Основні принципи поводження з в'язнями
1. Усі ув'язнені користуються повагою, бо в них є гідність і значимість, як людей.
2. Не допускається ніякої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження чи за іншою ознакою.
3. Бажано також поважати релігійні переконання і культурні традиції тієї групи, до якої належать ув'язнені, в усіх випадках, як цього вимагають місцеві умови.
4. Тюрми несуть відповідальність за утримання ув'язнених і захист суспільства від правопорушень у відповідності з іншими соціальними завданнями будь-якої держави і її основними обов'язками у сприянні добробутові і розвиткові всіх членів суспільства.
5. За винятком тих обмежень, необхідність яких надто обумовлена фактом ув'язнення в тюрму, всі ув'язнені користуються правами людини і фундаментальними свободами, викладеними у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права ( 995_042 ), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права ( 995_043 ) і Факультативному протоколі до них ( 995_086 ) (Резолюція 2200 A(XXI) Генеральної Асамблеї, Додаток), а також іншими правами, які викладені в інших пактах Організації Об'єднаних Націй.
6. Усі ув'язнені мають право брати участь у культурній і просвітній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток людської особистості.
7. Слід докладати і заохочувати зусилля для скасування одиночного утримання як покарання і обмеження його застосування.
8. Необхідно створювати умови, які дають в'язням можливість займатися корисною оплачуваною працею, що полегшить їх реінтеграцію на ринку робочої сили їх країн і зобов'яже їх надавати фінансову допомогу своїм сім'ям і родичам.
9. Ув'язнені користуються медичним обслуговуванням, яке є в даній країні, без дискримінації у зв'язку з їх юридичним станом.
10. З участю і при сприянні громадських і соціальних інститутів, з належним урахуванням інтересів потерпілих створюються сприятливі умови для реінтеграції колишніх в'язнів у суспільство в найбільш сприятливих умовах.
11. Викладені вище принципи застосовуються без упередженості.
"Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій", Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам-Київ, 1996 р.
20.Стаття 5 – Право на свободу та особисту недоторканність 1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканнiсть. Нікого не може бути позбавлено свободи iнакше ніж вiдповiдно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: а) законне ув’язнення особи пiсля її засудження компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; c) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення; d) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолiтнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобiгання поширенню iнфекцiйних захворювань, законне затримання психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї. 2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями підпункту с пункту 1 цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду. Таке звiльнення може бути обумовлене гарантiями явки в судове засідання. 4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслiдок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на відшкодування.
18/ЄВРОПЕЙСЬКІ ПЕНІТЕНЦІАРНІ ПРАВИЛА-1 (Рекомендація № R (2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць)
(Прийнято Комітетом Міністрів 11 січня 2006року на 952-й зустрічі Заступників Міністрів) |
Комітет Міністрів відповідно до Статті 15 Статуту Ради Європи,
Беручи до уваги Конвенцію про захист прав людини та основних свобод і прецедентне право Європейського Суду з Прав Людини;
Беручи також до уваги діяльність Європейського комітету із запобігання катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання та, зокрема, стандарти, що розроблені ним та викладені в його загальних доповідях;
Знову підкреслюючи, що ніхто не повинен бути позбавлений волі, окрім випадків, коли це є заходом останнього вжитку, та у визначеному законом порядку;
Наголошуючи, що застосування вироків про ув'язнення та поводження з ув'язненими потребують дотримання вимог безпеки та дисципліни при одночасному забезпеченні умов утримання, які не порушують гідність людини та надають ув'язненим можливість зайняття змістовною діяльністю та впровадження для ув'язнених відповідних програм, таким чином готуючи їх до повернення в суспільство;
Вважаючи важливим, аби держави-члени Ради Європи продовжували вдосконалювати та дотримуватися загальних принципів при здійсненні своєї пенітенціарної політики;
Вважаючи також, що дотримання таких загальних принципів сприятиме розвитку міжнародного співробітництва в цій сфері;
Відзначаючи, що суттєві соціальні зміни протягом останніх двох десятиріч вплинули на важливі досягнення в сфері виконання покарань в Європі;
Ще раз схвалюючи стандарти, які містяться в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи щодо окремих аспектів пенітенціарної політики та практики, зокрема, рекомендації Rec. R (89) 12 про освіту в пенітенціарних закладах, Rec. R (93) 6 щодо пенітенціарних та кримінологічних аспектів контролю інфекційних хвороб, включаючи СНІД та супутні проблеми охорони здоров'я у місцях позбавлення волі, Rec. R (97) 12 про персонал, задіяний у застосуванні санкцій та заходів, Rec. R (98) 7 про етичні та організаційні аспекти надання медичної допомоги у в'язницях, Rec. R (99) 22 про перенаповнення в'язниць і збільшення числа ув'язнених, Rec (2003) 22 про умовно-дострокове звільнення та Rec (2003) 23 про організацію тюремними адміністраціями відбуття ув'язненими довічного та тривалих термінів ув'язнення;
Беручи до уваги Мінімальні Стандартні Правила поводження з ув'язненими Організації Об'єднаних Націй;
Вважаючи, що Рекомендація R (87) 3 Комітету Міністрів щодо Європейських пенітенціарних правил вимагає грунтовного перегляду та оновлення з метою відображення змін, які відбулися в пенітенціарній політиці, практиці виконання вироків та управління пенітенціарними закладами в Європі в цілому; Рекомендує урядам держав-учасниць:
- керуватися у своїй законотворчості, політиці та практиці Правилами, які містяться в додатку до даної Рекомендації, яка замінює Рекомендацію R (87) 3 Комітету Міністрів щодо Європейських пенітенціарних правил;
- забезпечити переклад та максимальне поширення її тексту та супровідних коментарів, зокрема, серед судової влади, персоналу пенітенціарних установ та окремих ув'язнених.
__________ 1 При прийнятті цієї рекомендації, відповідно до Статті 10.2с Правил процедури при зустрічах Заступників Міністрів, Представник Данії зарезервував право свого уряду слідувати чи ні приписам Правила 43, параграф 2, додатку до Рекомендації, тому що, на його думку, вимога відвідувати щодня ув'язнених, які утримуються в одиночному ув'яненні, медичним персоналом, викликає серйозні етичні побоювання, які стосуються ролі такого персоналу в ефективному визначенні ув'язнених придатними до подальшого одиночного ув'язнення.
10/ Резолюція 43/173 від 9 грудня 1988 р. Генеральної Асамблеї ООН, яка проголосила Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі, фіксує, що затримана особа має право на отримання юридичної допомоги від адвоката. Ця особа невдовзі після арешту інформується компетентним органом про своє право, і їй надаються розумні можливості для здійснення цього права. Якщо затримана особа не має адвоката за своїм вибором, вона у всіх випадках, коли цього потребують інтереси правосуддя, має право користуватися послугами адвоката, призначеного для неї судовим чи іншим органом, без оплати його послуг, якщо ця особа не має достатніх коштів. Крім того, проголошується, що затримана чи ув'язнена особа має право зв'язуватися та консультуватися з адвокатом, для чого їй надаються необхідний час і умови. Побачення затриманої чи ув'язненої особи зі своїм адвокатом можуть відбуватися в умовах, які дають можливість посадовим особам правоохоронних органів бачити їх, але не чути.