Багатоколінні запитання

Учні говорять одне одному фрази, що могли б здивувати, ви­кликати потрясіння. Наприклад:

— Тебе виключили зі збірної команди школи!

— Мене? Виключили? Із команди?

— Мене? (Відмінницю?) Виключили? (Надзвичайний захід застосували?) З команди? (Без якої я не можу жити?)

Чи не правда, як природно виникають інтонації запитання на кожному слові. (Чому? Адже так важко повірити в правду сказаних слів, таке велике потрясіння!)

А яким є сильне здивування, коли чуєте: «Перша премія — твоя» (на конкурсі читців).

— Перша? Премія? Моя? — говорить учень, ще не вірячи остаточно, що це не жарт.

Людське життя має бути щасливим, а крихке сімейне щастя складається з багатьох факторів і взаємин. Традиційна українська родина була великою: під одним дахом мешкало кілька сімей різних поколінь. Мир у домі панував лише тоді, коли взаємини батьків і дітей, дідів і онуків, свекрухи і невістки, тещі і зятя були гармонійними. У народному побуті ці типи взаємин регулювалися відповідними звичаями, ритуалами, забутими нині. Щоправда, і тоді у «Кайдашевій сім'ї» зустрічалися не тільки в літературі.

Тексти для тренувальних вправ

Сьогодні до школи вперше прийшли малюки.

Завтра їм починати навчання, а сьогодні їх привели матері познайомити з учителем.

Матері повернулися додому. Діти залишилися з учителем на зеленій галявині, під високою липою.

Старий учитель Іван Пилипович сьогодні зустрічає десяте покоління своїх вихованців. Доведе оцих малюків до четвертого класу, і сповниться сорок років його роботи в школі.

Ласкаві, привітні очі дивляться в чорні, сині, сірі, блакитні оченята своїх вихованців. Малі усміхаються. (За В. Сухомлинським)

А ЩО ТАМ ЗА ЛІСОМ?

Мені пригадується весняний день. Сяє сонце, ласкавий вітерець шепоче в листі дерев. Співають пташки, щось шелестить у лузі — так тихо-тихо, ледве чутно. Я сиджу на високій степовій могилі й слухаю, як шумить весна.

Переді мною — зелені лани. На обрії — ліс.

— А що там, за лісом? — питаю старшого брата.

— Поля, села...— каже брат.— А там знову ліс.

— А за тим аж лісом — що там?

— Дніпро. Волика наша ріка Дніпро.

— А за Дніпром що?

— Знову поля, села, ліси.

Це було тоді для мене найбільше відкриття світу. Мене здивувало, що світ такий широкий. Мене зворушило, що така велика, багата Україна. (В. Сухомлинський)

Метелик із росою на крилі

Оксанка вийшла вранці в сад.

Сходило сонце, співали пташки. На яблуневому листочку Оксанка побачила метелика. Він сидів, поволі-поволі ворушив крильцями. На одному з них Оксана побачила краплину роси. «Це ж метелик боїться махнути й полетіти, бо струсить гарну таку краплину»,— подумала Оксанка.

Дівчинка стояла над метеликом, затамувавши дух. їй хотілося, щоб час зупинився. Щоб сонечко не піднімалося вище, щоб не минула ранкова прохолода, щоб із крильця свого не стріпнув метелик роси. (В. Сухомлинський)

Квітуча вишня

Розцвітала вона навесні біля хати. Гули бджоли в квітках. Сяяло весняне сонце, щебетали пташки. Я не міг відірвати очей від квітучої вишні.

Тепер, коли пригадується той далекий час, здається, що вишня квітла всі дні дитинства.

Зараз теж квітне вишня, теж гудуть бджоли, сяє сонце й щебечуть пташки. І здається мені, що немає ніде такої краси, як на нашій рідній землі. Рідна земля — найкраща. Бо ми народились на ній, бо вона дала нам життя і силу. (В. Сухомлинський)