1. Бальнеологічні курорти України. Основні методи лікування.

2. Історико-культурні туристичні ресурси України.

До групи історико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам’ятки історії, історико-архітертурні пам’ятки, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні соруди культури, спорту тощо. Отже, історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам’ятки народу дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, серед них і туристичних потреб.

У розвинутих країнах світу пам’ятки історії та культури – це значний туристичний ресурс, який активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад, Італія, Іранція та інші, найбільшу частку прибутків, яку дає рекреаційне господарство, отримують від вмілої експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє велика кількість пам’яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла організація туристичних послуг. Загальновідомі пам’ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.

До популярних туристичних об’єктів належать середньовічні замки – укріплене житло середньовічних феодалів, королів, султанів, шейхів та інших володарів. Багато замків у Європі і на Ближньому Сході побудували войовничі чернечі ордени. Замки-фортеці зазвичай будували у важкодоступних місцях, на крутих пагорбах і горах. Навколо замків концентрувалися селища, жителі яких при появі ворога ховалися в замках. Замки могли витримати довгі місяці облоги і бути практично неприступними. Замки дуже різноманітні за архітектурою і зовнішнім облаштуванням. У ХІV і ХV сторіччях замки втрачають колишнє старе військове призначення і здебільшого стають палацами знаті й аристократії.

Значна частина замкових споруд дійшла до наших днів у вигляді руїн, проте збережені і відновлені замки в Іспанії, Німеччині, Швейцарії переобладнені під музеї з чудовими колекціями середньовічних картин, посуду, меблів та інших елементів інтер’єру. Замки є цікавим елементом туристичної програми, їх охоче відвідують туристи. Найбільша кількість стародавніх замків є в Іспанії та Франції – Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо тощо.

Унікальний замок Нойшванштайн у Баварії (Німеччина). Зовнішній архітектурний вигляд цього замку з багатьма маленькими вежами послужив Волтові Діснею прототипом для створення казкового замку Діснейленду, що став емблемою усіх тематичних парків типу Діснейленд (в Америці, Європі та Японії).

В Україні азято під охорону держави понад 70 тисяч пам’єяток історії та культури, серед них понад 12 тисяч особливо цінних у туристичному плані пам’яток архітектури, які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від ІІІ ст. до н. е.

Пам’ятки архітектури в Україні розміщені нерівномірно. Основна їх частина знаходиться в західних областях України, а також Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Ченігівській, Сумській областях та Республіці Крим. Східні і Південні області не такі багаті на пам’ятки архітектури – найстаріші з них належать до 17 ст., що пов’язано з пізнім освоєнням території.

Найбільша кількість пам’яток архітектури припадає на м. Львів (2500) та Львівську область. Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та значною густотою населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з Півночі на Південь і зі Заходу на Схід. У Львові збереглися визначні пам’ятки, починаючи від 12 ст. Особливо цінними є архітектурні ансамблі плоші Ринок (15-19), Вірменської (14-19) та Руської вулиць, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (16-17), Святоюрського (17) та Вірменського (14-18) соборів; Домініканського костелу (18).

Другим щодо кількості пам’яток архітектури є м. Київ (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі – Золоті Ворота (1037), Софіївський собор (1037), Видубицький монастир (11), ансамбль Києво-Печерської Лаври (11). Зважаючи на виняткову художню цінність, за рішенням ЮНЕСКО, ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської Лаври внесено до списку світової культурної спадщини.

Кам’янець-Подільський – місто-заповідник, який за кількістю пам’яток архітектури (понад 150) займає третє місце в Україні. Особливо цінними є Стара фортеця (11-18), церкви, костели, житлові та цивільні споруди.

3. Характеристика Карпатського туристично-рекреаційного регіону.

4. Види і правила змагань з різних видів туризму. Сутність нормативних документів по організації самодіяльного і спортивного туризму.

2. Види стратегії туроперейтингу. Життєвий цикл туру, його закономірності і види.

3. Види та форми туристських організації. Туристські організації м. Львова та України.

Міжнародний туризм налічує приблизно 300 організацій. Їх можна класифікувати за такими ознаками:

• національно-територіальна: міжнародні, регіональні та національні організації. Їх діяльність має відповідно всесвітній, регіональний та національний характер;

• загально-державна: урядові, громадські та приватні;

• за видом діяльності: регулюючі, проектні організації, ринкові агенти, консультанти, професійні асоціації та ін.

• за сферою діяльності: транспортні (авіаційні, автобусні, автомобільні та ін.), туристські агенти, туроператори.

Постійне розширення міжнародного туристського обміну зумовило необхідність його міжнародно-правової регламентації: розробки різноманітних правових інститутів і утворення спеціалізованих міжнародних туристських організацій.

Серед найбільш розповсюджених у світі є:

1. Всесвітня туристська організація (ВТО) при ООН. На сьогоднішній день сама відома організація, яка визнана у туристському світі. Була утворена 2.01. 1975 року. Її дійсними членами є більше ніж 105 держав, а також більше ніж 150 членів, котрі приєдналися (туристські організації, авіакомпанії, міжнародні організації та ін.).

Статут ВТО прийнятий 27.09.75 р. Починаючи з 1980р. ця дата відмічається як Всесвітній день туризму. Кожен рік цей день проводиться під певним девізом. Кожні 4 роки ВТО скликає сесії Генеральної асамблеї, між якими працює виконком Генеральної асамблеї ВТО. Штаб-квартира знаходиться в Мадриді (Іспанія).

ВТО ставить перед собою такі завдання:

• прискорювати і розширяти сприяння туризму для миру, взаєморозуміння, здоров’я і процвітання людей у всьому світі;

• допомагати людям мати доступ до освіти і культури під час подорожей;

• покращувати стандарти проживання і перебування в менш розвинутих районах світу за допомогою забезпечення необхідною матеріально-технічною базою для іноземного туризму, розвитку транспортних шляхів та ін.

• розширювати можливості країн, які приймають туристів і тим самим вносити вклад в їх економіку;

• виступати в ролі міжнародного агентства з координації і співробітництву між країнами;

• встановлювати постійний взаємозв’язок між різними об’єднаннями туроператорів;

• визначати теми пленумів і засідань; Так як одне із завдань – дослідження, яке включає вивчення статистики з міжнародного туризму, запровадження нових методів вимірювання, прогнозування, здійснення маркетингу;

• розробляти міжнародні документи (акти), нові стандартні вимоги до паспортів, віз та ін. і слідкувати за їх виконанням.

ВТО є основним представником туризму в ООН і діє як самий авторитетний орган у світовому туризмі.

2. Міжнародна асоціація повітряного транспорту. Заснована у 1919р. і реорганізована після 1945року. Всесвітня організація для всіх міжнародних авіаперевізників. Головне завдання – впорядкування міжнародного комерційного авіаційного зв’язку, введення єдиних для всіх членів правил і процедур, встановлення узгоджених тарифів на пасажирські авіаперевезення на міжнародних маршрутах.

Членами є 259 авіакомпаній, які здійснюють міжнародні перевезення. Для того, щоб стати членом авіакомпаніям треба мати державний сертифікат, який підтверджує регулярність перевезень.

Туристські агентства беруть участь в діяльності цієї організації через її спеціальне відділення – Міжнародну організацію агентів авіакомпаній. Кожному турагенту, який пройшов акредитацію дають номер, який є візитною карткою при здійсненні розрахунків з авіакомпанією та ін.

Серед регіональних організацій слід зазначити:

• Організацію економічного співробітництва і розвитку (1960) – сприяє розвитку туризму.

• Азіатсько-Тихоокеанська туристська організація (1951) – розвиток туризму в цьому регіоні.

Міжнародні туристські організації, які розвивають оздоровчий туризм в Європейському регіоні:

- Європейська асоціація пішохідного туризму (ЕРА);

- Європейська асоціація рекреації та туризму (ЕЛРА);

- Європейський інститут вивчення та досліджень у галузі туризму (НЕРЕТ);

- Організація туризму з метою відпочинку (ОТЕЛ);

- Європейський союз працівників туризму (ЕУТО) та ін.

Аналогічні туристські організації функціонують в інших регіонах світу.

Що стосується національних організацій, то розглянемо їх на прикладі нашої держави.

Система управління туризмом в Україні включає державні та громадські організації. Наведемо стислу інформацію про діяльність деяких з них.

Комітет Верховної Ради з питань молоді, спорту і туризму. Влітку 1997 році, відповідно до Конституції України, постійні комісії Верховної Ради України перетворено у комітети. На сьогодні до складу комітету Верховної Ради України входить 8 народних депутатів України.

Основними завданнями комітету є:

1. Проведення в життя законів України з питань туризму, рішень Верховної Ради та Президії, а також власних рекомендацій;

2. Підготовка проектів законів, висновків до законопроектів з питань туризму;

3. Сприяння державним органам і організаціям у вирішенні питань, що належать до компетенції Комітету;

4. Контроль за діяльністю Міністерств, державних комітетів і відомств України, державних органів на місцях, підприємств, установ і організацій щодо виконання законів та інших нормативних актів Верховної Ради України, які належать до компетенції Комітету.

Державний Комітет України з туризму (голова – В.І. Цибух) – центральний орган державної виконавчої влади. Він визначає державну політику в галузі туризму, збирає статистичну інформацію, впроваджує маркетинг на внутрішньому та міжнародному ринках туризму.

При Держкомітеті України з туризму працює рада представників суб’єктів туристської діяльності, яка є дорадчим органом.

Для координації діяльності міністерств і відомств України в галузі туризму створюється Національна рада по туризму, яка є позавідомчим колегіальним органом. Затверджується Кабінетом Міністрів України.

За управління українськими природними територіями і заповідниками відповідає велика кількість міністерств і національних організацій: Міністерство сільського господарства, Національна Академія наук, Міністерство освіти і науки. Українські національні парки управляються Міністерством охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки (Мінекобезпеки).

У цілому з перелічених організацій найбільш істотний внесок у розвиток туризму робить Мінекобезпеки. Саме воно розробляє концептуальні основи законодавства щодо навколишнього середовища в Україні.

Асоціація комерційних туристських організацій була сформована з метою підтримки інтересів комерційного туризму (вивчення потреб, використання засобів масової інформації, маркетингова діяльність тощо). Членами асоціації є 157 фірм.

Асоціація сільського туризму займається просуванням і рекламою усіх форм сільського туризму, включаючи фермерський туризм. Вона підкреслює важливість залучення сільської спільноти до цієї діяльності, враховуючи високий рівень безробіття в селах і, відповідно до традицій та досвіду, який є у мешканців сільських районів Карпат, щодо надання житла відпочиваючим та туристам.

Контрольно-рятувальна служба – є відповідальною за проведення рятувальних дій на всій території України. Її представництва працюють у чотирьох карпатських областях, а також є осередки у Ворохті, Яремчі, Сколе. Зазначені організації забезпечують інформацією та підтримкою туристів, які подорожують. Раніше рятувальна служба фінансувалася урядом і була добре споряджена (гелікоптери, радіо та медичне устаткування). На даний час все це майже відсутнє. Керівництво служби вважає, що вона повинна бути незалежною організацією, а її послуги мають використовувати та оплачувати турбази, національні парки та ін.

Для координації діяльності міністерств, відомств інших організацій України, що працюють у галузі туризму, створено Національну раду з туризму, яка є позавідомчим колегіальним органом.

У 1998 році створено громадську організацію Туристську Асоціацію України, яка приймає участь у вирішенні спільних дій щодо розвитку туризму, поліпшення обслуговування туристів, захист інтересів своїх членів.

На обласному рівні Держкомтуризм підтримує своє представництво через власні туристські агентства (бюро). Завдяки тенденції до децентралізації, агентства сьогодні мають незалежність і відповідальні за розвиток і продаж своїх послуг. Якщо немає відділу з туризму облдержадміністрації – агентства відповідають за надання ліцензій на здійснення діяльності в галузі туризму.

Місцевими органами виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи в складі державної виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополі, які підпорядковуються цим органам влади та Держкомітету з туризму.

У районах та містах обласного значення є також відповідні структурні підрозділи місцевого рівня.

У Львівській області підтримку розвитку туризму забезпечує Головне управління молодіжної політики, спорту та туризму, у складі якого знаходиться управління туризму та курортів.

У Львівській облдержадміністрації також працює відділ економіки природокористування, туризму і рекреації.

Все більшу роль у розвитку туризму відіграють громадські організації.

Також добре відомими на Львівщині є:

• Львівське представництво Туристської Асоціації України;

• Західноукраїнська Туристська Асоціація (ЗУТА), яка успішно вирішує питання реклами своїх членів через виставкову діяльність;

• Львівська Асоціація Туристських Організацій (ЛАТО);

• Львівська Асоціація Розвитку Туризму (ЛАРТ). При ній діє Туристсько-інформаційний центр, який активно пропагує туристам послуги членів даної Асоціації;

• Львівський обласний центр сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Метою даного центру є захист інтересів господарів агроосель, популяризація відпочинку на селі.

На регіональному рівні (Карпатський регіон) також створено ряд громадських об’єднань, у яких активну участь беруть туристські організації Львівщини:

• Рада з туризму Карпатського регіону (4 області) з метою сприяння розвитку туризму КР, просування на ринок нових туристських продуктів, маркетингова діяльність;

• Асоціація готелів та туристських підприємств Карпатського регіону;

• Асоціація музеїв та художніх галерей Карпатського регіону;

• Асоціація журналістів та письменників.

Вагомий внесок у розвиток і проведення краєзнавчо-туристської роботи, особливо серед молоді та дітей, здійснюють громадські організації “Клуб велотуристів друзів природи “Рух”, “Карпатська школа”, “Пласт”, Дитячий Альпійський Рух.

5. Види туроперейтингу і туроператорів.

Оскільки туроперейтинг є вельми різноманітним і різноспрямованим видом людської праці, виникає необхідність класифікувати як туроперування, так і самих туроператорів за різними ознаками.

Перш за все, ґрунтуючись на географії туроперейтинга, можна виділити аутгоїнгових, інкамінгових і інсайд-туроператорів.

Аутгоїнговий туроператор спеціалізується на розробці, просуванні і реалізації виїзних міжнародних турів, тобто подорожей громадян своєї країни за її межі. Це найскладніший вид туроперейтингу, який вимагає найбільших зусиль і капіталовкладень.

Складність аутгоїнга полягає, перш за все, в необхідності досконального вивчення маршруту. Оператор повинен володіти вичерпною інформацією не тільки про готелі, які орендуються, екскурсійні програми, організовувані трансфери, порядок оформлення в’їзду в країну, але і знати політику місцевих урядів, діючі в країні перебування закони, звичаї, норми поведінки, заходу безпеки туриста і його майна, особливості місцевої кухні, роботи закладів дозвілля і видовищ. Максимальне знання маршруту, необхідне для надання якнайповнішої інформації як агентам, так і самим туристам досягається, найчастіше, тільки в результаті командировочних поїздок працівників туроператора в курортні і туристичні центри, ретельного вивчення вторинних джерел інформації і що є у себе, або у конкурентів досвіду роботи з даним напрямом.

Другою причиною щонайвищої складності аутгоїнга в порівнянні з іншими видами туроперейтингу є необхідність ділових контактів із зарубіжними партнерами (meet-компанії, хотельери, екскурсійні бюро, транспортні організації), що вимагає від персоналу, окрім знання іноземних мов, уміння враховувати цілий ряд чинників:

• годинні пояси - в цьому випадку найскладнішою виступає організація аутгоїнгу між півкулями Землі (Європа і США, Південна Америка і Азія і т.д.), специфічною неоперативністю підтвердження заявок;

• особливості організації роботи населення країни-реципієнта (тривалість перерв, час початку і закінчення робочого дня, національні вихідні і свята і т.п.);

• рівень розвитку засобів зв'язку в країні-реципієнті (можливість роботи з курортом на інтернет-, факс-рівнях);

• психічні і соціальні особливості працівників зарубіжних фірм-партнерів (рівень їх відповідальності, оперативності, професіоналізму і т.д.);

• географічна віддаленість партнерів (дорогі відрядження, інформаційні і fam-тури вимушують операторів довіряти партнерам «на слово»);

• досить песимістичні перспективи і висока вартість витрат можливих судових розглядів туроператора із зарубіжними партнерами, особливо, якщо за договором співпраці, всі конфліктні ситуації розглядаються судами країни-реципієнта.

Не завжди працівникам навіть найбільших туроператорів вдається ефективно планувати власний робочий день, враховуючи вищенаведені чинники організації аутгоїнгу. На думку російських і європейських туроператорів, досить складно організовувати масовий аутгоїнг в південно-європейському (Італія, Іспанія, Португалія), турецькому, єгипетському, туніському напрямах.

Крім того, складність аутгоїнгу можна пояснити необхідністю міжнародних розрахунків і більшою залежністю від чинників непрямого впливу на туристичний ринок (економічна, політична, екологічна ситуація як країни-реципієнта, так і країни-донора).

Проте, не дивлячись на перераховані чинники, що ускладнюють аутгоїнг по відношенню до інших видів туроперейтингу, саме у сфері виїзного туризму розвертається найжорсткіша конкурентна боротьба між операторами, що тільки підтверджує тенденцію зростання міжнародного туризму у всьому світі. Крім комерційних інтересів, що примушують все нових туроператорів втягуватися в боротьбу на полях обіцяючого найбільші прибутки аутгоїнга, порівняно з інкамінгом і інсайдінгом, ними рухають можливі перспективи зайняти власну ринкову нішу, відкрити і стати монополією в певному туристичному напрямі, «застовпити» чартерний ланцюжок або завдяки тим турпотокам, що ростуть, служити авторитетом туристичних підприємств країни-реципієнта і можливість подальшого туроператорського лобі на чужині.

Залежно від активності співпраці аутгоїнгового туристичного оператора і авіакомпаній (у зв'язку з тим, що на теперішній час авіакомпанії стають провідними постачальниками туристичних послуг на ринку) можна класифікувати міжнародних туроператорів на флайтеров і нон-флайтеров.

Флайтер – аутгоїнговий туроператор, що є активним фрахтувальником повітряних судів, що належать місцевим авіакомпаніям. Це такий ступінь розвитку як самого туроператора, так і туроперейтингу в регіоні, на якій активні гравці туристичного ринку дістають можливості (і фінансові, і ринкові) організації чартерних перельотів до місць відпочинку. Тобто, туроператор – організатор чартерного рейса отримує можливість не тільки заздалегідь сплатити вартість чартеру, але і реалізувати максимальну кількість путівок або авіаквитків на замовлений рейс з метою забезпечення максимальної рентабельності рейса. Залежно від форм співпраці флайтеров з авіакомпаніями можна також окремо виділити:

• абсолютних флайтерів – туристичних операторів, які першими придбають за договором чартеру повітряне судно повністю, тобто зобов'язується за узгодженням з керівництвом авіакомпанії і наземними службами аеропорту повністю сплатити і здійснити політ під повну власну відповідальність. Ця форма співпраці флайтера з авіакомпанією типова для туроператорів, об'єми продажів і розміри туристичних потоків яких дозволяють максимально гарантувати об'єм завантаженості авіарейса, перевищуючий запланований атель завантаження судна. Відповідно, право розпорядження авіабілетамі на планований авіарейс повністю належить абсолютному флайтеру, який реалізує їх або у складі турпакетів, або як одиничну послугу туристам або іншим туроператорам;

• відносні флайтери – дрібніші туроператори, об'єми продажів і ринкові можливості яких не дозволяють їм гарантувати «підйом» чартерного авіарейса власними силами. З цієї причини відносні флайт-туроператори консолідують свої зусилля в рамках пулу (тимчасово створюваного об'єднання, існуючого для досягнення певної загальної мети його учасників), розподіляючи між собою салон повітряного лайнера на блоки крісел. Розмір блоків також обов'язково узгоджується між тур операторами – учасниками пулу і представниками керівництва авіакомпанії. Надалі туроператор-замовник блоку крісел на чартерний політ несе відповідальність і ризикує в межах кількості крісел в заявленому їм блоці. Зрозуміло, умови оплати, вартість чартерної виплати, розмір дисконту з кожного крісла залежать, перш за все, від розміру блоку (кількості заявлених крісел) і можуть бути індивідуальні для кожного туроператора, учасника пулу.

Нарешті, нон-флайтери – це аутгоїнгові туроператори, форма роботи яких не має на увазі фрахту повітряних судів ні на яких умовах. Відмова міжнародного туроператора від участі в організації чартерів може мати ряд причин:

• туроператор працює за напрямками, на яких відлагоджені недорогі і максимально зручні регулярні авіарейси (наприклад, не має сенсу організовувати чартерний рейс з Ростова до Італії, оскільки вже багато років з південної столиці в італійський Форлі літає регулярний рейс);

• туроператор надає VIP-відпочинок в немасових і непопулярних напрямах, оскільки невеликий розмір туристичного потоку не дозволяє забезпечувати завантаження цілого лайнера;

• туристичний оператор взагалі не займається організацією авіа-турів, пропонуючи автобусні, залізничні тури або круїзи;

• туристичний оператор не має фінансової або ринкової нагоди для організації чартерних авіарейсів. Якщо, не маючи ні власного чартерного рейса, ні блоку крісел на чартерні перельоти, туроператор все-таки пропонує авіатури, то в цьому випадку його функції зводяться не тільки до організації «наземного обслуговування» за допомогою іноземної meet-компанії, але і до пошуку авіаквитків на авіарейси у інших туроператорів на регіональному ринку.

Також аутгоїнгових туроператорів залежно від форм їх співпраці із зарубіжними курортами можна класифікувати на презентативних і репрезентативних.

Репрезентативна форма співпраці аутгоїнгового туроператора з іноземним курортом полягає в дорученні «наземного обслуговування» своїх туристів іноземному партнеру, так званій meet-компанії (або зустрічаючій стороні). Meet-компанії - це, відповідно, іноземні приймаючі або інкамінгові туроператори. Застосування в туроперейтингу послуг іноземних компаній, які зустрічають туристів, дозволяє уникнути труднощів, пов'язаних з бронюванням готелів, трансферів, екскурсійних програм (тобто всіх вхідних до складу турпродукта послуг постачальників).

Презентативна форма аутгоїнгового туроперейтингу є вищою стадією розвитку туроперейтингу, що характеризується наявністю у туроператора представництва на курорті (як приватної особи, так і цілого відділення, філіалу). Зрозуміло, необхідність відкривати зарубіжне представництво має значення тільки у випадках, якщо туроператор найщільніше співробітничає з даним курортним напрямом, забезпечуючи крупні туристичні потоки із завидною регулярністю. У функції представника або представництва аутгоїнгового туроператора на зарубіжному курорті входять:

• зустріч і проводи туристів, що прибувають,

• їх розселення в готелях згідно виписаних менеджерами туроператора ваучерів,

• організація екскурсійних програм і дозвілля відпочиваючих.

До позитивних рис представництва можна віднести:

• максимальну оперативність поточної роботи і розрахунків,

• відсутність необхідності спілкуватися на іноземній мові,

• максимальний ступінь довіри і контролю якості турів безпосередньо під час їх виконання.

З другого боку, присутність зарубіжного представництва або представника – дороге задоволення і не завжди вітається місцевим урядом курортів. У зарубіжного представництва завжди менше можливостей у встановленні низьких цін на послуги хотельеров, ніж у місцевих meet-компаній, які часто є крупними туроператорами з великими блоками місць в багатьох готелях курорту.

На відміну від аутгоїнга, інкамінг – це функція туроператора по розробці, просуванню і організації турів на території власної країни для іноземних громадян. Як видно з визначення, інкамінг напряму пов'язаний з аутгоїнгом, забезпечуючи останньому прийом, розміщення, організацію дозвілля туристів в місцях їх тимчасового перебування. Саме інкамінг є для уряду найпріорітетнішим напрямом туроперейтинга, оскільки від його розвитку напряму залежить об'єм валютних надходжень в економіку країни-реципієнта, ситуація на ринку робочої сили, рівень розвитку інфраструктури.

Економічну залежність від інкамінгу випробовують на собі практично всі відомі світові курорти або держави з відкритою туристичною економікою.

Організація в'їзного туризму також вимагає від туроператора певного рівня професіоналізму і досвіду роботи з метою ефективного подолання наступних проблем:

• проектування і планування туристичного продукту повинне мати на меті можливості своєї модифікації залежно від особливостей потреб туристів, що приїжджають. До цих особливостей можна віднести як звичну стиковку туру під час прибуття і відправлення туристів в країну-реципієнта, кількість днів, що проводяться інкам-туристами, так і можливі модифікації туру (асортимент пропонованих готелів, кількість і якість трансферу і екскурсій, умови страхування, організацію заходів дозвілля), необхідні для максимального задоволення потреб туристів, визначуваних їх національною приналежністю, соціальним статусом, самоцілями подорожі і т.д. Наприклад, класичний інкам-тур, що включає прийом, трансфер, розселення і оглядову екскурсію туристів в курортному містечку, повинен мати нагоду до модифікації залежно від того, яким рейсом (чартерним або дорожчим регулярним), звідки (Берлін або Ростов-на-Дону) і з якою метою (сімейні пари, група студентів, команда дайвінгистів) прибули туристи;

• інкам-тури вимагають додаткових зусиль туроператорів для просування турпродукції на зарубіжних туристичних ринках. Крім традиційних каталогів пропонованих готелів, програм турів і цінових додатків, ікам-оператор повинен донести до зарубіжних потенційних туристів інформацію про свою країну, про особливості і унікальність її туристичного потенціалу, переконати їх в необхідності на власні очі побачити пам'ятники, визначні пам'ятки, об'єкти природи своєї батьківщини, запевнити в цілковитій безпеці як туристів, так і їх майна. Для донесення такого великого об'єму інформації туроператор, що спеціалізується на інкамінгу, зобов'язаний брати участь в міжнародних виставках, що проводяться, особливо в зарубіжних, організовувати інфо- і фам-тури для своїх зарубіжних колег. Крім участі у виставковій роботі необхідні заходи рекламного і PR-плану, що проводяться на тих, що цікавлять оператора зарубіжних ринках. Проте, на відміну від аутгоїнгового оператора, інкам-туроператор може розраховувати на підтримку властей своєї країни, які не менше за воно саме зацікавлені в збільшенні об'ємів інкам-турізма.

Світовий досвід свідчить про численні сумісні проекти пропаганди міжнародного туризму, що фінансувалися за рахунок об'єднаних бюджетів туроператорів і держав, або регіонів-реципієнтів. В даний час уряди окремих держав (Іспанія, Португалія, Туреччина, Єгипет і т.д.) повністю фінансують рекламні акції, спрямовані на збільшення власного інкам-туризму в перспективних країнах-донорах.

• інкам-туроперейтинг в значній мірі залежить від іміджу країни-реципієнта в світі. Якщо узяти до уваги факт збільшення активності міжнародного тероризму, сепаратистських тенденцій в багатьох державах світу, а також зростання конкуренції між країнами-реципієнтами, можна припустити, що сьогодні для згортання інкам-турізма, якого б рівня він не досягав, достатньо тільки однієї події, що підірвала позитивний імідж країни-реципієнта. Завдяки розвиненій системі засобів масової інформації такими подіями може стати що завгодно: від терористичних актів, що призвели смерть сотень туристів, і військового перевороту, до бандитського нападу на туриста вуличних грабіжників або піднятий ЗМІ галас навколо мандрівника, що отруївся місцевою кухнею. Причому роль ЗМІ у формуванні іміджу приймаючої країни важко переоцінити. Ставши четвертою владою в будь-якій державі, вони також дістали можливість як безпосереднього, так і непрямого впливу на розвиток міжнародного туризму, на напрями туристичних потоків в світі. Саме з цієї причини сторінки газетних смуг або ефіри телеканалів часто ставали ареною битви для прихильників відпочинку в тій або іншій географічній місцевості.

Хоча не можна і не згадати про переваги інкамінгу перед аутгоїнгом. Перш за все, це великі можливості в процесі планування турів. Туроператор чудово володіє інформацією про туристичний потенціал своєї країни, про стан інфраструктури і супраструктури туристичної індустрії, легше домовиться з хотельером або перевізником, професійніше організовує екскурсії або дозвілля. І все це з набагато нижчими витратами, ніж аутгоїнговий туроператор. Крім того, інкамінговий туроператор знаходиться в безпосередній близькості від туристів в ході реалізації туру, тому має нагоду контролювати ситуацію, вмить вирішувати конфліктні ситуації, уникати нестиковок і накладок.

Нарешті, інсайдінг - вид туроперейтингу, плануючий, просуваючий і реалізовуючий внутрішній турпродукт - тобто тури по території своєї країни для своїх співгромадян. Інсайд-туроперейтинг базується на туристичному потенціалі своєї країни і орієнтований на задоволення туристичних потреб своїх співгромадян. Внутрішній туризм, також як і інкамінг, є важливим пріоритетом розвитку національного туристичного ринку, оскільки не тільки не сприяє відтоку грошових коштів з економіки країни, але і є стабілізуючим чинником на ринку робочої сили, працедавцем власної туристичної індустрії (готелі, дороги, транспортні підприємства, ресторани, заклади дозвілля і т.д.), збільшує розміри капіталовкладень в національні підприємства сфери туризму, приводить до вирівнювання рівнів життя в регіонах країни (можна відзначити, що подорожують звичайно жителі економічно розвинених регіонів держави, тоді як курортні регіони позбавлені інфраструктури розвиненої промисловості, сільського господарства, і їх жителі вимушені існувати тільки на доходи, одержувані від обслуговування мандрівників, що приїжджають), чим сприяє зняттю соціальної напруженості і ліквідовує сепаратистські тенденції (що особливо актуальне відносно великих або багатонаціональних держав - Іспанія, Швейцарія, Росія і т.д.).

Відмінними рисами інсайдингу можна назвати максимально недорогу інформованість оператора як про переваги різних категорій своїх громадян - потенційних туристів, так і про можливості вітчизняного туристичного потенціалу. Плануючи внутрішній туристичний продукт, інсайд-туроператор може, ґрунтуючись як на власному досвіді, так і на досвіді конкурентів, а також удавшись до допомоги вторинних джерел інформації і професійних рекламних агентств, провести маркетингове дослідження туристичного ринку, виділивши потреби, що превалюють на ринку, порівняти їх з реальними можливостями вітчизняних підприємств туристичної індустрії, і на підставі цього порівняння вибрати і зайняти ту або іншу нішу на ринку, запропонувавши необхідний турпродукт.

Таким чином, інсайд-туроператору значно простіше і дешевше, ніж двом іншим, розробляти турпродукт, що максимально відповідає вимогам потенційних клієнтів.

Одночасно інсайдінг значно полегшує і здешевлює процедуру встановлення договірних відносин (наприклад, з хотельерамі або перевізниками), необхідну для планування і ціноутворення туру, знімає необхідність оформлення і розповсюдження інформації про місця перебування на туристичному ринку (часто пропоновані курортні або туристичні центри відомі як агентам, так і потенційним мандрівникам), організацію інфо- і фам-турів (виключення може скласти тільки інсайдінг раніше невідомих або маловідомих напрямів), не вимагає такої агресивної (як в міжнародному туризмі) реклами і пропаганди. Крім всього іншого, інсайд-туроператор з позитивною репутацією і великим досвідом роботи може скористатися різноманітного роду способами стимулювання з боку місцевого або державного уряду (від суспільного визнання заслуг і нагороджень до сумісної реклами і державного замовлення – з метою розвитку соціального туризму).

Все ж таки є нюанси, що ставлять інсайдинг в менш вигідне положення, ніж міжнародний туроперейтинг.

Перш за все, це менша, ніж в міжнародному оперейтингу, норма прибутків, обчислювана, тим більше, в національній валюті. Меншу прибутковість інсайдингу можна пояснити практичною відсутністю внутрішніх чартерних перевезень (як одного з провідних способів заробітку міжнародних туроператорів), жорсткою ціновою конкуренцією на ринку зі сторони не тільки крупних, але і дрібних туроператорів (оскільки вітчизняна індустрія туризму більш доступна, ніж зарубіжна), необхідністю орієнтованості внутрішнього турпродукту на середній або малозабезпечений клас (оскільки спроможніший сегмент віддасть перевагу відпочинку за межами батьківщини), невеликою часткою організованого туризму в загальній кількості внутрішніх подорожей (мандрівники, володіючи інформацією про засоби розміщення, рух транспорту і т.д., що не мають мовних бар'єрів, віддають перевагу неорганізованому, самостійному внутрішньому туризму, звертаючись до допомоги інсайд-туроператорів тільки в пікові сезони, та і те тільки з метою забронювати номер, а не придбати турпакет).

Крім того, необхідно відзначити, що розміри окремих держав роблять безглуздим саме існування інсайд-туризму і, отже, інсайд-туроперейтингу. Чим менше по території країна, тим менше вірогідність того, що клієнт звернеться в туристичну фірму з метою купити внутрішній тур, і більше вірогідність неорганізованого самостійного відпочинку і подорожей співгромадян. І все ж таки, інсайд-туроперейтинг вельми розвинений в крупних (США, Канада) або в економічно слабких державах, для більшості населення яких зарубіжний відпочинок недоступний (Росія, Бразилія, Мексика і ін.).

З метою виживання в умовах конкуренції і отримання максимально можливого прибутку інсайд-туроператори знайшли єдиний вихід - придбання комітментів в найпопулярніших серед співгромадян готелях курортів, або туристичних центрів.

Така стратегія, по-перше, відсікає можливості внутрішнього туриста розселитися в готелі самостійно, примушуючи його удатися до послуг оператора, по-друге, дозволяє туроператорам, одержуючи прибуток, тримати продажну ціну на кімнати нижче, ніж ціна стійки самого готелю (за рахунок договірних відносин з хотельером, придбання комітментів за середньорічною ціною з хорошими комісійними, можливих бартерних операцій хотельера і оператора і т.д.). Дотримуючись описаної стратегії, внутрішні оператори дістають можливість надавати клієнтам послуги розміщення і живлення готелів за цінами значно привабливішим, чим це зробить сам готель для неорганізованих туристів, а також будувати власну агентську мережу по реалізації кімнат на внутрішньому ринку.