Порівняльний зворот

Усередині простого речення можуть зустрічатися порівняльні звороти з порівняльними сполучниками. У порівняльному звороті те, із чим порівнюємо, тобто саме порівняння, завжди наголошене. Дуже часто перед порівняльним зворотом може не бути паузи, кома «не читається».

Звертання

Якщо звертання стоїть на початку речення, воно зазвичай ви­діляється, але отримує другорядний наголос і відділяється паузою від наступних слів (кома після нього «читається»).

Якщо звертання міститься в середині речення, то трапляється, що кома, яка передує йому, «не читається», а кома, яка стоїть Після звертання, «читається»..

Нарешті, якщо звертання стоїть наприкінці речення, то зазви­чай воно відділяється паузою від попередніх слів — кома «читається». Наголошується не звертання, а попередні слова, що мають значеннєве навантаження.

Про логічну перспективу

Логічна перспектива — це повідомлення основної думки під час читання вголос речення, «ланцюжок» із декількох речень, завершених за думкою і композиційно, уривка, оповідання, статті, монологу.

К. Станіславський називав перспективою «розважливе гармонійне співвідношення й розподіл частин при охопленні всього цілого».

У перспективі переданої думки (логічній перспективі), на його думку, важливу роль відіграють логіка й послідовність під час розвитку думки й створення співвідношення частин протягом усього цілого. Така перспектива в думці, що розгортається, створюється за допомогою довгого ряду наголошених слів, що надають зміст фразі. Як у слові ми виділяємо той або інший склад, а у фразі те або інше слово, у значному за розмірами уривку необхідно визначити найважливіші фрази, а в цілому довгому оповіданні, діалозі, монолозі — їх найважливіші складові частини, так само, як у цілій великій сцені, акті — їх найважливіші епізоди. Виходить низка наголошених моментів, що різняться між собою силою і темпом.

Інакше кажучи, для того щоб мовлення мало перспективу, потрібно знати головну думку уривка й створити звукові співвідношення між усіма наголошеними (сильно, середньо, слабко) і ненаголошеними словами, що складають речення або декілька речень.

Щоб найточніше і найвиразніше донести свої думки й почуття, виконавець насамперед повинен опанувати техніку передавання логічної перспективи у звучанні. Уміння визначати головне, не пропустивши і не зім'явши другорядне, привести слухачів «до мети» — фіналу речення, уривка, оповідання — це вміння донести логічну перспективу.

Повідомлення логічної перспективи вимагає координування різних за силою і якістю наголосів. Це аналогічно до різних планів у живописі. У живописі найважливіше висунуто на передній план; додаткове, менш важливе перебуває на другому, на третьому плані; нарешті, найменш важливе майже непомітно.

На думку К. Станіславського, «в мовленні існують такі плани, що дають перспективу фрази. Найважливіше слово найяскравіше виділяється й виноситься на найперший звуковий план. Менш важливі слова створюють цілі ряди глибоких планів».

Станіславський радить під час визначення наголосів, у першу чергу, обрати серед усієї фрази одне найважливіше слово і виділити його наголосом. Після цього варто зробити те саме з менш важливими, другорядними словами, що потрібні для загального змісту, їх доречно відсунути на задній план.

Навіть маленька фраза має свою перспективу. Що ж це озна­чає? У короткій фразі є своя «мета» — головне наголошене слово, що несе основну думку.

ВПРАВИ

Зробити партитуру поданих речень

• Усього в українському віночку — 12 квіточок і кожна — лікар, оберіг.

• Починали носити віночок дівчата з трьох років. Дівчата починали носити віночок із трьох років.

• Впліталися до віночка багато квітів: вишні, ружі, калини, безсмертника, деревію, незабудки, чорнобривців, любистку, волошки, ромашки.

• Дівчина слухала його і швидко, по-дитячому кивала головою.

• Любив дід гарну бесіду й добре слово.

• Хто золотом дерева вкриває, а потім їх роздягає?

• Не хапайся за дурницю — не сядеш у темницю.

• Як палає світле листя клена!

• Ранками на пониклі трави падають холодні роси.

• Дорожи честю змолоду.

• Схід уже червонів малиново, але навколо ще стояла пітьма.

• Уже вечір порушив на леваді чуби туманів.

• Минуле свого краю завжди хвилює.

• Книга — джерело знань.

• Хати, дерева, поле були вкриті білою сніговою ковдрою.

• Хати, дерева, поле — все було вкрито білою сніговою ковдрою.

• Протоптані від хати стежки бігли до школи, до криниці, до ставка.

• Низьке сонце блищало та переливалося іскорками й синіми, й блакитними, й фіолетовими в кожній сніжинці.

• І від снігу, від сонця, від горобиного галасу на душі ставало затишно й приємно.

• Ясні зорі, тихі води — то земля твоя, мій сину.

• Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце

краси.

• Біла хато, писанко яскрава! Хто тебе таку намалював?

• Стара, похила батьківська хатино, завжди для тебе я — мала дитина.

• Уже відспівав свою мелодію на вербовій сопілці березень і поплив з гір у доли широкими потоками.

• Виховалося за горами сонечко, із гір повіяло холодом, вогкістю.

• «Земля найкраще пахне восени»,— говорив сам до себе Тимофій.

• "А молодість не вернеться...» — співає дівча.

• «Чого б йому сердитись?» — знизала плечима дівчина і здивовано, ясними очима, з усмішкою поглянула на мірошника.

• Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою».

• Змилуйся над нашою молодістю, над нашою любов'ю»,— ридала Мирослава.

• А маки процвітають і білим, і сивим, і червоним квітом. • Варвара розмовляла з батьком майже як доросла. • Хлопець досить успішно склав екзамени з усіх предметів, у тому числі з української мови.

На уроці

Умова

Іде урок. Ви тримаєте у руках вірші, написані товаришем, який просив передати їх дівчині, яка сподобалася йому. Настав час передавати. Але необхідно перевірити, чи не передумав друг?

Діалог:

— Угу? (З підтекстом «Передавати?»)

— Угу! (Відповідає друг, тобто «Передавай».) (Перший здивований незвичною рішучістю товариша.)

• Угу? (Тобто «Точно вирішив?»)

• Угу! (Підтверджує друг, тобто «Так, вирішив остаточно!»)

Примітка. Вимовляти «угу» потрібно із закритим ротом, так добре чути інтонації питання й відповіді, перепитування і ствердження. До таких діалогів можна придумати будь-які обставини. Діалоги без слів, одними тільки звуками, добре тренують гнучкість голосу, точність інтонації питання, опору звуку, його спрямованість. Пізніше інтонацію питання й перепитування корисно тренувати в коротких словесних діалогах. По-різному звучить питання й перепитування.

Перепитування

Умова

Для того щоб можна було простежити за звучанням голосу в діалозі, можна взяти тільки два коротких слова — «так» і «ні». Можна нафантазувати обставини дії. Наприклад: один учень побачив, що його друг отримав за контрольну роботу відмінну оцінку. Учень повідомляє про це товаришеві, товариш заглядає, у журнал. Учень чекає, підходить друг.

Діалог;

Учень (радісно). Так?

Друг. Ні!

Учень (здивовано перепитує). Ні? (У питанні відчувається віра в те, що це неправда (точно бачив оцінку), і докір за можливий розіграш із його боку, і здивування (як можна так жартувати, якщо тільки він розігрує).)

Примітка, Як писав Б. Шоу, інтонації людини настільки нескінченно різноманітні, неповторні, багаті, тонкі, що письмове мистецтво, незважаючи на всю свою граматичну розробленість, не в змозі передати їх. Існує п'ятдесят способів сказати «так» і п'ятсот способів сказати «ні», але тільки один спосіб це написати. Коли ці діалоги проведені успішно, можна вводити у діалоги цілі фрази й домагатися точного голосового інтонування розділових знаків.