МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

Модель науково-методичного супроводу виховного процесу у дитячому будинку «Перлинка»

Укладач:

Заступник директора з НВР

Колесниченко Юрій Леонтійович

Рецензент:

Доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України, зав. кафедри теорії і методики дошкільної освіти Південноукраїнського національного педогогічного університету імені К.Д. Ушинського

Богуш Алла Михайлівна

Програма обговорена і затверджена на засіданні кафедри теорії

і методики дошкільної освіти ПНПУ ім. К.Д.Ушинського

(пр.№6 від 09.02.2011 рік)

Одеса – 2011

Зміст

Передмова

1. Виховний процес у дитячому будинку .

1.1. Актуальність виховної роботи у системі дитячого будинку .

1.2.Соціалізація як важливий компонент виховної роботи у системі

дитячого будинку .

2. Модернізація виховної системи у дитячому будинку «Перлинка»

2.1. Система виховної роботи дитячого будинку «Перлинка»

Принципи і зміст виховання за віком.

2.2. Центр творчості як інтеграція виховання та навчання у умовах

розвитку дитячого будинку «Перлинка»

3. Використана література

ЛЮДИНА ЗАЛИШАЄ СЕБЕ

НАСАМПЕРЕД В ЛЮДИНІ

В ЦЬОМУ НАШЕ БЕЗСМЕРТЯ.

В ЦЬОМУ НАЙВИЩЕ ЩАСТЯ

І СЕНС ЖИТТЯ.

О. Сухомлинський

Хочеш, щоб тебе пам’ятали рік-сій ниву;

Хочеш, щоб тебе пам’ятали

десятиліття - саджай дерева;

Хочеш, щоб тебе пам’ятали віки –

виховуй дітей.

Народна мудрість

Передмова

Становлення України як сучасної демократичної держави може відбуватися за умови, коли високорозвиненою стане культура, у духовному просторі якої реальні відносини вибудовуватимуться на усвідомленні та утвердженні власним життям найвищої Істини. Власне, реформування системи національної освіти з домінантою виховання духовної особистості і покликане сприяти створенню такого духовного простору.

Перспективи розвитку суспільства пов’язані з перспективами розвитку освітнього середовища та вихованням підростаючого покоління, а отже, з становленням соціально та психологічно розвиненої особистості, формуванням у дітей високоморальних загальнолюдських якостей, патріотичної та громадянської свідомості, ціннісних орієнтирів, які ведуть людину шляхом пізнання Істини, Добра, Справедливості, Краси.

На сучасному етапі, перенасиченому інформацією, великого значення набуває саме виховання. Освіта та виховання – неподільна єдність, але, на жаль, надаючи перевагу високому рівню освіти, ми забуваємо, що частина цих компонентів є рівною. Дуже важливо у сучасному житті розвивати такі якості, як співпереживання та милосердя, співчуття до ровесників, навколишнього світу, бажання приносити радість людям; закріпити прагнення до збагачення духовного життя, повірити у власні можливості, які закладено у кожній дитині; бути відповідальним за свої думки та вчинки.

Дуже важливо у сучасному суспільстві дати зрозуміти дитині цінність поваги до самого себе, сформувати комунікативні навички та культуру взаємостосунків, зацікавленості у живому спілкуванні, створити мотивації до творча самореалізації та колективної творчості, розвинути у дітей навички викладу своїх думок у творчій формі.

Саме тому особлива увага має приділятися дітям-сиротам та соціальним сиротам, адже вони не мають такого важливого компонента виховання, як батьки, родина.

У психічному розвитку дитини простежуються періоди відносно помірних, поступових змін (дитина упродовж тривалого часу зберігає однакові психологічні риси) і різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних із зникненням попередніх, появою нових психологічних рис. Л. Виготський назвав їх віковими кризами.

У стабільному періоді розвиток відбувається поступово, шляхом малопомітних змін, які, відповідно до закону переходу кількісних змін у якісні, реалізуються як новоутворення у організмі та психіці людини. Відносно коротким у часі критичним періодам властиві відчутні зміни фізичного і психічного розвитку. Вікові кризи виникають при переході від одного вікового періоду до іншого у результаті якісних перетворень у сфері соціальних відносин, діяльності та свідомості у дитячому віці виокремлюють кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу шести-семи років, підліткову кризу. Кризові періоди часто пов'язані з труднощами у налагодженні контакту з дитиною, оскільки новий етап розвитку вимагає зміни ставлення до неї, а дорослі здебільшого практикують звичний стиль виховання. Досвідчені, вдумливі батьки, педагоги у взаємодії з дитиною виходять з того, що кризові періоди виникають неодмінно, і не так важко дорослому у цей період спілкуватися з дитиною, як їй із собою та іншими людьми. Дорослі повинні весь час відкривати нові можливості дитини, створювати умови для їх розвитку.

Оскільки психічні якості не виникають самі по собі, а формуються в процесі виховання, яке є основою, та охарактеризовує дитину певного віку неможливо без урахування умов її виховання і навчання. Тому психологічна характеристика віку виявляє передусім ті психічні якості, які можна і необхідно сформувати у дитини.

Виховання дітей дошкільного віку ґрунтується на його загальних особливостях. Головними напрямами виховання є:

— фізичний розвиток дитини, охорона і зміцнення її здоров'я;

— розвиток діяльності, пізнавальної активності, формування різних видів мислення, пам'яті, уяви;

— вироблення моральної спрямованості особистості; навчання спілкуванню і стосунків з людьми;

— формування готовності до систематичного шкільного навчання.

У ранньому і дошкільному періодах життя виховання має великий розвивальний вплив за умови максимального використання активності дитини, залучення її до діяльності, яка найповніше відображає її інтереси, ставлення до навколишнього світу.

Дошкільний вік (3—6 років) пов'язаний з домінуванням ігрової діяльності. На нього припадають головні досягнення дитини у пізнавальному (формуються уявлення про зв'язки різних сфер дійсності, образне і початки логічного мислення, сенсорні та інтелектуальні здібності), емоційно-вольовому розвитку (окреслюються прийоми саморегуляції, самостійність поведінки, розвиваються усвідомлена дисциплінованість, ініціативність дій, здатність до спілкування, формуються почуття обов'язку, відповідальності тощо). На межі 6—7 років життя формуються передумови для успішного переходу до шкільного навчання.

Виховання дитини дошкільного віку має орієнтуватися на особливості її розвитку у молодшому, середньому і старшому дошкільному віці.

У вихованні молодших дошкільників важливо створити сприятливі умови для розширення кола предметів і явищ, які вони пізнають, допомагати у ознайомленні з ними для розвитку спілкування з дорослими й однолітками. Це особливо актуально перед вступом дитини до дошкільного закладу, оскільки полегшує її адаптацію у ньому.

Молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини, бо саме у цьому віці, враховуючи надбання довкілля та сімейного виховання, закладаються основи особистісного розвитку учнів початкової школи.

До вікових особливостей дітей 1-4 класів та їх особистісних взаємин можна віднести: незначний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і одночасно пластичність до морально-етичних впливів, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Тому узгодження поведінки та усвідомлення моральних явищ життя характеризуються емоційними узагальненнями, аналізом ситуацій та вчинків, які відповідають загальнолюдським етичним цінностям. Розрив між знаннями моральних принципів і відповідною поведінкою – найхарактерніша властивість дитини цього віку. Подальшого розвитку набуватимуть такі моральні почуття: провини, сорому, обов’язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління.

Основними потребами дитини у початкових класах є: потреба спілкування з людьми у емоційному контакті, визнанні, оцінці своїх дій та вчинків, виявленні власних позицій у ставленні до інших, світу, потреба у дружбі, товаришуванні, повазі особистості, у самоповазі, набутті нових знань та вмінь для пізнання довкілля.

На жаль, діти, які виховуються у дитячих будинках, позбавлені надбання довкілля та сімейного виховання, і майже завжди не відповідають віковим особливостям однолітків та відстають на рік чи два, не мають ціннісних орієнтирів.

Ціннісні орієнтири мають проявлятися у ідеалах, переконаннях, інтересах та інших проявах особистості, які формуються діяльністю, спілкуванням та самосвідомістю, а також відтворюються у структурі особистості, а саме у сферах «Я – концепція», мотиваційно – необхіднісна, вчинок. Процес соціалізації передбачає єдність змін усіх трьох зазначених сфер і водночас вирішує триєдину групу завдань: адаптації, активізації і самореалізації особистості у подальшому власному та суспільному житті.