарати цих рад, але обираються вже не населенням, а відповідними радами.

Вибори до органів місцевого самоврядування призначаються Верховною Радою України.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядуван­ня є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації й установи, а також контролюють їх діяльність; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні й обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, і контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Якщо органи місцевого самоврядування вважають, що їх законні права порушуються державними органами, посадовими особами чи іншими суб’єктами, то вони можуть їх захищати в судовому порядку.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Делеговані повноваження — повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням обласних, районних рад.

Місцева державна адміністрація — місцевий орган виконавчої влади, який здійснює в межах своїх повноважень виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеве самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади (жителів села, селища, міста) самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцевий референдум — форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування шляхом прямого голосування.

Органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

Правомочний склад ради — кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради.

Представницький орган місцевого самоврядування — виборний орган (рада), який складається з депутатів та відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Районні та обласні ради — органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція України. — К.: Феміна, 1996.

Декларація про державний суверенітет України, 16 лип. 1990 р. // Відом. Верхов. Ради України. — 1990. — № 31.

Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. — М., 1998.

Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-е вид. — К.: Наукова думка, 2000.

Кравченко В. В. Конституційне право України. — К.: Атіка, 2000.

Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1995.

40