12. Класифікація краєзнавчих експедицій, правила їх організації та проведення.

Самодіяльний туризм – це походи і подорожі, що проводяться з метою активного відпочинку й оздоровлення населення.

Самодіяльні туристські походи та подорожі організовують і проводять комітети з фізичній культури та спорту, ради фізкультурно-спортивних товариств, туристські та спортивні клуби, колективи фізкультурних організацій та установ. Навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спортивні табори, туристські бази, туристські комплекси, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів.

Проведення й організація будь-яких самодіяльних пішохідних і лижних походів й подорожей мають відповідати вимогам “Правил організації й проведення самодіяльних туристських походів та подорожей на території України”. Контроль за додержанням цих правил покладено на туристські маршрутно-кваліфікаційні комісії (МКК), контрольно-рятувальні служби (КРС), контрольно-рятувальні загони (КРЗ) і контрольно-рятувальні пункти (КРП).

Організація і проведення туристських походів й подорожей з учнями загальноосвітніх шкіл та інших дитячих закладів регламентується “Інструкцією по організації і проведенню туристських походів, подорожей і екскурсій з учнями загальноосвітніх шкіл”.

Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, вибирають і розробляють маршрут, забезпечують себе відповідним спорядженням і необхідними продуктами харчування, а на маршруті – організовують екскурсії, переходи й ночівлі.

Самодіяльні туристські походи і подорожі підрозділяються на походи вихідного дня, багатоденні некатегорійні й за маршрутами І, II, III, IV, V категорій складності.

Походи вихідного дня – найбільш популярні й масові мандрівки. Здійснюються вони здебільшого у вихідні дні і є початковою школою туриста, їх проводять з метою активного відпочинку, вивчення рідного краю, ознайомлення з природою, пам'ятними місцями та життям свого району, залучення до туризму найбільшої верстви населення.

Походи вихідного дня є одним із засобів тренування, підготовки до майбутніх далеких подорожей і туристських змагань. У цих походах турист-початківець одержує перші знання про похідне життя, удосконалює технічні туристські навички, підвищує свою загальну та спеціальну фізичну підготовку, вчиться долати складні ділянки маршруту, виробляє певний туристський крок і сталий темп руху. Ночівлі в польових умовах у наметах і біля вогнища сприяють вихованню навичків бівуачного життя й загартовуванню організму.

У пішохідних і лижних походах вихідного дня можуть брати участь всі бажаючі. Навіть деякі відхилення в стані здоров'я не можуть стати на заваді.

Багатоденні некатегорійні туристські походи – це мандрівки за відповідними маршрутами з метою фізичного вдосконалення, пізнання рідного краю тощо.

Туристські подорожі за маршрутами І, II, III, IV, V категорій складності – це тривалі мандрівки, що проводяться, як правило, в період відпусток і канікул. Вони здебільшого пов'язані з від'їздом на тривалий час в інші географічні райони країни з метою активного відпочинку, фізичного вдосконалення, оздоровлення, ознайомлення з життям, традиціями та культурою даного регіону, відвідання різних туристсько-екскурсійних об'єктів, історичних та архітектурних пам'ятників, музеїв тощо. Такі мандрівки вимагають ретельної попередньої загальної фізичної та спеціальної підготовки. Обираючи район подорожі, враховують бажання більшості членів колективу чи групи, їхню загальну фізичну підготовленість, досвід участі в походах і подорожах.

Залежно від підготовленості членів групи можуть бути організовані пішохідні й лижні подорожі від І до V категорій складності. Чим вища категорія складності, тим ретельніше слід готуватися до подорожі. Бажано, щоб усі члени групи мали однакову кваліфікацію, фізичну і технічну підготовку, адже від цього залежить темп і ритм руху, успішне й безаварійне проходження складних ділянок маршруту.

Туристська експедиція – це спеціально підготовлені похід або подорож, у ході яких за завданням туристських організацій виконується певна робота, спрямована на подальший розвиток самодіяльного туризму в країні, підвищення його оздоровчого, пізнавального значення тощо. Як правило, експедиції організовуються в маловивчені райони (куди є потяг туристських груп) з метою вивчення і опису цих районів, розробки рекомендацій щодо правильного вибору маршрутів і організації заходів безпеки.

Молодь, туристи-початківці, які тільки починають займатися пішохідним або лижним туризмом, свій перший похідний досвід набувають у туристських прогулянках, навчально-тренувальних походах по рідному краю. Працююча молодь, учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, студенти вищих і середніх навчальних закладів беруть участь у краєзнавчо-туристських і пошукових експедиціях, походах по місцях бойової слави.

Краєзнавчі й пошукові експедиції – це тривалі мандрівки пошукового характеру, що включають елементи краєзнавства. Вони проводяться з метою виховання молоді, дослідження і вивчення об'єктів (археологічних, геологічних, географічних, історичних, меморіальних тощо).

Екскурсія – це туристська мандрівка, яку здійснюють з метою відвідування якої-небудь місцевості, пам'яток історії, культури, природи, об'єктів народного господарства, використовуючи різні види пересування й транспорту. Основним завданням екскурсії, як правило, є пізнання нового, а також закріплення теоретичних знань.

Туристська прогулянка – це легке, уповільнене, приємне недовготривале ходіння (пішки чи на лижах) або короткочасна заміська поїздка з метою активного відпочинку. Вона відбувається в прогулянковому темпі зранку, в обідню перерву, ввечері а також у вихідні дні. Систематичні прогулянки пішки і на лижах позитивно впливають на нервову систему людини, сприяють відновленню сил, загартуванню організму, виробленню м'якого, сталого туристського кроку.

13. Туристично-ресурсний потенціал Кримського регіону.

14. Планування як функція менеджменту. Етапи стратегічного планування.

15. Суть та роль мотивування. Типи мотиваційних теорій.

16. Показники ефективності управління. Ефективність реалізації рішень.

17. Особливості статуту самодіяльної туристичної організації. Порядок реєстрації. Правові форми діяльності.

18. Туристичні організації України, міста Львова.

19. Краєзнавчий напрям діяльності туристичних організацій. Подати краєзнавчу характеристику пішохідного маршруту (за вибором).

20. Природні туристичні ресурси регіонів України (за вибором).

Клімат є одним з головних ресурсів, який обумовлює просторову організацію відпочинку у будь-якій країні. При оцінці клімата як рекреаційного ресурсу необхідно виявити ступінь його сприятливого (несприятливого) впливу на людину, на його здоров’я. Очевидно, що значення кліматичних ресурсів є великим не лише при організації санаторно-курортного лікування, але і при організації усіх інших видів рекреаційної діяльності.

Найбільше вплив клімату проявляється через реакцію людини на погоду, тобто на комплекс геофізичних (освітленість, тривалість світлої частини доби, прихід сумарної сонячної і ультрафіолетової радіації, прозорість повітря та інші) і метеорологічних (температура повітря і його вологість, швидкість вітру, хмарність та інші) елементів.

Звичайно, що при різних видах рекреаційної діяльності, а також при кліматотерапії оцінки ступеня сприяятливості однієї і тієї ж погоди для організму людини є не однаковими. Літня рекреаційна діяльність виставляє одні вимоги до погодних умов, зимова – зовсім інші. Погоди ж для кліматолікування оцінюються за їх впливом на хвору людину при його перебуванні на відкритому повітрі у стані спокою (аеро- і геліотерапія) і можуть бути комфортними (найбільш сприятливими) чи відносно сприятливими, причому у більш вузькому діапазоні змін метеорологічних і геофізичних елементів, ніж при активному туризмі і відпочинку здорових людей. Це обумовлено тим, що для хворих потрібні помірні, а не загартовуючі умови оточуючого природного середовища.

Кліматичні ресурси – важлива умова розвитку рекреаційного господарства, оскільки вони визначають загальну комфортність території для лікування та відпочинку. Кліматичні умови деяких регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з окремими захворюваннями (наприклад, бронхіальною астмою), зате в інших кліматичних умовах такі хворі почуватимуться прекрасно.

Україна належить до держав зі сприятливими погодними умовами для літніх видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для їхнього розвитку в середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 на південному березі Криму. Отже, комфортні умови для розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, а й на початку осені та в другій половині весни. Купальний сезон на більшості території не перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор’ї, особливо на південному березі Криму, він триває 120 і більше днів.

Тривалість сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочинку найсприятливіші умови на гірських масивах Полонинського, Верховинського та Чорногорського хребтів Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90-100 днів.

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

Ліс – найдавніша окраса Землі, невичерпне джерело радості для людини. У це поняття ми вкладаємо усю сукупність геологічних і біологічних компонентів: озера і джерела з кришталево чистою водою, смарагдове багатство різнотрав’я, п’янке своєю чистотою повітря. У лісі кожного з нас приваблює голос самої природи. Лісова тиша сприятливо діє на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу, відповлює порушену рівновагу між людиною та довкіллям. Особливо привабливий ліс для відпочинку, якщо у ньому є невеличкі галявини, струмки, озера. Рекреаційні ліси повинні бути декоративними, мати сприятливі умови для нормальної життєдіяльності лісових рослин.

21. Природно-рекреаційне районування, районні особливості.

22. Геопросторові аспекти оцінки історико-культурних ресурсів.

23. Історія зародження та розвитку рекреаційних досліджень. Внесок україських вчених.

24. Класифікація та структура територіально-рекреаційних систем. Еволюція поглядів щодо їх змісту.

25. Екологічне та туристичне законодавство. Вплив екологічного стану на розвиток туристичної діяльності.

26. Ліцензування і стандартизація туроперейтингу.

Специфіка туристичного бізнесу полягає в комплектації турпродукта

з різних видів сервісу – транспорту, харчування, розміщення, консульських

служб і т.п. Звідси велика кількість правових і нормативних документів,

що регулюють туристську діяльність.

Наприклад, адміністративним законодавством регламентується

питання одержання в'їздних віз, валютним законодавством – форма

розрахунків, митним - порядок пропуску через границю декларуючих

товарів. Є нормативні акти Держстандарту України про сертифікацію

туристичних послуг, акти державних антимонопольних органів про

застосування до туристичних послуг законодавства в сфері прав

споживачів і т.д.

Перелік основних документів нормативно-правової бази туризму

представлений нижче:

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Господарський кодекс України.

4. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 p. №

887-XII.

5. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09. 1991 р.

№ 1576-ХП.

6. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 04.02.1994 р.

№ 3929-ХІІ.

7. Закон України “Про туризм” від 15.09. 1995 р. № 324/95-ВР.

8. Закон України “Про ліцензування окремих видів господарської

діяльності” від 01.06. 2000 р. № 1775-ІП.

9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Правила в’їзду

іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її

територію” від 29.12. 1995 р. № 1074.

10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Програму розвитку

туризму до 2005 року” від 28.06. 1997 р. № 702.

11. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження

переліку органів ліцензування” від 14.11. 2000 р. № 1698.

12. Постанова Кабінету Міністрів України “Про строки дії ліцензії

на проведення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок

зарахування плати за її видачу” від 29.11. 2000 р. № 1755.

13. Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької

діяльності, пов’язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму

(ліцензійних умовах), і контролі за їх дотриманням / Затверджена наказом

Ліцензійної палати України і державного комітету України з туризму від

12.01.1999 р. № 5/1.

14. Методичні рекомендації з організації поїздок вітчизняних

туристів за кордон / Затверджено постановою Колегії державного комітету

України з туризму від 16.04.1996 р. № 96/8.

15. Програма забезпечення захисту і безпеки туристів / Затверджено

постановою Колегії державного комітету України з туризму від 08.10.1996

р. № 96/5.

16. “Про затвердження Правил користування готелями і надання

готельних послуг в Україні” / Наказ Державного комітету по житлово-

комунальному господарству України і Державного комітету України з

туризму від 10.09.1996 р. № 77/44.

17. Правила обов’язкової сертифікації послуг харчування /

Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. №

37.

18. Правила обов’язкової сертифікації готельних послуг /

Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. №

37.

2.5. Ліцензування туристичних послуг

Діяльність, пов'язана з наданням туристичних послуг, підлягає

ліцензуванню.

При ліцензуванні в туристичній діяльності слід керуватись статтею

17 Закону України “Про туризм” з метою створення рівних можливостей

суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та

забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту

навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного

обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та

турагентської діяльності.

Суб’єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на

туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з

оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може

здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на

турагентську діяльність.

Загальний розмір частки туроператора в статутних фондах інших

туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх статутних

фондів.

Суб’єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати

слова “туроператор” і “турагент” без отримання ним ліцензії на здійснення

відповідно туроператорської чи турагентської діяльності.

Не може бути видана ліцензія на туроператорську чи турагентську

діяльність суб’єкту підприємницької діяльності із назвою, тотожною назві

іншого суб’єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше

і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

Ліцензуванню підлягають наступні види туристичної діяльності:

- організація іноземного туризму;

- організація внутрішнього туризму;

- організація закордонного туризму;

- екскурсійна діяльність.

Для одержання ліцензії у відповідні органи подаються документи

відповідно до Закону про ліцензування.

Згідно статті 10 Закону про ліцензування суб'єкт господарювання,

що має намір здійснювати визначений вид ліцензованої господарської

діяльності, особисто або через уповноважений ним орган чи особу

звертається у відповідний орган ліцензування з заявою встановленого

зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися наступні дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання – заявнику: найменування,

місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код – для

юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта,

ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної

особи – платника податків і інших обов'язкових платежів – для фізичної

особи;

2) вид господарської діяльності, зазначений відповідно до статті 9

дійсного Закону (цілком або частково), на здійснення якого заявник має

намір одержати ліцензію.

У випадку наявності в заявника філій, інших відособлених

підрозділів, що будуть здійснювати господарську діяльність на підставі

отриманої ліцензії, у заяві вказується їхнє місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідчення про державну

реєстрацію суб'єкта підприємницької чи діяльності копія довідки про

внесення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України,

засвідчена чи нотаріально органом, що видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають

ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи,

що вичерпує перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України по

представленню спеціально уповноваженого органа з питань ліцензування.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів

господарювання інші документи, не зазначені в дійсному Законі, крім

документів, передбачених частиною п'ятої дійсної статті.

Заява про видачу ліцензії і документи, прикладені до нього,

приймаються з описом, копія якого видається заявнику з оцінкою про дату

прийому документів органом ліцензування і підписом відповідальної

особи.

Законом про ліцензування передбачено, що орган ліцензування

повинний прийняти рішення про видачу ліцензії або про відмовлення в її

видачі в термін не пізніше 10 робочих днів з дати надходження заяви про

видачу ліцензії і документів, прикладених до заяви. Повідомлення про

ухвалення рішення про видачу чи ліцензії про відмовлення направляється

заявителю в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати

ухвалення відповідного рішення (раніше такий термін визначений не був).

Орган ліцензування повинний оформити ліцензію не пізніше чим за

три робітників дня з дня надходження документа, що підтверджує

внесення плати за видачу ліцензії. Плата за ліцензію повинна бути внесена

суб'єктом господарювання після ухвалення рішення про видачу ліцензії.__

27. Маркетингові дослідження туристичного ринку.

28. Медичні вимоги до учасника туристського походу.

29. Міжнародне регулювання туристичної діяльності. Роль та значення Всесвітньої туристської організації.

Важливою формою міжнародної співпраці в галузі туризму, подорожей і гостинності є конференції ООН, перша з яких відбулась в Римі в 1963 р. На цій конференції ООН з туризму були представлені 87 держав, а також 5 спеціалізованих організацій, 7 міжвідомчих і 14 неурядових установ. Робота цієї конференції була присвячена регулюванню міжнародних туристських зв’язків, обговоренню питань прикордонних і митних формальностей, а також офіційному визначенню таких термінів як тимчасовий відвідувач, турист, екскурсант. Через те, що міжнародний туризм оцінюють як природне і невід’ємне право людини на право пересування, на Генеральній асамблеї ООН ще в 1966 р. ухвалили Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, де зокрема підкреслено право кожної людини вільно залишати будь-яку країну, включно з власною.

Друга конференція ООН відбулася в Манілі Філіппіни в 1980 р. В Манільській конференції брали участь 107 країн і 91 міжурядова і неурядова організація. Важливе значення для розвитку туризму мала ухвалена Манільська декларація щодо світового туризму, в якій основна увага була приділена міжнародним аспектам туризму, його ролі в національній економіці і міжнародній торгівлі як важливого показника світового розвитку. 1967 рік був проголошений ООН Роком туризму, що мало б допомогти людям досягти кращого взаєморозуміння, зрозуміти цінність туризму як форми зміцнення миру і добросусідських відносин між різними народами і культурами.

На початок 90-х років у світі діяло більше ста міжнародних спеціалізованих організацій туризму. Найбільш впливовою з них є Всесвітня туристська організація, яку створили в 1975 р. і яка зараз об’єднує 120 держав світу. ВТО є правонаступником МСОТО - Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (1947 р.). Генеральна асамблея ООН за згоди ЕКОСОС надала ВТО статус міжурядової організації, що відповідає за розвиток іноземного туризму. Штаб-квартира ВТО розташована в Мадриді. Кожні чотири роки скликаються сесії, між якими працює виконком Генеральної асамблеї. Генерального секретаря призначають на чотири роки. Офіційними мовами ВТО є англійська, французька і іспанська. У відповідності зі Статутом ВТО, метою її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн що розвиваються в галузі туризму. З діяльністю ВТО пов’язане професійне свято туристів і всіх працівників цієї сфери. Починаючи з 1980 р. 27 вересня 1975 р. - день, коли ухвалили Статут ВТО - відзначається як Всесвітній день туризму. Секретаріат ВТО щороку рекомендує відповідну тему для відзначення цього свята в кожній конкретній країні. Так, для першого Дня туризму вибрали гасло Вклад туризму у збереження культурної спадщини, зміцнення миру і взаєморозуміння.

Серед неурядових спеціалізованих організацій з міжнародного туризму назвемо наступні: Міжнародна асоціація наукових експертів з туризму, Міжнародна асоціація з соціального туризму і відпочинку працівників, Всесвітня асоціація туристських агентств, Міжнародне бюро соціального туризму, Міжнародна асоціація курортної справи, Бюро подорожей Міжнародного союзу студентів, Міжнародне бюро туризму і подорожей молоді. Таким чином в післявоєнній Європі і світі було немало зроблено для розвитку і організаційно-правового забезпечення міжнародного туризму. З економічної точки зору виїзний туризм може мати ряд негативних наслідків для національної економіки окремо взятих країн, бо сприяє витоку валюти з країни. Історія розвитку міжнародного туризму в останні 40 років знає приклади, коли уряди окремих країн вводили обмеження на виїзд своїх громадян закордон. Саме тому зусилля міжнародних організацій були спрямовані на пропаганду і підтримку того, що в демократичних країнах туризм повинен розглядатися як природне і невід’ємне право людини на свободу пересування.