4.Міжнародні розрахунки (інкасо, акредитив, валютний кліринг, банківський переказ) форми, техніка проведення.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Здійснення міжнародних розрахунків комерційними банками може бути оформленим різними міжнародними платіжними документами і передбачає розвинену систему інструментарію їх виконання:

• міжнародні розрахунки простим банківським переказом,

• міжнародні розрахунки з використанням інкасо,

• міжнародні розрахунки з використанням документарного акредитиву,

• міжнародні розрахунки із використанням електронних систем (СВІФТ, система міжнародних пластикових карток, Інтернет-банкінг тощо).

Інкасова форма міжнародних розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил по інкасо/ERI, що видані Міжнародною торговою палатою. Ділиться на інкасо з попереднім акцентом документів та інкасо з негайною оплатою. З метою гарантії та прискорення платежу часто розрахунки здійснюються телеграфом.

Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів/ERA 500. Документарний акредитив пов'язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на себе зобов'язання провести за дорученням імпортера оплату товарних документів експортеру чи акцептувати тратту.

Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків.

Реєстраційні послуги.

Реєстраційні послуги (реєстрація, перереєстрація, ліквідація, реорганізація юридичних осіб всіх форм власності, реєстрація фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, реєстрація внесення змін до статутних документів, отримання, продовження дії ліцензії, відновлення втрачених установчих документів, свідоцтв про державну реєстрацію).

5.Податкові й правові аспекти лізингових угод.

Згідно з чинним законодавством, відповідно до нового Цивільного та господарського кодексів, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Одною з істотних умов, без яких угода вважається недійсною, є визначення об’єкту (предмету) лізингу. В залежності від конкретних обставин, об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень щодо передачі його в лізинг. Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 808 Цивільного кодексу, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно з законодавством до основних коштів. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Істотними умови договору лізингу, які повинні бути відображені в договорі лізингу, визнаються: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу) та ромір лізингових платежів.

Класичний договір фінансового лізингу пов'язує трьох осіб: продавця майна, його набувача та лізингодавця (посередника). При укладанні договору фінансового лізингу в угодах важливо зазначати всі умови та ситуації, які можуть виникати внаслідок невиконання зобов'язань за договором лізингу.

Важливо обумовлювати в договорах лізингу випадок дострокового повернення об'єкта лізингу, який не повинен звільняти лізингоодержувача від остаточних розрахунків за надані йому послуги.

Протягом дії такої угоди до її змісту можуть вноситись зміни та доповнення щодо попередніх домовленостей сторін, що стосуються дострокового викупу об'єкту лізингу, порядку розрахунків за надані послуги.

Лізингові угоди більш гнучкі, ніж угоди позики та кредиту, оскільки за взємною домовленістю сторін платежі можуть здійснюватися  після отримання прибутку від реалізації товарів. Підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави.

У разі коли лізингодавець отримує лізинговий платіж від лізингоодержувача, що перевищує звітний період (тобто лізинговий платіж сплачується у вигляді попереднього платежу (авансу) згідно з умовами договору), то до складу валового доходу лізингодавця (орендодавця) включається сума, що відповідає процентам або комісії, нарахованим на вартість об'єкта фінансового лізингу, за датою зарахування коштів на банківський рахунок такого лізингодавця (орендодавця), тобто за першою подією.

Аналізуючи сторони лізингу, можна зазначити, що він, як форма інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну базу, залучати нову техніку, покривати потреби в спеціальних технічних засобах на час фактичної експлуатації об'єкту лізингу.

Загалом, стосунки між суб’єктами лізингу мають базуватися на коректних, взаємозрозумілих і чітко регламентованих умовах. Тому можна порадити лізингодавцям та лізингоодержувачам майна, яке може бути об'єктом лізингу, розробити виважені договори, які б були повністю узгоджені з чинним законодавством України.

Державне регулювання ринку фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: - ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; - нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; - нагляду за діяльністю фінансових установ; - застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; - проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг. Органи державного регулювання діяльності фінансових установ. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: - щодо ринку банківських послуг — Національним банком України; - щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; - щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.

Національний банк України, Державна комісія з . цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з мстою регулювання ринків фінансових послуг. Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг. Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках. Положення про уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України.